Розділ 10

Поки дівчина бігла за своїм пошуковиком, вона наново прокручувала в голові почуте: тіньовий звір не міг бути синьооким. Очі подібних істот світились або зеленим, або червоним. Але не синім! Тоді… хто ж вештався коридорами Академії?

Головний корпус зустрів тишею і зачиненими дверима, але це точно не було тим, що могло зупинити Орліс. Зайшовши з протилежної головному ходу сторони і, обравши на даху найбільшу скульптуру з крилами (можливо, зображення якогось стихійного духа), пожбурила в неї магічним арканом. Звісно, на таку висоту докинути вона не змогла б, але для цього існували чудові закляття посилення, прискорення і навіть з крильцями! Головне було – вміло їх скомпонувати, щоб вони цей аркан довкола самого мага не обкрутили. А таке траплялось в роки її студентства. І з нею також…

Перевіривши міцність кріплення, Орліс підстрибнула й, повиснувши руками на аркані, обвилась довкола нього ногами та почала здійматись вгору. Пам’ятаючи роки свого навчання, забиратись всередину вона вирішила за краще з третього поверху: більше шансів, що в цей час там вже ніхто не вештається, адже основний обхід черговий вже зробив і сидить, скоріш за все, десь на першому – чайок попиває. А лізти вище – тільки сили марно витрачати. Тому, зависнувши навпроти вікна, вона дістала одну дуже цінну універсальну магічну відмичку, котру колись конфіскувала в професіонального злодія, який спеціалізувався по зламуванню фамільних склепів, і досить швидко прочинила віконниці, але зовсім трохи. Що ж, не її проблема, що навчальні заклади не приділяли достатньої уваги своєму захисту! З іншого боку – захист аж такого рівня їм і не був потрібен.

В щілину Орліс пустила закляття-пошуковик, котре мало виявити присутність бодай якоїсь живої душі – хай то буде навіть миша – але воно повернулось пустим. Тепер можна було спокійно забиратись до приміщення.

А приміщення виявилось бібліотекою, і це було погано… Академічні бібліотеки часто проводили спеціальні ритуали зі створення бібліотечного духа, котрий ретельно захищав книжки від крадіжок не надто порядними студентами. Адже тут часто зберігались і рідкісні екземпляри старовинних підручників, за які деякі любителі старовини готові були платити шалені гроші. Проте, мейр Ґрейтор її про таке не попереджав.

Роззирнувшись і не помітивши поки що нікого, Орліс вирішила не витрачати час ще й на пошук безтілесного охоронця – краще якомога швидше забратись звідси, поки той охоронець не визначив її злодюжкою. Перетнувши вільний прохід перед стелажами, вона вже потяглась до дверної ручки, але з тієї миттю вилетіла блискавка, й дівчина ледь встигла відсмикнути руку! Це закляття вона могла впізнати з сотень інших – било боляче, паралізуючи на кілька годин.

– Пункт перший з укладень правил перебування на території навчального корпусу! – нудним голосом пробубоніло одразу ж в неї за спиною.

– Та знаю я ці правила! – сахнулась в бік Орліс.

За її спиною висіла напівпрозора чоловіча постать з розкудланою зачіскою та зі старовинним пенсне на переніссі. Одяг теж, наскільки можна було судити, мав вигляд трьохсотрічної давнини.

– Як можна знати правила й порушувати їх? – поправивши пенсне (мабуть, щоб краще роздивитись порушницю), здивованим поглядом окинув її дух.

– Я не порушую! – набравшись нахабства, випалила дівчина. – Я перевіряю ефективність нічного чергування в стінах Академії.

Перед її носом миттю з’явився такий самий напівпрозорий, як і дух, сувій, в якому значилось єдине прізвище – Дорвен!

– Сьогодні чергує мейр ректор, – суворо блимнув на неї крізь скельця охоронець. – І я зараз викличу його.

– І завадите перевірці від Ради Ліорейну! Незалежній! – буквально гримнула на нього Орліс. – А вона в тому й покладається, щоб ніхто про неї не знав!

Дух з хвилину витріщався на неї, намагаючись зіставити почуте зі звичними для нього правилами, та, схоже, щось в нього не збігалось:

– Це – незаконна перевірка! – дійшов він нарешті якогось висновку. – Про неї мали попередити.

– Який сенс в перевірці, якщо про неї всі знають? – наполягала на власній версії дівчина. Вона, звісно, могла зараз знерухомити цього буквоїда, але він, повернувшись до тями, вже точно сповістив би про інцидент. – І, якщо в Академії чергування відбуваються неналежним чином – ніхто про це не дізнається. А якщо почнуть зникати книги?

– Для цього тут є я! – героїчно випнув свої худющі груди дух.

– І тебе можна знерухомити, – тицьнула в нього пальцем Орліс. – Що тоді?

– А до чого тут нічне чергування? – вже зовсім безглуздо покліпав на неї охоронець.

– До того! – аж простогнала дівчина. – Якщо воно ведеться належним чином, то сюди ніхто не пробереться!

– Але ж ти пробралась, – підозріливо примружився дух, нависаючи над непроханою гостею.

– Саме так! – стиснувши кулаки і глибоко вдихнувши, спробувала заспокоїтись Орліс. – І це означає, що в захисті Академії є слабкі місця! Котрі я й маю виявити. Вікно, – тицьнула вона за спину, – перше! Тепер треба перевірити чергового, а ти мені заважаєш!

– Я охороняю! – обурився бібліотечник.

– І це чудово! – прям плеснула в долоні некромантка. – Цей рівень хоча б трохи перекриває слабкість з вікном. Мені інші перевірити треба. Але, якщо ти попередиш – перевірка зірветься!

Знявши своє примарне пенсне і навіщось протерши його примарними ж пальцями, дух повернув його на місце і втупився у дівчину ще більш прискіпливим поглядом:

– Я вимагатиму від керівництва Академії, щоб пункт про додаткову незаплановану перевірку внесли до списку правил.

– Скільки завгодно! – натягнувши радісну усмішку, Орліс надто активно закивала головою, відмічаючи про себе, що до бібліотеки їй тепер краще не заходити. – Так я можу розраховувати на допомогу в перевірці?

– Я не можу допустити, щоб хтось посмів зазіхнути на такий неоціненний скарб, як ввірена під мій нагляд бібліотека, – з поважним виглядом погодився дух. – Перевіряйте!