Розділ 7

Орліс не надто раділа такій увазі до своєї персони: для її роботи взагалі було б краще залишатись сірою мишкою. Але… кляте самолюбство! От як можна спускати гадство? Та ніяк! Тому, розчинитись в загальному натовпі вже не пощастило. Більше того, в перший же день: привернула до своєї особи надто прискіпливу увагу головного підозрюваного, нажила ворога в особі головної зірки факультету, а тепер ще й потрапила в поле зору двох інших особин чоловічого роду, які явно тягнули на місцевих красунчиків, котрі жодної спідниці не пропускають. Верх непрофесіоналізму! Батько був би в шоці…

– Побачили дівчинку в біді, – з хитрим виразом обличчя підморгнув їй шатен, – вирішили взяти під крильце, поки їй її крильця не повисмикували.

Почавши якраз жувати – їсти ж бо хотілось – Орліс ледь не вдавилась від почутого. Ні, ну, некромаги завжди мали вигляд більш молодих, ніж вони були насправді – чим вона зараз і скористалась. Все ж приємно у свої двадцять п’ять – здаватись другокурсницею. Та пропонувати їй захист?!

Вона окинула оцінювальним поглядом обох: достатньо кремезні, щоб вдало помахати кулаками. Але в її випадку – діяти треба значно тонше. І магією. А що там було з магією в цих двох – хтозна. Та чути подібне, коли тебе саму запросили на допомогу – було смішно. Хоча, якщо ця парочка реально вирішила до неї підкотити таким чином, то чому б і не погодитись на допомогу: може, хоча б десь спину прикриють – все легше, ніж самотужки прораховувати кожен крок й тримати в полі зору неозорне. А тут дві пари додаткових очей і вух.

– І хто ж буде висмикувати? – наївно кліпнула вона очима.

– А ти не знаєш, з ким зв’язалась? – трохи з подивом подивився на неї блондин.

– Та я й не зв’язувалась, – знизала вона плечима. – В яку кімнату поселили – з тими дівчатами і познайомилась.

– Ну, це тобі мейра Карлін зробила послугу! – криво всміхнувшись, похитав головою Ремір. – За рік з тієї кімнати втекли вже четверо дівчат. Навіть ті, хто начебто могли за себе постояти.

– І що? Ніхто ту парочку приструнити не спробував? – це вже було навіть не смішно.

– Одна спробувала, але з нею такі неприємності почали відбуватись, що вона просто втекла з Академії, – розповідь продовжив Алмар. – Всі інші вирішили за краще – не зв’язуватись.

– А ректор? Викладачі? – Орліс відчула, як в ній буквально закипало обурення, хоча тут вона була зовсім в іншій справі.

– А що вони зроблять? – криво всміхнувся блондин. – Її батько – заступник головного радника з освіти Аріантіса, і відповідає за бюджет навчальних закладів. Розповідали, що минулого року він вже натякнув був, що може й передивитись бюджет Академії на предмет зменшення витрат, якщо його донечка буде в чомусь відчувати утиск. До того ж, Камелі вміє замітати свої сліди. На гарячому вона не попадалась. Сьогодні тільки діяла надто нахабно, але помітити це можна було лиш, якщо дивитись просто на її руки. Та хто ж знає коли й що вона утне?

– Ну, ви ж помітили, – по черзі блимнула вона на одного й другого.

Ремір поморщився й глузливо похитав головою:

– Не зовсім. Щось підозріле майнуло за твоєю спиною, але моя увага була зосереджена… – погляд хлопця побіжно ковзнув на її декольте і швидко повернувся назад: – …трохи на іншому. Тому, якби я дивився на руки Камелі – точно побачив би, що вона збиралась зробити. Але-але… Хоча, все одно це було надто ризиковано навіть для неї: Дорвен їй би цього не подарував, якби засік. Та, схоже, – він смішливо примружився, – ректор також дивився не на її руки.

– Так! – промокнувши серветкою губи, Орліс жбурнула нею в хлопця. – Тримайте свої погляди й натяки в межах ваших фізіономій! Якщо не хочете, щоб сік, вилитий на Камелі – здався вам просто щасливим даром!

Парубки перезирнулись і якось надто задоволено всміхнулись, але далі говорити продовжив Алмар:

– Значить, сік вилився все ж не випадково.

– А в тебе є докази? – схрестивши руки на грудях, Орліс відкинулась на спинку стільця.

– Головне, щоб їх в Камелі не було, – на його надто чуттєвих губах вигравав дуже іронічний посміх.

– В неї – точно не буде! – в тон йому всміхнулась дівчина. – Адже це було її закляття. А я просто невчасно повернулась.

Обидва хлопці спочатку витріщались на неї, а потім ледь не зааплодували, схвально закивавши головами.

– Оце рівень майстерності! – захопливо хмикнув Ремір. – Вдарити по ній її ж зброєю – я пишаюсь тобою, дівчинко! До речі, ти нам так і не представилась.

– Орліс… хлопчику, – саркастично смикнула бровою некромантка.

– Гарне ім’я, – поспішив явно підлеститись Алмар.

– Я порадую своїх татуся з матусею, що їхній вибір мого імені було схвалено такою неймовірною компанією! – сяйнула вона на нього хижим посміхом. – Одне питання: ви так всім намагаєтесь допомогти? Чи я стала дивним виключенням? – судячи з їхніх дещо збентежених поглядів, справа була точно не в допомозі. – Дайте вгадаю, – здогад блискавкою промайнув у її голові: – На початку навчання ви намагались підкотити до цієї срібноволосої красуні, але вас було з гуркотом відшито. І тепер ваші глибоко вражені в саме своє чоловіче серце самолюбства прагнуть відплати, – насмішкуватий погляд Орліс весело стрибав з одного обличчя на інше, впевнюючись у правоті сказаного. – Так, хлопчики?

– Тобто в наші добрі наміри повірити неможливо?! – все-таки обурився Ремір. – Тим більше, мститись дівчині – якось не по-чоловічому. А от не дати їй познущатись ще з когось і, при цьому, провчити її – чом би й ні?

– Це звучить трохи краще, – розправившись нарешті з обідом, Орліс підвелась з-за столу, даючи зрозуміти, що розмову завершено. – Над всім іншим – я подумаю. А поки піду відвойовувати законно надбану територію.