Розділ 6

Тицьнутись носом у ректорські коліна – бажання не було ніякого! До того ж… хтозна – куди там вона тицьнеться… Тому, довелось виправляти ситуацію, що називається – на льоту. Зробивши різкий ривок, Орліс все одно опинилась на колінах ректора, але з нюансом.

Все, звісно, відбулось за якусь мить, але Дорвен встиг відреагувати ніяк не повільніше за неї і, поки вона робила кидок тілом вперед – він підскочив з місця, щоб впіймати таку незграбну студентку. При зіткненні двох тіл, одне з яких ще й додало собі прискорення, перевагу отримало те, що доклало для свого польоту більше зусиль, тому перше (ректорове), обійнявши друге (студентки), поточилось і впало на стілець, де Орліс не залишилось нічого, окрім як, вчепившись за чоловічу шию, вмоститись-таки йому на коліна. І все це під акомпанемент десятків поглядів…

– Мейро Весторі, – оговтавшись, спробував відсторонитись від неї ректор. – Як я розумію, на заняттях мені доведеться звернути особливу увагу на вашу здатність вміти керувати власним тілом.

Орліс і сама була не проти відсторонитись й відхилилась настільки наскільки їй дозволив стіл позаду:

– Мейре ректоре! – вона, звісно, могла б образитись, що такий просунутий маг не помітив магічних капостей когось з її «подружок», але він явно кудись не туди дивився, тож звинувачувати залишалось лиш себе, оскільки теж дивилась не туди. – Якби я не керувала власним тілом – наслідки були б набагато серйозніші. Але дякую за спробу врятувати мою абсолютно поки що нестійку, в стінах даної Академії, репутацію.

– Кхм… То, може, ви нарешті замислитесь і над моєю репутацією? – досить неоднозначно кахикнув ректор під звуки й інших покашлювань з боку викладачів, що ошелешено спостерігали за такою пікантною сценою.

– Перепрошую, – мило всміхнувшись, Орліс зіскочила з його колін.

Співчутливо хитаючи головою, до неї наблизилась Камелі – поволі, поважно, ніби красуючись:

– Ти не забилась? – промовила тихо, але достатньо голосно, щоб почули принаймні найближчі столи.

– Ну, що ти! – Орліс з усіх сил старалась утримати на губах усмішку й не дати зрозуміти сріблявці, що точно знає – хто винуватець такого епічного падіння. – Приземлення було максимально комфортним, – дівчина скосила погляд назад та іронічно хмикнула: – Хоча, думаю, не для всіх.

– Гадаю, мейр Дорвен це переживе, – пошепки хихотнула Камелі, і зараз її можна було прийняти за цілком щиру подругу, адже вона була повністю певною, що змогла замаскувати своє гадство. Ну, якби на місці Орліс була дійсно всього лиш студентка-цілителька – звісно, нічого не помітила б. Але ж не детектив! Хоча, треба було віддати належне вмінню цієї зміюки – детектив також проґавив. Тож, варто бути більш уважною, а не на ректорів витріщатись!

– Теж так думаю, – Орліс озирнулась на другу дівчину, що йшла за ними тінню, але схожа була на хмару – складалось враження, що її мучили ревнощі до новенької, котра встигла перехопити увагу місцевої зірки. Хоча, виходячи з останньої витівки, навряд чи Камелі збиралась записуватись у подружки до тієї, хто вибрався з болота. Скоріше, шукатиме можливість в ньому і втопити.

Дівчата наблизились до стійки видачі страв, і тут вже Орліс була максимально уважною, оскільки вивернути на себе їжу, чи напій – було б вже зовсім образливо. І капость не забарилась: в самий момент, коли стакан з соком був уже в руці та плавно подорожував до таці, десь біля зап’ястка відчувся якийсь рух – не повітря, а саме енергії! Магічної енергії. І, щоб не вивернути сік на себе, Орліс різко розвернулась до Камелі, котра стояла одразу ж за нею, дозволяючи закляттю вдаритись в руку. Сік виплеснувся на ідеально блакитний оксамитовий костюм сріблявки.

Німа сцена, що зависла за цим, буквально розірвалась неочікувано голосним горланням Камелі:

– Ти що зробила?! Ти хоч знаєш скільки коштує цей костюм?!

Орліс з подивом окинула перекошене від люті обличчя дівчини: вона не володіла побутовою магією? Його почистити – кілька секунд.

– Закляття чистки знаєш? – наївно покліпала очима на неї. – Бо в мене з ним погано.

– Яке закляття?! – гаркнувши, Камелі відіпхнула від себе тацю, ледь не розкидавши з неї їжу, та рвонула на вихід, кинувши через плече: – Равено! – і подружка попленталась за нею.

Ледь приховавши глузливий посміх, Орліс обвела поглядом залу: всі дивились на неї. Ну, тепер точно запам’ятали. Залишалось посунути цю визнану зірочку. Хоча… Вона подумки дала собі ляпаса: «Яка зірочка?! Ти тут для чого? Розслідувати? От і розслідуй! А то вже захопилась студентськими вибриками. Мало свого часу навибрикувала?»

Розплатившись за обід, Орліс рушила до найближчого вільного столу, котрий, на щастя, був вільним повністю. В принципі, компанії їй на сьогодні цілком вистачило, тож, пообідає наодинці і в спокої.

Але зі спокоєм не склалось зовсім. Спочатку, тільки встигла поставити тацю на стіл, поруч з’явився ректор:

– Я бачу, ви просто майстер створювати довкола себе цілі вистави.

А це було вже образливо!

– Що ви, мейре ректор! Це вистави полюбляють щось майструвати довкола мене, а я лиш продираюсь крізь їхні декорації.

– Головне, щоб ви чітко розмежовували ті декорації й Академію, щоб не знести останню. А то з вашою енергією – це буде не складно, – досить їдуче пирхнув він. – І буде краще, якщо ви віддаватимете перевагу аудиторії, а не сцені – софіти можуть засліпити, – багатозначно хмикнувши, Дорвен рвучко розвернувся та рушив до виходу.

А Орліс замислено подивилась йому в спину: він точно натякав зараз на студентські витівки? Але подумати над цим їй не дали: на вільні стільці приземлились одразу двоє парубків:

– Новенька? – поцікавився симпатичний блондин.

– А є сумніви? – глузливо смикнувши бровою, вона нарешті також впала на стілець.

– Ще й гостра на язик, – весело сміхотнув кремезний шатен.

– Не пам’ятаю, щоб ти встиг порізатись, – поволі перевела на нього невдоволений погляд Орліс. – Але, якщо наполягаєш…