Розділ 2

Орліс полегшено видихнула. Майже… Полегшено, оскільки бойова магія була в неї на досить високому рівні. А от… майже… Весь її набір бойових заклять давно мав свою специфіку – некромагічну. Ну-у-у… з ким переважно стикатись доводилось – під тих і готувалась. Ні! Вона й інші знала, але ними користувалась вкрай рідко, і тепер цілком могла збитись на більш звичні прийоми. Тільки б не захопитись під час демонстрації!

Дівчина трохи розгублено роззирнулась довкола:

– Ви хочете… прямо в кабінеті?!

– Ми ж не воювати з вами будемо, – якось хижо всміхнувся декан, ніби вже прийняв рішення відправити її ні з чим. – Мені буде достатньо побачити, як ви формуєте закляття.

Це було трохи легше. Головне – згадати базові бойові закляття другокурсників й не продемонструвати якесь більш складне.

– І що я маю вам показати?

– «Невблаганний молот».

Та щоб його! Можна було не старатись вигадати щось гірше: важка, неповоротка конструкція, котру вона терпіти не могла з часів студентства. Нею в реальності мало хто користувався, але викладачі вимагали знання цієї формули і вміння нею махати саме через складність! Щось на кшталт: якщо ви навіть це зумієте, то все інше видасться взагалі легким. І противний декан явно був абсолютно в курсі загальної нелюбові студентів до клятого молота.

– Гаразд, – а що їй залишалось?! – Тільки відійдіть трохи далі… – безпека перш за все! Якщо раптом молот вилетить з рук, то він точно й невблаганно прилетить комусь на голову і, частіш за все тому – хто стоятиме поряд. Не на голову ж творця формули падати. А невблаганність передбачала обов’язкове влучання в ціль. Тому, чим далі стоятиме – тим більше шансів відбити атаку.

– Ви настільки не певні в собі? – насмішкуватість аж сочилась з нього.

– Мейре Дорвен! Ви краще за мене маєте знати правила безпеки під час створення подібних заклять – я лиш за вас хвилююсь, – хотіла огризнутись Орліс, але вчасно згадала, що вона зараз не приватний детектив, а студентка, та мило всміхнулась, хоча впевненості в цьому особливо не було – відвикла.

– Це ви мене вирішили повчити правилам безпеки?! – його брова смикнулась так, ніби сама збиралась стати молотом й прибити кого-небудь. – Чи у вашій Академії викладачі не контролювали процес створення бойових заклять? Тоді в мене дуже великі сумніви щодо ваших оцінок, якщо професори й в інших дисциплінах стояли осторонь.

Такого приниження вона не могла стерпіти і, кинувши сумку на стіл, від чого Мортік аж клацнув щелепами, явно розкусивши яблуко навпіл, виставила руку перед собою та почала формувати закляття. Каркас з’явився одразу ж. Все ж таки постійні тренування й полювання на всіляку нежить не давали закиснути. Щоправда, в закляття намагалась вплестись і некромагічна складова, але її Орліс затято відсікала, й за пів хвилини молот був готовий.

Залишалось почути оцінку з вуст гонорового декана, але в сумці раптом чхнув Мортік і, щоб замаскувати цей звук, дівчина мусила чхнути також, через що її рука смикнулась, а молот полетів на сумку… Вільною рукою Орліс віджбурнула свої речі – не могла ж вона дозволити знищити сімейну реліквію, хоч і базікало! – і з сумки взяло й вилетіло те саме базікало, нахабно дожовуючи в польоті яблуко.

Зрозумівши, що летить, Мортік запанікував, пам’ятаючи про тріщину в щелепі, котру отримав теж ось так, колись випавши з сумки, і, пролітаючи повз руку декана, виплюнув огризок та вчепився зубами за рукав чоловіка, повиснувши на ньому. Огризок, отримавши своєю чергою додаткове прискорення, просто влетів у трохи прочинені дверцята якоїсь шафи і влучив у кришталеву сферу, вибивши її з підставки. Сфера покотилась полицею і впала, дзвінко вдарившись об підлогу.

Єдине, що зараз рятувало від обуреного репетування Мортіка – необхідність триматись зубами за рукав. Інакше він вже забув би, що виконує роль будильника, та почав би грати роль плакальника, розповідаючи всім про своє нещасне життя й хазяйку, котра всіма силами намагається його вкоротити.

Розуміючи, що до цього жалісливого плачу залишилось недовго, тим більше, що сам декан потягнувся зняти зі свого рукава дивну черепушку, Орліс підлетіла до викладача й буквально відірвала Мортіка, в зубах якого так і залишився шмат тканини (зуби в нього завжди були міцними). Забирати клапоть вона не стала: так ще залишався маленький шанс, що її шептун рефлекторно, хоч якийсь час, триматиме в зубах нещасне ганчір’я, а, значить, мовчатиме. Він, щоправда, спробував розкрити рота, але дуже швидко знов опинився в сумці.

Декан, весь цей дуже короткий момент, тільки й встиг ошелешено витріщитись на потенційну студентку, і Орліс аж язика собі прикусила: ну, нагадувала ж собі – контролювати кожен рух! Та де там! Треба було провернути все це зі швидкістю блискавки, якою студенти перших курсів не володіють! Тепер – викручуйся!

Але, перш, ніж почати щось з’ясовувати, Дорвен кинувся до сфери. Та не встиг він її схопити, як з неї вирвався характерний димок сизо-зеленого кольору й завис попід стелею, поступово набираючи обрисів людського тіла. Як тільки тіло сформувалось, пролунав і голос:

– В мої часи – порядні хлопці до дівчат залицялись, а не молотами вимахувати їх змушували! – хрипким старечим голосом пробубоніло згори. – Де це видано?! Тендітне дівча і молот! Ще б на мечах з нею битись почав! Чому тільки тебе батьки вчили? Зовсім ці онуки від рук відбились!

Орліс ледь встигла зупинити себе, аби не кинутись ловити явно невпокоєного духа. Тільки тепер поставало питання: а що він тут робив? Адже сфера була не інакше як вмістилищем цього духа. А некромагів тут не мало бути.

– Не лякайтесь, – якось надто спокійно відреагував на інцидент декан. – Це хтось зі студентів пожартував, створивши ілюзію примари й помістивши її у сферу. А потім лякали ним одне одного.

Та, звісно! Ніби вона відрізнити не могла справжнього духа від ілюзії! Але доводилось удавати з себе дурненьку. Тільки дух дурненьким… точніше, дурненькою видаватись не збирався: