Аура не могла зрозуміти, що знову зробила не так. Вона йшла позаду декана до його кабінету. Думки про це навіяли спогади вчорашнього дня. Адріан Конрі був злий, вона це бачила по його виразу обличчя. Також дівчина бачила, що він зтривожений тим, що зараз відбувається. Дівчина і сама була спантеличина всіма подіями.
В коридорах ще не було нікого. Мовчання, яке було між ними напрягало, але вона вирішила краще так, аніж незручні розмови.
В кабінеті Аура сіла в теж крісло, що і вчора. Рум’янець одразу з'явився на її щоках. Дівчина відчула себе дитиною, яка нашкодила і батько її зараз буде відчитувати.
Чоловік сидів навпроти неї та хмурився. Він прикрив очі та здихнув.
Аура вирішила порушити мовчання першою:
Рум’янець став ще більшим. Аура хотіла провалитись під землю. Чому від його поглядів вона відчуває таке тепло в серці. Дівчині бракувало ще закохатись в свого нареченого та буду лялькою в його руках. Цього вона ніяк не хотіла. Але коли він на неї дивиться з тривогою та теплотою в погляді, тяжко стає протистояти почуттям.
Ось і зараз він так на неї дивися, а вона плавиться під його поглядом.
***
Адріан не міг зрозуміти чому він так переживає за неї. Вони знайомі всього лиш декілька днів, а в нього склалось враження, що він знає її вічність.
Вона сидить перед ним збентежена та бурчить собі під ніс щось. Весь його гнів зразу зник. Адріан захотів тільки її втішити, обійняти і поцілувати. Була б його воля він її закрив в своїй кімнаті та не випускати декілька днів.
Такі думки були не притаманні для нього. Він надавав перевагу зв’язкам на одну ніч, без почуттів та прив'язаностей. Всі його “жінки” прекрасно про це знали. З Аурою все інше. З першого погляду на неї в його крутиться тільки одне слово:”Моя”.