Глава 8

Аура їхала та розглядала усе через віконце в кареті. Їй було усе цікаво, адже в рідному світі все було по іншому. Столиця була прекрасна. Охайні вулички, вздовж яких ростуть дерева, яких дівчина ще не бачила. В голові виплили спогади, що ці дерева називають Нічними Цілунками. Є легенда, що вперше вони зацвіли, коли темна богиня Нала зустріла чоловіка та покохала його. Вперше коли вона його поцілувала, вночі під простим деревом, воно розквітло і після цього кожної ночі розквітало яскраво червоними квітами, які нагадували колір губ богині Нали.“Красива легенда.” – подумала Аура. 

Готична архітектура будівель ідеально вписувалась в атмосферу міста. По вулицях ходили в більшості люди, але час від часу проходили і дроу. Бачивши їх дівчина згадувала про свого невідомого нареченого від чого на її обличчі з'являється гримаса відрази. 

Виїхавши з міста вона змогла насолодитись мальовничою природою. Дорога до станції була хорошою, але від довгого сидіння п‘ята точка дівчини вже почала затікати, а вони ще навіть не приїхали. Її вже не рятували краєвиди за вікном, Аура просто хотіла вже вийти з карети і розім’яти ноги. Вона не привикла до таких довгих поїздок, адже в попередньому житті їй не доводилось нікуди їздити. Куди потрібно, то ходила пішком, адже карети це задоволення аристократів, за місто вона не їздила, а на повозці по місту не було необхідності їздити.

Думки про минуле життя навіяли на неї сум. Вона згадала теплі вечори проведені з батьком та Фарою. Зимові посиділки з теплим какао та випічкої з їхньої пекарні. Їй цього не вистачає тут, але вона це виправить. 

На портальній станції вони довго черзі не стояли. Перехід порталом для неї було щось нове. Відчуття були так собі. Спершу це було захватуюче, але потім на дівчину нахлинув приступ тошноти. Це тривало секунд тридцять, потім усе закінчилось. 

Як тільки вони вийшли по інший бік порталу, поки йшло оформлення документів, вона вийшла подихати свіжим повітрям. Не встигла вона відійти навіть п'ятдесяти метрів від своєї карети, як на неї налитів якийсь хлопець та облив, якимось прохолодним та липким напієм. 

• Ти, що осліп? – викрикнула магесса і оглянула себе. Блуза яка була на ній промокла та була липка, аромат від неї йшов м’ятний, вона була зла, тому не скриваючи це додала: – Під ноги тебе не вчили дивитись?
• Ви самі налетіли на мене, ліра, – сказав юнак зовсім не розчарованим голосом, в ньому було чути впевнені нотки та призріння.

Хлопець вже хотів йти, але Аура ще з ним не розібралась. 

• Ти так просто не втечеш! Я ще не завершила! – Аура це майже прокричала, хапаючи його за рукав і піднімаючи очі на його обличчя.
• Ти? Пренцессо, що ти мені зробиш? – з сміхом у голосі сказав він.
• Що? Пренцессо? Я бачу ти ще той індюк! – сказавши це вона нарешті глянула на нього. А він був симпатичний, шатен з зеленими очима, високий з підтягнутою будовою тіла, але потім вона помітила загострені вуха і зрозуміла, що він дроу. Дроу, щоб його.

Від ще більшої злості, яка нахлунала через спогади про “нареченого” вона потягнула за рукав сорочки, який тримала у руці та відірвала його. Поки хлопець був у ступорі, Аура вирішила втекти по тихому. Вона і не помітила зразу, що прихопила з собою злощасний рукав сорочки. 

Сівши в свою карету, її серце від злості колотилось так, що було враження ніби вискоче з грудей. Швирнувши рукав в кут свого транспорту, дівчина почала згадувати заклинання “Puritas”, для того щоб очистити свій одяг.

• Надіюсь я його не побачу, як же злить!

Але надіям Аури не було змоги збутися.