Тея не знала, що їй робити з новою інформацією про її життя. Тільки сьогодні за сніданком, їй прийшло видіння, що дуже дивно, адже в неї їх ніколи не було. Не те, щоб вона була дівчиною пустишкою, але й силою ніколи не виділялась, так лише побутові простенькі заклинання. В неї ніколи не пробуджувались стихії, ніколи не було видінь й тим паче вона не піднімала мерців.
А тут видіння, до того ж у ньому вона керувала цілою армією мерців. Це було щось неможливе. Як вона проста дівчина, дочка пекаря може щось таке зробити. Звісно батькові дівчина не сказала про своє видіння. Вона вже третю години розмишляла над тим видінням, мабуть, вона знову поморщилась, бо зразу її окликнула Фаїра:
- Ей, Тейка, ти ще довго будиш те тісто м’яти?
- Що, - буркнула дівчина не зрозумівши одразу, що пекарка від неї хоче.
- Я тебе вже третій раз питаю, чи довго ще?- сказала Фара, але потім її голос став ласкавішим, - Тей, у тебе щось стряслось?
Дівчина не знала, що їй робити, чи розповісти про це комусь, чи мовчати. Подумавши ще хвилину, вона по-качала головою в негативній відповіді, піджавши губи, але потім вирішила видавити з себе посмішку, хоч це вийшло не просто. Але Фара не задала більше запитань, тому Тея вирішила,що їй вдалось обманути наставницю.
Зараз потрібно зайнятись роботою, а про видіння, вона подумає вже ввечері, коли залишається наодинці з собою.