Розділ 5. Напарник

Порахувавши до п'яти та видихнувши, я впевненим кроком пішла до входу в знімальний павільйон. Сценарій першої серії за моєю участю лежав у сумочці, хоч я вже й знала його напам'ять.

«Детективне агентство «Чорний Місяць»» — один із найрейтинговіших серіалів, що йде в прайм-тайм. Навіть епізодична роль у такому — межа мрій для актриси-початківця і непоганий шанс засвітитися.

Мені належить грати дівчину на ім'я Лана, напарницю нового другорядного персонажа, Робба Мейсона — детектива-судмедексперта, який не тільки сидить у лабораторії, а ще й сам бере активну участь у розслідуваннях разом з Ланою. Принаймні, так планувалося, якщо нові герої не викличуть негативу у глядачів шоу. Тоді обох, на жаль, сценаристи швидко спишуть — чи вб'ють, чи просто звільнять з агентства і відправлять жити в якесь інше місто.

Тож в моїх же інтересах постаратися на совість, щоби мою героїню полюбили. Головне — спрацюватись із напарником, який гратиме Робба. Якщо між партнерами на майданчику буде гарний резонанс, можна непогано виїхати на харизмі.

Налаштувавшись на позитивний лад, я прийшла на майданчик, щоб привітатись з режисером… і завмерла, почувши десь за своєю спиною:

— Ні, скажи, хто так заварює какао? Цю погань можна пити, тільки якщо відключити собі до біса смакові рецептори.

Цей голос…

Та ні, не може бути!

— Так, якось не дуже воно. Хоча точно смачніше за той компотик, який нам позавчора варила няня, — простяг у відповідь другий, не менш знайомий дитячий голосок.

Відчувши, як сіпнулося око, я обернулася... і справді побачила Риту та Віту! Влаштувавшись на стільцях, мабуть віджатих у акторів, дівчата попивали напої з картонних склянок із трубочками. А точніше — гидливо відставили ці скляночки, сховавши їх під стільцями.

Секундочку, як ці двоє тут опинилися?

— О, Естер? І ви тут? — підняла брову Рита. І зі звичним зверхнім виразом обличчя зістрибнула зі стільця, щоб разом із сестрою підійти до мене. — Яким вітром?

— Та мені тут роль запропонували, — гикнула я. — А як ви сюди потрапили?

— Прийшли з татом, — пояснила Рита. — Вікторія повідомила, що сьогодні страшенно чимось зайнята і не може з нами посидіти… закладаюсь, та у цієї свіногорської курки просто ніготь зламався, коли вона зачепилася стразом за власне волосся, задубіле через засоби для укладки.

— І тому тато взяв нас із собою, — повідомила Віта.

— То він, виходить, теж тут? — Здивувалася я.

— Звичайно, — задерла носа Рита. — Як би ми інакше сюди прийшли? Не своїм же ходом. На жаль, мій біологічний вік не дозволяє мені самостійно наймати таксі.

— Естер? Не може бути! — раптом пролунав голос некроманта просто позаду мене. І перш ніж я обернулася, чоловік сам став переді мною.

— Привіт, — кивнула я. — А як ви тут опинилися взагалі? Крім того, що твоя нянька мала справи, і тобі довелося брати дівчаток із собою.

— Довга історія, — добродушно засміявся Рік. — Якщо коротше, то режисер серіалу, який знімають тут, мій давній друг. Колись жили по сусідству. Оскільки він зараз знімає детектив, йому постійно потрібні були консультації експерта, і я, як професійний коронер, допомагав йому в цьому. І весь той час, що я з ним працював, він чомусь сильно мріяв затягнути мене до цього серіалу.

— Тобто, затягнути? — Розгубилася я. — Як актора, чи що?

— Ну так, — знизав плечима Рік, чухаючи потилицю.

— Ти ще й актор?

— Не зовсім, — засміявся чоловік. — Колись грав у студентському театрі, але це було просто хобі. Тільки ось, мабуть, Роджер, побувавши на кількох спектаклях, де я грав, сильно вхопився за мене. Ну і врешті-решт уламав мене, обговорив питання з начальством, розробив для мене нового персонажа і дав сценаристам завдання вводити його в сюжет як героя другого плану.

Треба ж, як зручно! Виходить, його ще й уламувати треба було? Коли я тут роками гарувала без найменшого результату, просто сподіваючись десь пробитися? Ні-ні, не те щоб я йому заздрила чорною заздрістю, але те найменше бажання відчайдушно впасти на коліна і закричати: «Чому не я?!» — все ж таки трохи мене захопило.

І лише постфактум у мені закрався один маленький невиразний сумнів.

— Слухай, Ріку, — простягла я, суплячи брови. — А якого такого персонажа в цьому серіалі ти виходить тепер гратимеш?

— Робба Мейсона, — спокійно відповів некромант, остаточно розбиваючи мій мозок кувалдою. — Це буде судмедексперт, який працює у детективній агенції і сам займається розслідуваннями. Персонаж, звісно, поки що зовсім прохідний — може, й виріжуть його незабаром, якщо він не зайде публіці…

— Ріку, ну куди ти зник? Я думав, що вже крізь землю провалився, — несподівано почулося ліворуч від мене. А через секунду на очі з'явився патлатенький бородатий чоловік середнього віку, одягнений у джинси та простору чорну футболку.

— Вибач, побачив хорошу знайому, — засміявся некромант.

— Ясно. А що за знайома і що вона тут робить? — поцікавився дядько, косо на мене подивившись.

— Вітаю. Ви режисер, як я розумію?