Розділ 4. Роль

— Ось і все, це остання, — зітхнула я, беручи в руки коробку з речами. Друга така сама була у Ріка, який зголосився допомогти мені з переїздом.

— Ну й чудово, — підбадьорливо посміхнувся чоловік разом зі мною виходячи з квартири. Яку я востаннє закрила на ключ, одразу ж віддавши його домогосподарці.

Після того, як Люк поспішно з'їхав, я більше не могла дозволити собі оренду цієї квартири… Та й, якщо чесно, просто не хотіла більше там залишатися. Занадто багато спогадів, які тепер завдавали занадто сильного болю. Особливо по свіжій пам'яті.

Тож я пішла на поводу у Ріка, який запропонував мені зобразити перед начальством, ніби бурхливо шукаю йому наречену, і згаяти цей час на пошуки нового житла, з якими він мені теж допоміг. Визнаю, чинити так насправді було не зовсім чесно і не дуже добре… Але я просто перебувала в тому моральному стані, що погодилася і була вдячна за це. Так само, як і за підтримку, яку некромант мені не замислюючись надавав.

Тому до кінця місяця я знайшла нову квартирку — маленьку, всього на одну кімнату, і трохи далі від центральних районів Саммергілла. Але охайну, красиву та зручну. А головне — доступну мені з моєю нинішньою зарплатою свахи… і позбавлену будь-яких асоціацій із Люком.

Я вже підписала договір оренди, внесла плату за перший місяць і перевезла практично всі свої речі. Сьогодні ж забирала лише предмети першої необхідності, з якими востаннє ночувала тут, перш ніж залишити житло, з яким мене пов'язували роки спільного життя з колишнім, та в'їхати до нового.

Сівши в таксі разом із Ріком, я востаннє обернулася, подивившись через заднє скло на квартирний будинок, який залишала позаду. І, видихнувши, відвернулася, заплющивши очі на кілька секунд. Розплющити я їх наважилася лише за кілька хвилин, коли відчула, що машина зробила поворот, і тепер, навіть якщо я обернуся, все одно не побачу свого колишнього дому.

Рік нічого не сказав. Просто взяв мене за руку і міцно її стиснув, у відповідь на що я мовчки кивнула і проковтнула в'язкий клубок, що застряг у горлі.

Потрібно рухатися далі.

Про те, що розійшлася зі своїм хлопцем, на роботі поки що нікому не говорила. Мало що, раптом те, що сваха тепер і сама у вільному пошуку, стане причиною упередженого до мене ставлення. А ця робота потрібна мені зараз як ніколи раніше — тепер я повністю одна, ніхто не підстрахує мене, якщо раптом я втрачу роботу і на якийсь час залишусь без грошей. Та й щомісячних опитувань із перевірками про статус відносин співробітників в агентстві не робили. Тож у мене немає приводу нариватися і самій завалюватися зі звітом до кабінету Лідії.

Я якось втратила лік часу, тому не знаю, скільки минуло, перш ніж таксі зупинилося, і ми вийшли до будинку, де тепер була моя нова квартира. Розплатившись з водієм, Рік допоміг мені донести коробки до порогу.

— Ще раз дякую, — зітхнула я, притулившись до стіни зі схрещеними на грудях руками. — Ти справді дуже допоміг… з усім.

— Якщо буде потрібно ще що — звертайся, — підбадьорливо посміхнувся Рік, стоячи навпроти мене. — Ти як?

— Нормально. Здається, тримаюся.

— Знадоблюся — дзвони будь-коли.

— Дякую. Завтра вже продовжу шукати тобі наречену, обіцяю.

— Головне, дивися по собі. Як раптом що — я перед начальством прикрию, — підморгнув чоловік. — Гаразд, напевно, бігтиму. Удачі тобі тут.

— І тобі, — посміхнулася я з легким щемливим почуттям у грудях. І провівши некроманта, з тяжким зітханням почала розкладати по місцях останні привезені речі.

Треба ж. Як же незвично бачити у ванній тільки одну зубну щітку.

Але не плакати, годі. Вже точно вистачить. На цій квартирі — жодних сліз по розбитому серцю.

Видихнувши, я вже збиралася дістати з холодильника пляшку винця і випити келишок за новосілля, сидячи біля відчиненого вікна. Коли несподівано пролунав телефонний дзвінок.

От тобі і на. Не встигла сюди в'їхати, а я вже комусь потрібна? Чи, може, це дзвонять не мені, а минулому мешканцю, який, переїжджаючи, не повідомив про це того, хто дзвонив?

У будь-якому разі, треба відповісти. Тож зітхнувши, я підійшла до чорного телефону і піднесла трубку до вуха.

— Добридень! Естер Карвінг? — одразу ж пролунало по той бік.

— Так, слухаю вас, — здивувалася я. Отже, дзвонили все-таки мені?

— Чудово, ви вже переїхали на нову квартиру?

— Саме щойно.

— Прекрасно. Я Шеріл Грант, з вашого агентства, — пояснила дівчина, і в мене пішло кілька секунд, щоб збагнути: у «Твоя половинка» ніякої Шеріл Грант не працювало. Отже, йшлося про агентство, з яким я працювала як акторка. Саме вони домовлялися за мої проби, зустрічі та в майбутньому, я сподівалася, зйомки. Тільки якщо я не дебютую в найближчий рік, зі мною, боюся, розірвуть контракт.

— Рада вас чути, — чемно промовила я. Невже мені пробили нові проби?

— У нас до вас важлива розмова. Скажіть, сьогодні ввечері ви не зайняті?

— Ні, а що?

— Є пропозиція, яка б могла допомогти вашій кар'єрі, — повідомила дівчина. — Один серйозний продюсер має намір відвідати закритий виступ відомої співачки у дорогому ресторані, і йому потрібна супутниця на вечір. Він причетний до продакшена серіалу, для якого ви нещодавно проходили проби, і, схоже, помітив вас, бо коли ми запропонували йому вашу кандидатуру як супутниці для відвідування концерту, він з радістю її схвалив. Можливо, поспілкувавшись із вами особисто, він захоче запропонувати вам роль. Скажіть, що нам йому відповісти?