Розділ дев'ятий

Белла

Повертатись до своєї кімнати я не хотіла страшенно, але просити Себастьєна не зважилась. Достатньо того, що я вчора в нього спала, ще навигадує собі, ніби я в нього закохалась, і що тоді з цим знахабнілим магом робитиму?

Але з ним було безпечніше, це правда. Тим паче, Орельєн перевірив його – а я чомусь повірила тій перевірці, – і я мала гарантії, що Себастьєн не має жодного відношення до того, що трапилось з бідолашною Леслі.

Шкода, ні за кого іншого, ну, окрім себе ще, звісно, я поручитись не могла.

Спочатку я лягла до ліжка, думала моститись спати, але година була ще досить рання – хвилин сорок до відбою! – тож можна і не поспішати. Вирішила почитати.

Намагаючись користуватись всіма способами добути корисну інформацію, я вже давно, ще коли тільки приїхала, набрала в бібліотеці купу книжок, що так чи інакше могли допомогти з моєю проблемою. Здавалось, зараз саме час їх вивчити.

Однак читати не виходило. Я прогорнула кількадесят сторінок, втямила, що взагалі не фіксую в голові їх зміст і відклала вбік.

Що ж робити…

Дивно, звісно, повів себе ритуал сьогодні. Його опис здавався таким простим та інтуїтивно зрозумілим, та й виконали ми все правильно, але перешкода теж була очевидною… Що трапилось? Чому магія зреагувала саме так?

Я сіла. Потім вибралась з ліжка.

Застелила його.

Спати не вийде…

Піддавшись пориву, дістала свій набір молодого зіллєвара, розпакований навіть, бо в нас вже були перші заняття, але потім відклала назад. Ну, і чого я намагаюсь досягнути? Невже думаю, що сама здатна відшукати некроманта?

Ні.

Тоді для чого?

Якби у листка з описом були очі, то зараз вони б дивились на мене з осудом, подумала я. І з рідкісним невдоволенням. Тому що поводилась я відверто дивно, і поведінці моїй ніби й виправдання нема.

Я покрутила в руках рецепт і так, і сяк, намагаючись зрозуміти, нащо взагалі його прихопила. У мене нема жодного шансу знайти Бастіана, бо я йому не родичка, навіть не близька знайома, ми бачились кілька разів на занятті, та й усе.

Крім того, приводу не довіряти Себастьєнові та його магії у мене також нема. Навряд чи він став би мене обманювати в такій ситуації, ще й сліди чарів я бачила на власні очі та усвідомлювала, що саме сталось. Бастіан сховався, і явно не тому, що син наказав йому це зробити.

Щось завадило магії.

Проте ритуал робочий, і це теж точно, адже я бачила прояв чарів. Можливо, треба перечитати уважніше?

Я справді уважно подивилась на листок перед собою, намагаючись сфокусуватись на ньому, і замислено гмикнула. А що, як…

– Ритуал, – прочитала я вголос його назву, – для пошуку зниклих людей та… Предметів магічного вжитку, рукотворних артефактів, може виконуватись творцем… Родових слідів у магії, визначення… Родові сліди… Тіні!

У мого брата – магія Тіней. Така ж, як у фібулі. Артефакт, звісно, містить чари куди концентрованіші та небезпечніші за те, чим послуговується мій брат, але тип один і той самий!

А я, щоб перевірити фібулу, брала з собою крихітну пляшечку з магією потрібного зразка. Раміро, звісно, не знає, що я зцідила трохи його чарів, та він навіть не помітив, коли це трапилось, але спрацювати може, чи не так?

Головне, аби я мала право потім пройти по тій нитці шляху, що протягнеться від мене до фібули! Якщо, звісно, все вийде.

Цікаво, вона там, де Бастіан? Чи він її десь загубив? Було б добре, якщо другий варіант, і просто знайти потрібний артефакт під кущем. Якщо чесно, я б не відмовилась від такої вдачі, бо мені геть не хотілось випрошувати у некроманта право на користування фібулою. Він вже одного разу відмовився.

Однак головне все-таки знайти магічний предмет, а потім вже можна розбиратися, як ним заволодіти. Якщо що, попрошу Себастьєна про допомогу, не дарма ми з ним домовлялися співпрацювати, хіба ж ні?

Я швиденько кинула листок з ритуалом на ліжко та взялась збирати потрібні інгредієнти. Звичайні свічки знайшлись легко та просто, трави – також. Дуже скоро в спальні все пахло розмарином та іншими спеціями, ніби я готувала щось смачне, а не плела магію.

Проте я не забувала про свою основну мету. З потаємної кишені на одязі дістала крихітну пляшечку з братовою магією, відкоркувала її.

Всередині плескалась чорнота.

– Сподіваюсь, – важко зітхнувши, прошепотіла я, – це буде вдалий експеримент.

А тоді обережно вилила увесь вміст у ступку.

Я чекала диму, магії, ще чогось з тих ефектів, що спостерігала від Себастьєнового ритуалу минулого разу, але, на жаль, до мене чари виявились ще більш байдужими, аніж до нього. Навіть звичайної хмарки не вийшло.

Як я не намагалась візуалізовувати ту трикляту фібулу, про яку уявлення мала досить примарні, тільки знала, як вона виглядає, але ніколи не просвічувала магічним зором, нічого не виходило.

– Затія, приречена на провал, Белло, – пробурмотіла я сама до себе. – Можна подумати, це було не очевидно! Тільки дарма витратила купу часу.