8 (3)

Рен, мій фамільяр сидів на ліжку. Забачивши мене, він підвів голову, нявкнув і махнув своїм велетенським хвостом, мов опахалом. Перевернувся, підставляючи животик і вимагаючи, аби його погладили.

Я скинув з себе батьків одяг, перевдягнувся у свій власний, сів поруч та запустив пальці у м’яку довгу шерсть.

Кіт ніжно завуркотів.

– Що, вухастий, – зітхнув я, – влипли ми з тобою, так? Влипли… Не знаю, що робити далі. Можливо, не варто було залишати Беллу зараз одну?

Рен ревниво нявкнув, невдоволений тим, що я взагалі про неї згадую.

Мій фамільяр поки не дійшов до того рівня, щоб самотужки розмовляти – мені не вистачало прокачаного магічного каналу зв’язку з ним, – але емоції свої виражав просто чудово. Коли я зібрався їхати сюди, до академії, він так активно демонстрував, що проти поїздки, що я вже подумав: в кота, напевне, щось вселилось.

Шкода, що мені тоді не вистачило здорового глузду його послухатися. Можливо, зараз не сидів би тут, з купою проблем на голові і ілюзією власного батька на обличчі.

– Можеш не шипіти, – зітхнув я. – Вона єдине адекватне, що взагалі є в цій академії. Її мотивацію я принаймні розумію…

Кіт фиркнув.

– І не треба тут мені показувати своє невдоволення! Так, з усіма іншими ситуація ще гірша, – довелось підтвердити котяче припущення. – Настільки гірша, що геть…

Мене перервав стук в двері.

Невже знову з’явилась Патриція? З чого б то раптом… Мені здалось, що вона з першого разу зрозуміла: я її послав, і повернення не чекаю.

Але стук повторився, і довелось вставати, відчиняти двері.

– Мені здається, юна леді, я досить ясно виразився… – почав було я і завмер, зрозумівши, хто саме на порозі.

Переді мною стояв Орельєн власною персоною.

– Добрий вечір, – я миттю спохмурнів, шкодуючи, що не встиг подивитись у дзеркало і перевірити, наскільки вдало сидить ілюзія, чи не треба її поправити та підкріпити. – Я бачу, мій любий учень вирішив навідатись до мене проти ночі?

– Няв? – озвався Рен зсередини кімнати.

– В мого любого учителя, – Орельєн схрестив руки на грудях, – ніколи не було кота. Він взагалі не любить домашніх тварин.

– Мр-р-р-няв!

– І не мав фамільяра, – зазирнувши мені через плече, додав Орельєн.

Можна було продовжувати стояти на своєму, і я навіть міг би сподіватись, що одного разу він повірить… або втратить терпець та вирішить, що вмовляти мене відкритися більше нема жодного сенсу. Але я раптом відчув, що будь-яка брехня зараз може стати критичною.

– Проходь, – поступився дорогою я. – Поговоримо, коли вже ти вирішив не чекати, що я прийду до тебе сам.

– Не те щоб ти дуже активно біг в тому напрямку.

Орельєн пройшов вглиб кімнати і, не чекаючи дозволу, сів просто на ліжко. Мій зрадницький фамільяр підкрався до нього на м’яких лапах, обнюхав простягнуту долоню, вирішив, що цей чоловік йому прекрасно підходить, заліз на коліна і почав вуркотіти.

– Пухнаста скотиняка, – буркнув я. – Ти чий фамільяр взагалі? І як ти смієш так себе поводити, Рене?!

– Отже, некромант Майє завів собі фамільяра. Кота, – чухаючи мого хвостатого супутника життя за вушком, осміхнувся Брезаз.

– Ну, ми можемо більше не розігрувати цю комедію. Некромант Майє не заводив собі абсолютно нікого, – зітхнув я. – Мене звати Себастьєн, я справді його син, і я під ілюзією зараз, бо мене дуже наполегливо попросили зіграти роль мого батька, доки його нема. Аби пройти акредитацію. Якщо врахувати, що ти проходженню акредитації можеш дуже сильно завадити, можливо, мені було б вигідно просто зараз стерти тобі пам’ять.

– Наскільки я знаю, ти світлий маг, – Орельєн пропустив мої слова про пам’ять повз вуха. – Тебе називати повним ім’ям?..

– Можна просто Тьєн. То чого ти прийшов?

– Подумав, що зворотні зізнання також можуть бути ефективними, а ми нічого не досягнемо, якщо будемо і далі грати в мовчанку, – повідомив він.

Я сів поруч на ліжку, впівоберта, так, щоб спокійно дивитись на гостя. Він вкотре неймовірно важко зітхнув, ніби страшенно не бажав провадити цей діалог, тоді промовив:

– Ім’я моє ти знаєш, Орельєн Брезаз. Можна просто Рел. Я прибув сюди під прикриттям перевіряльника з акредитаційної комісії. Але насправді я – слідчий, і моя задача – викрити культ, який стоїть за дивними сплесками чорної магії в академії. Тільки, як бачиш, перше жертвоприношення я вже пропустив. А може зовсім скоро трапитись друге. І… я майже гарантовано впевнений, що твій батько, мій учитель, Бастіан Майє по вуха в тому культі.