Розділ восьмий

Себастьєн

Я ненавидів, коли в мене не вдавалась якась магія. Навіть не тому, що це завжди ображає, ще й відчуваєш себе магічно неспроможним. Якби ж то… Ні.

Просто тоді резерв пересихає, стискається, і відчуття, ніби власне тіло сварить тебе за невдачу. В роті розливається полинна гіркота, а потім в думках починають спалахувати жахливі образи того, що трапиться – просто тому, що не вистачило докрутити до кінця та досягнути свого.

Можливо, я просто занадто багато на себе звалював, завжди, і надто відповідально ставився до того, на що насправді навіть вплинути не міг.

А може, це була звичайна фізіологічна реакція.

Так чи інакше, ритуал не спрацював, причому тоді, коли в мене вже виникла надія, що зараз все вийде. Здавалось, батько стояв там, за димом, і достатньо лише простягнути руку та торкнутись його пальців.

Вперше в житті, між іншим.

Не вийшло. Стіна з туману перетворилась на граніт, і все, що я зміг – вчасно відсмикнути руку, відчуваючи, як гірка отрута невдоволення собою та всім, що сталось, розтікається моїм тілом, а потім магія розвіялась.

Ритуал був робочим, однак він абсолютно точно нічим мені не допоміг.

– Швидше, – підігнав я Беллу, що затрималась чомусь біля столу. – Після всього, що сьогодні трапилось, тобі буде краще повернутись до своєї кімнати.

Вона здригнулась.

– Щось не так?

– Та ні, – заперечно хитнула головою дівчина. – Все так. Але як подумаю, що мені ночувати з Патті… вона, здається, по вуха закохана в твого батька була.

– Було б в що закохуватись, – я скривився. – Між ними щось?..

– О, не думаю, – я навіть не встиг договорити, а Белла вже відповіла. – Принаймні, нам всім здавалось, що Патті просто про нього мріє. Активніше, аніж варто було б, але це таке. Дрібниці. Просто після того, як загинула Леслі, я підозрюю всіх підряд.

– Бідолашна дівчина, – кивнув я. – Майже впевнений, що її загибель пов’язана з моїм любим батьком, проте як саме… У мене нема припущень.

– Можливо, варто б порадитись з ректором?

Ми вийшли до коридору. Я торкнувся пальцем замка, оживляючи захисне закляття, яке сиділо всередині, і почув тихеньке клацання. Спрацювало.

Поки що магія батька не вивітрилась, тож мені не обов’язково застосовувати свій очевидно світлий дар для того, щоб виконувати такі елементарні дії. Проте одного разу заряд його сили все-таки закінчиться, і що тоді? Прикидатись стане ще складніше.

– Не думаю, що ректор дуже хоче провадити зі мною такі розмови, – в коридорі я мусив відповідати бадьоріше та веселіше. – Ходімо, я проведу вас, студентко, до вашої кімнати. Сподіваюсь, приклад Леслі показав вам, що вночі треба знаходитись у безпечному місці, а не гуляти деінде… тож сьогоднішня ніч має минути спокійно.

– Власне, лорде Майє, я думала, що студенток оберігають від інших небезпек, – відкрито посміхнулась вона і стрельнула в мене очима.

– Думали? – вигнув брови я. – Дівчата, які припускають такі небезпеки для себе, як те, довкола чого зараз крутяться ваші думки, боюсь, не можуть застосовувати відносно себе ці слова.

Белла зашарілась.

– Професоре!

– Що? Ви вважаєте, що в некроманти йдуть білі пухнасті зайчики, що витиратимуть вам сльози? – я знов вживався в роль. – Боюсь вас розчарувати, але ні. Вам варто було б пошукати собі в помічники когось іншого, якщо боїтесь сарказму. І все ж, ходімо, проведу вас до кімнати.

Белла правильно зрозуміла мій знак. Дорогою вона ще задала кілька абсолютно нормальних для переляканої студентки питань. Ми обмінялись важкими поглядами, тоді дівчина відчинила двері, зазирнула до кімнати… І видихнула з полегшенням.

Патриції, її сусідки, на місці не було.

На вулиці вже споночіло, і я знав, що наближається той час, коли всі студенти мають сидіти по своїх кімнатах. Де ж та Патті? Повіялась кудись? Після того, як на території академії хтось уже скоїв вбивство?

Але, можливо, вона просто в сусідній кімнаті, в якоїсь подруги. По дівчатах все, що сталось, явно вдарило набагато сильніше, аніж по хлопцях та викладачах. Мені самому було недобре від думок про бідолашну Леслі Крамер, а я ж її навіть не знав.

Що казати про тих, хто навчався разом з бідолашкою, а на додачу до того ще й боявся стати наступною жертвою?..

Я роздушив в собі бажання піти пошукати Патрицію. Хтозна, де вона, а ще занадто рано, щоб підіймати паніку. Крім того, мені після сьогоднішнього насиченого дня теж потрібно відпочити, відновити резерв…

Заспокоївши себе такими роздумами, я закрокував до кімнати мого батька. Уже уявив, як залізу до ліжка, обійму свого кота… Але побачив, що у мене під дверима хтось стоїть. І цей хтось явно намагається розколупати мій замок.

Напевне, правильно було б відігнати злодія одразу, так зробив би будь-який нормальний світлий маг, особливо той, що добре знає, наскільки кусючі у Бастіана Майє захисні закляття. Проте я, власне, грав роль самого Бастіана, отже, і поводитись мав відповідно.

Судячи ж з того, що я знав про власного батька, він… Мав схильність до злих жартів і з задоволенням спостерігав би за тим, як когось кусає магічна змія.