7 (4)

Доки він збирав потрібні інгредієнти, ми не обмінялись жодним словом. Чоловік складав все у невелику миску, не турбуючись про те, що трави можуть змішатись між собою.

Власне, рецепт цього і не забороняв.

Себастьєн відкрив шафу, добув кілька свічок, покрутив їх в руках, невдоволено гмикнув.

– Ну звісно. Чорні, чорні… Наполовину згорілі, – коментував він свої пошуки невдоволеним буркотінням. – Отруйні! Просто прекрасно. Свічка в формі змії… Чому я не здивований? А далі що? Чому тут череп… Ох, боже, дай мені терпіння, це свічка у формі черепа. Бастіане, нащо? Риторичне запитання… О! – він випірнув з шафи. – Є!

В руках Себастьєн тримав дві підозріло нормальні свічки, на вигляд – цілком звичайні. У нас всіх такі були для проведення магічних ритуалів.

Проте я пам’ятала, в чиєму кабінеті ми знаходимось, знала, що в ритуалі потрібні свічки без зайвої магії, тому уточнила:

– Ти впевнений, що це справді хороший варіант?

Себастьєн покрутив їх в руках та кивнув.

– Абсолютно.

– Точно?..

– Та впевнений, впевнений, – розсміявся він. – Нема про що переживати. Ці свічки лежали в наборі молодого мага, напевне, відібрав у когось з першокурсників… або хтось забув. На самому дні. Термін деяких інгредієнтів там сплив, але свічці-то нічого не зробилось.

Я підозріло зиркнула на восковий виріб.

– Ну, тобі, звісно, краще знати, – похмуро пробурмотіла я, – проте, можливо, мені краще сходити до своєї кімнати по нормальні свічки?

– Не варто. На наборі була стандартна печатка, його ніхто раніше не відкривав. Мій батько навіть не торкався до цих свічок, отже, абсолютно точно не встиг їх спаскудити.

– Що ж, – я зітхнула, – повірю тобі на слово і зроблю вигляд, що принаймні щось безпечне в цьому кабінеті є. До речі, ти впевнений, що ритуал можна проводити тут?

– Коли вже ми за це взялись, то де ж ще? Не в склепі ж, – похмуро пожартував Себастьєн. – Все буде добре, Белло. В гіршому випадку ми не зможемо його знайти… Тоді пробуватимемо інші способи. Хоча іноді мені здається, що викликати живого Володаря Безодні та попросити його про допомогу тобі буде легше, аніж висмикнути цяцьку з рук мого татуся.

– Якби я знала, як правильно викликати Володаря Безодні, аби він таки зумів з’явитись і допомогти замість своєї фібули, повір, я б уже це зробила, – буркнула я. – Проте таких чарів не існує. Боги на те й боги, аби їх не можна було просто гукнути.

Себастьєн не сперечався. Натомість розтовк трави у ступці. Я вслухалась в ритм, з яким товкачик бив по стінках ступки, і мені почала вчуватись якась дивна мелодія.

В кімнаті запахло розмарином.

Себастьєн розтер між пальцями кілька сушених квіток гвоздики. Коли додав трішки кориці, запах став настільки приємним, що мені здалось, ніби ми готуємо пиріг. А потім підняв руку, і з його пальців потекла…

Магія.

Я знала, як змусити свої чари стікати рідиною по долонях, проте завжди зачудовано дивилась на тих, хто так чаклував. Чомусь воно додавало особливої магії ритуалам.

Себастьєн не збрехав, коли сказав, що він – світлий маг. З його нігтів скрапувала біла, мов молоко, сила, змішувалась з перетертими травами та починала диміти світло-сірим.

Коли магії нарешті виявилось вдосталь, він взяв чисту дерев’яну паличку та розмішав зілля, тоді нахилився до нього і дихнув.

Чари заколихалися, потягнулися вправо, вліво, піднялись стовпом догори. Я побачила, як дим намагається сформуватись у щось суттєве, сформувати, і на мить навіть розгледіла обличчя Бастіана…

А потім в повітрі ніби постала перешкода з мутного скла, і дим осідав на ній, не даючи нам побачити нічого. Невидима рука стерла всі залишки магії. Дим розвіявся.

На дні ступки лишилось місиво з пересохлих трав, і нічого більше.

– Прокляття, – вилаявся Себастьєн, – я вже майже відчув його!..

– Ритуал спрацював?..

– Так, – кивнув він. – Спрацював, от тільки батька знайти не зміг. Не уявляю, де він… Єдине, в чому я впевнений – він живий. Але де? В якому стані? Куди взагалі його понесло?..

Від роздратування та люті Себастьєн мало не кинув ступку в куток, останньої миті лише стримався та поклав її на стіл.

– Ходімо звідси, – буркнув він, кидаючи пергамент з ритуалом поруч зі ступкою. – Проведу тебе до твоєї кімнати. Не вийшло нічого. Навіть пробувати більше не буду… Після сьогоднішнього жахливого дня нам треба просто відпочити.

Я кивнула, замислено зиркнула на опис ритуалу, залишений на столі, а потім, піддавшись раптовому пориву, схопила його, швиденько склала в кілька разів і сховала за поясом.

Можливо, я зробила це дарма, але, зрештою, гірше не буде, якщо я почитаю про ритуал наодинці. Себастьєнові він вже не потрібен, все одно нічого не вийшло!

А мені ще племінників рятувати.