7 (3)

Сказане Себастьєном мене шокувало.

– Ритуал? І ти мовчав?! – видихнула я. – Що треба робити? Ми мусимо негайно його провести. Нам потрібна фібула, потрібен Бастіан, нам треба… А звідки в тебе цей ритуал? – я напружено придивилась до нього. – Ти у Матильди його взяв?

– Ні, – він заперечно хитнув головою, ніби слів було недостатньо. – Мені його дав Орельєн. Сказав, що, так як я його син, ця магія повинна спрацювати.

Увесь мій ентузіазм миттю згас.

– Син? Ти ж сказав, що не підтвердив це припущення.

– То було не припущення, він абсолютно впевнений в тому, хто я є, – Себастьєн скривився. – І все одно дав мені цей листок, навіть коли я посміявся та заявив, що не маю жодного відношення до цих вигадок. Ось. Дивись. Я читав, доки ми їхали, ніби нічого небезпечного, проте таку магію я бачу вперше.

Він простягнув мені листок. Доки ми їхали, Себастьєн щось читав, я звертала на це увагу, проте не стала запитувати, що саме. Зараз він самостійно надав мені відповідь.

Лист паперу виглядав потертим та старим. На ньому рівним гарним почерком, дуже каліграфічним, хтось вивів правила проведення магічного ритуалу.

Інгредієнти, які використовувались для чарів, виявились простими – такі знайдуться в сумці у кожного студента, що має зіллєваріння у переліку своїх дисциплін. Але, на відміну від виконання зіллів, тут вимагалось не просто зварити їх, а саме розчинити у власній магії та перетворити на пошуковий імпульс.

– Подібне притягується до подібного, – зачитала я вголос, – і магія плинутиме до того, кого ви бажаєте знайти, якщо уявите його і маєте достатню близькість… Цікаво. І звучить ніби просто. Ніяких жертвоприношень, нічого такого…

– Це не некромантія, – кивнув Себастьєн. – Ритуал давній, я про такий не чув, проте… Відверто нейтральний.

– Можливо, магія Того, Що Світло Несе?

– Кого-кого? – моргнув він. – А! Господи. Пресвітлого Веда? Чому ви так дивно його називаєте, – він сіпнув плечем. – І яке він там світло несе, в хроніках – чарівник чарівником, тільки безсмертний і на небі… Так, здається, його. Орден нейтралів свого часу саме йому служив, а стилістика проведення ритуалів… подібна.

Я знала, що релігія на цих землях – така ж сама, як і у мене на Батьківщині, в Ріосі, проте навіть не здогадувалась, що можуть бути такі відмінності у сприйнятті. Орден нейтралів…

Звучало не дуже. У мене, щоправда, взагалі погане ставлення до будь-яких збориськ, які чомусь вирішили назвати «орденом», бо мала вже у рідній країні нещасливий досвід, коли збіговисько паладинів Трьох Земель мало не розв’язало війну на континенті.

Сподіваюсь, ці нейтрали просто сумирно чаклували і не чіпали нікого.

– Я думаю, спробувати можна, – Себастьєн покрутив листок в руці. – Це справді не виглядає небезпечним. Крім того, що мені особливо подобається, цей ритуал не передбачає, що комусь з нас доведеться щось пити або їсти. Або щось з собою робити. Навпаки, магія виводиться назовні.

– Це добре, так?

– Я б сказав, це дуже добре, – гмикнув Себастьєн, – тому що, коли ти втягуєш магію в себе, а тим паче п’єш зілля, нема гарантій, що до тебе сходить магічне одкровення, а не дія галюциногену з грибів чи ще якоїсь зарази, яка є в списку компонентів. Не отруїмось принаймні.

– Головне, щоб воно спрацювало.

– От в цьому гарантій нема, – він зітхнув і нервово повів плечем, скидаючи з нього свою важку руду косу. – Насправді, я не впевнений, що моя магія здатна привести до батька. Ну, це ж нелогічно! Я не некромант зовсім.

– Але ти його син. Тож щось подібне у вас таки є. Окрім зовнішності.

– Сподіваюсь, нічого, – Себастьєн відвернувся. – Мій батько – не та персона, на яку мені хочеться бути схожим.

Я згадала, що розповідав мені ректор про Орельєна та його навчання у Бастіана, і подумала, що, напевне, у Себастьєна є всі причини так думати. Мій власний тато – видатний чоловік, на якого можна покластись в будь-якій ситуації…

Однак далеко не всім так пощастило. Навіть якщо згадати мою власну маму, принцесу, доньку короля! Дідусь, Його Величність, ні на що не придатний, як правитель, а про його якості, як батька, взагалі говорити не хочеться.

Бо там не якості, а суцільна Безодня.

– Якщо чесно, – зітхнув Себастьєн, – я б волів його навіть не шукати. Бастіана, – він не захотів називати його татом, я відчула, як чоловік проковтнув це слово. – Проте тобі потрібна фібула, а я хочу поїхати з цієї академії якомога скоріше. Тож давай спробуємо провести ритуал і будемо сподіватись, що в нас таки щось вийде.

– Давай, – кивнула я. – Краще зараз, аніж відкладати на потім… Крім того, нам потрібно дізнатись, хто вбив Леслі… принаймні, заради неї! Я впевнена, що Бастіан міг би пролити світло на всю цю ситуацію.

– Сподіваюсь, що лише світло, а не чиюсь кров, – пробуркотів Себастьєн, відвертаючись від мене. – Дуже сподіваюсь…