6 (3)

Матильда ойкнула і прикрилась руками, ніби її хтось роздягав. Мені здалось, що в її долонях щось зблиснуло, перш ніж вона сховала це у вирізі власної сукні, але зрозуміти, що саме, з мого не надто вдалого ракурсу не вийшло.

Трошки повернувши голову, я побачив Беллу з переляканим, побілілим обличчям, а ще збоку – похмурого Орельєна, що стояв, схрестивши руки на грудях, і вельми невдоволено зиркав то на мене, то на Матильду.

– Що тут відбувається? – розлючено спитала Грато. – Чому ви вриваєтесь на мою територію і заважаєте приватній розмові… Ви взагалі хто?

– Представник акредитаційної комісії, – повідомив Орельєн, хоча навряд чи для Матильди така посада справді мала значення. – І прийшов на допомогу студентці.

Белла шморгнула носом. Дуже натурально, тож мені здалось, що вона справді чогось злякалась і плакала.

Її б обійняти, заспокоїти… Проте, боюсь, якщо я так зроблю, ефект буде протилежний. Зовсім не факт, що Белла зрадіє моїм доторкам, зате абсолютно гарантовано, що і у Орельєна, і у Матильди виникне до мене чимало питань.

– Розумієте, – дівчина опустила голову і сховала обличчя в долонях, – мені здалось, що там щось ворушиться… І… І я була майже впевнена, що це привид Леслі говорить до мене, що вона, бідолашна, за нами прийшла…

Привид?..

Ні, вони існували, звісно. Але це велика рідкість, і чому серед дня…

– Я хотіла звернутись по вашу допомогу, – продовжила схлипувати Белла, – але там було зачинено, і я так перелякалась… А вона наближалась до мене і абсолютно точно хотіла забрати моє тіло! Хотіла помститись комусь, але я не розчула кому! Я покликала лорда Брезаза…

– А всім відомо, – байдуже підсумував Орельєн, – що ніхто не впорається з привидом краще за некроманта високого рівня.

– Привиди-підселенці, – презирливо скривилась Матильда, – літають лише вночі, і вони – надзвичайна рідкість. Крім того, щоб набратись такої сили, душа має вмирати довго і в муках, а потім минають місяці до того, доки вона сформує здатну полювати сутність. Більше того, цікавлять її зазвичай або тіла вбивць, або потенційних майбутніх жертв…

– Останнє додавати не варто було, – буркнув я, сідаючи на підлозі.

– Тож вам, – леді Грато задерла підборіддя, – лорде Брезаз, чи як вас там, було б варто знати, що студентка просто не могла побачити тут нічого достатньо небезпечного, аби був привід відривати мене або лорда Майє… Гаразд, цього не знає оте неграмотне дівча, але ж ви… Акредитаційна комісія, ха!.. Покиньте негайно мій дім. Бастіане?..

– Боюсь, я буду змушений супроводити студентку до академії. Після всього, що сталось. Але я ще заїду до вас, леді Грато, обговорити, що ж стало причиною смерті дівчини, яку ми вам принесли.

Орельєн простягнув мені руку, і я підвівся, вчепившись в його долоню. Падіння вийшло все-таки не надто вдалим, спина боліла, але я був радий, що мене витягли з цієї розмови.

Щось мені підказувало, що Орельєн прекрасно знав, яка ймовірність появи тут привида такого рівня. Що ж стосується Белли, то вона дівчина не з лякливих.

Мене просто намагались витягнути з лап Грато.

Саме вчасно. Не знаю, який вона артефакт ховала у себе на грудях, намагаючись відволікти увагу власним обуренням, але там точно було не щось безпечне.

На вулиці я нарешті видихнув спокійно. Не знаю, що робитиму, коли справді повернусь до Матильди по результати. Напевне, знов доведеться когось тягнути з собою. Вона має забагато таємниць, а я поки не знаю, з якого боку підступитись.

Однак, на жаль, випробування сьогоднішнього дня не скінчились. Варто нам було опинитись на вулиці, як Брезаз жестом звелів Беллі відійти до карети, а мене, навпаки, притримав.

Такий натяк геть не радував. Що йому потрібно?..

– Я думаю, – Орельєн взяв мене під лікоть, – нам треба поговорити.

– Так? І про що ж ми провадитимемо розмови? – поцікавився я максимально байдуже, запитально вигинаючи брови.

– На одну дуже важливу тему.

– Гм, – я смикнув плечем. – Орельєне, любий, – тон звучав максимально манірно і, я сподівався, подібно до батькового, – на жаль, я не впевнений, що зараз в настрої до обговорення будь-яких… Дуже важливих тем. Але, можливо, пізніше ми могли б поспілкуватись. Зараз, мені здається, моя підтримка потрібна Беллі. Дівчинка перенесла великий стрес…

Я хотів зробити крок вбік, власне, до дівчини, але де там. Орельєн смикнув мене на себе і зашипів на вухо:

– Мені все ж здається, що чоловік, народжений від незаконного зв’язку хворого на голову некроманта-викладача та його студентки, не збирається підтримувати іншу студентку так, як це робив би його батечко. І наполягаю на розмові.

В горлі пересохло. Він, виходить, все знає?

– Так, – хрипко пробурмотів я, – здається, нам таки є про що поговорити.