6 (2)

Прекрасно. Тепер вона мене ревнує. І чому від мене мало б пахнути Тінями? Вона говорить про фібулу, яку мій батько забрав з собою?

– Бастіане, – погрозливо промовила Матильда, – мені не подобається все, що відбувається. Чому ти мовчиш? І що у тебе з цим дівчиськом? Чи, можливо, Тіней я не чую саме тому, що ти розважався з нею замість того, щоб займатись справами?..

– Ти занадто високої думки про мою академію, – гмикнув я. – Ніби там є так багато вільного часу, щоб розважитись зі студентками. Її магією від мене тягне з дуже простої причини: ми разом чаклували на практиці сьогодні зранку. Якщо ти забула, я ще маю професійні обов’язки.

Матильда дзвінко розсміялась.

– Ти? – вигнула брови вона. – Професійні обов’язки? Мені нагадати єдину причину, з якої ти залишаєшся в цій академії?

Я зобразив найпідступнішу посмішку, на яку тільки був здатен, взяв жінку за підборіддя, змушуючи її підвести голову, і зазирнув в очі.

– Ну, розкажи.

Довелось постаратись, щоб голос звучав достатньо низько, хрипко, а головне, достатньо переконливо. Матильда здригнулась, реагуючи на мій тон, і відступила на півкроку.

В її очах поступово спалахнули подив, підозра, захоплення, так, ніби вона нарешті змогла розгледіти в мені щось нове.

– Ти мене дивуєш, Ті, – промуркотіла вона. – Раніше ти був дещо… інакшим.

– Тобі не подобається?

– Чому ж… Навпаки, – хижо зиркнула на мене Грато, а тоді вкрадливим голосом додала: – Ти мені подобаєшся всяким, а таким – особливо. Ходи сюди, коханий…

На мить здалось, що жінка навіть помолодшала. А головне, ота неприємна аура довкола неї кудись зникла.

Я розслабився. Напевне, Матильда просто закохана в Бастіана. Треба розіграти такого ж захопленого нею, як вона мною, а потім зіслатись на справи і втекти.

Або не втікати. Можливо.

Не знаю, звідки у мене в голові з’явилась ця думка.

Матильда відступала від мене. Хвилину тому вона насідала на мене, а тепер навпаки, вислизала з обіймів, намагаючись триматись на відстані.

Мені ж захотілось її втримати. Чому вона тікає? В цій жінці явно був якийсь секрет, і мені дуже хотілось його розгадати.

Я, мов заворожений, зробив крок вперед, а тоді опустив очі донизу, обводячи тіло Матильди захопленим поглядом…

І здригнувся.

По-перше, вона не могла мені подобатись. Від неї віяло некромантією, вона була коханкою мого батька, крім того, не здавалась такою вже привабливою, явно старша за мене – і це все б нічого, якби не той факт, що я тут взагалі-то на завданні і маю щось дізнатись про зниклого тата. Та й взагалі, за дверима чекає Белла, і от вона, на відміну від Грато, в моєму смаку.

По-друге, просто під ногою виявилась крейдяна пентаграма. Причому намальована твердою, професійною рукою.

Символи, розміщені по її кутках, щоправда, мені зовсім ні про що не говорили, окрім того, що в це краще не встрявати. Зате магією від малюнку віяло, ще й якою.

Тепер я відступив назад до дверей. Встати в те коло в жодному разі не можна. Не знаю, що задумала Матильда, можливо, це просто сліди якогось її експерименту, що не має до мене, а точніше, до мого батька жодного відношення, але виглядає, м’яко кажучи, ненадійно.

Вона сперлась об стіл і, як мені здалось, водила рукою в пошуках чогось. Я усміхнувся і, задкуючи, пальцем поманив її до себе.

Хай відійде від купки артефактів, які там перебирає.

– Куди ж ти, Ті, – примружилась вона. – Ходи до мене, будь ласка.

– Краще ти до мене, – усміхнувся я.

Лопатки вперлись в двері. Матильда нарешті намацала щось на столі, і з виразу її обличчя було зрозуміло, що вона ось-ось ним скористається. В повітрі повіяло магією.

Я усвідомлював, що прикритись даром, хоча б подібним до некромантського, не зможу, в мене зовсім не така сила. Доведеться застосовувати справжню, а тоді вся конспірація коту під хвіст. Тоді що ж робити? Дозволити їй скористатись артефактом, чи що вона там дістала? Чи захищатись?

Ні, не можна дозволити їй атакувати невідомою силою. Це надто небезпечно.

Я зітхнув, мирячись подумки з тим, що вляпався в неприємності по самі вуха, і почав плести закляття, поки що мовчки. Пентаграма у Матильди під ногами заворушилась…

І в цю ж мить двері, до яких я притискався спиною, відчинились, і я буквально випав з кімнати просто на підлогу.