Розділ шостий

Себастьєн

За моєю спиною з гучним стуком зачинилися двері. А потім, майже одразу ж, у ті двері врізався я, боляче вдаряючись лопаткою об дерев’яну поверхню.

Матильда повисла на моїх плечах. Її тонкі пальці поповзли по коміру сорочки, потім по ґудзиках.

– Бастіане, – з віддихом промовила вона, – я так рада тебе бачити…

– Я теж. Дуже радий. Можливо, ми поговоримо про труп? Зрештою, смерть в академії – нетривіальна ситуація…

Я промахнувся повз образ свого батька. Це стало зрозуміло вже з тієї недовіри, що спалахнула в очах Матильди. Вона швиденько заховала почуття настільки глибоко, що лишились суцільні спокій та байдужість, але я був не настільки дурним, щоб не зрозуміти: я за крок від викриття.

Варіантів було мало. В тісній комірчині, де ми провадили розмову, довго не помаскуєшся, а Матильда знала Бастіана набагато краще за будь-кого.

Наприклад, за мене самого.

– Так, – повільно промовила вона, – нетривіальна… І, звісно ж, стала для тебе велетенською несподіванкою, Ті.

До мене ледь дійшло, що це було таке скорочення імені.

– Чи, можливо, мені варто називати тебе інакше, любий?..

Відчайдушне, гостре бажання посмикати за дверну ручку і вибратись з задушливої комірчини було настільки сильним, що я ледве зміг наступити йому на горло.

Вона здогадується про підміну? Здається, так, тому що заговорила про інакше ім’я. Проте якось дуже дивно Матильда себе поводить, бо відсунутись від мене не спробувала, а її руки вперто лізуть під мій одяг.

Коли маленька скрижаніла долоня жінки опинилась під сорочкою, я мало не зашипів від різкого контрасту, але стримався.

Натомість, намагаючись діяти стримано та розумно, провів пальцями по її руці від ліктя до зап’ястка, ніби вимальовував дрібні візерунки на жіночій шкірі, а тоді міцно стиснув.

– І як же ти зібралась мене називати, Матильдо?

Питання їй не сподобалось. Вона сіпнулась, намагаючись вивільнити зап’ясток, але я стискав його досить надійно, так, щоб було відчутно, хоч і не боляче.

– Можливо, ти б здогадався сам? – хитро примружилась жінка.

Замість здогадки я зсунувся так, аби стегном зачіпати дверну ручку, і спробував натиснути на неї потай. Не вийшло, спрацювала магія, і синювате освітлення затопило все довкола.

Матильда роздратовано заморгала і відвернулась. Здається, її неприємно різнуло по очах. Я ж встиг вихопити кілька деталей. В комірчині панувала напівтемрява, але спалах магії вміло розвіяв її на деякий час.

Побачене не радувало. Трави, здатні дурманити, інгредієнти магічних зіллів, кілька чималих ножів, один з яких дуже легко міг би відібрати життя у бідолашної дівчини, котру ми сюди привезли. Дім екс-цілительки не викликав довіри.

– Сам? Ні, це ти мені скажи, – усміхнувся я, повертаючись.

Матильда не чекала такого маневру. Тепер не вона нависала наді мною, а я – над нею, і очі мої поблискували в темряві.

– Можливо, – провадив я далі, – ти сама воліла б бачити на моєму місці когось іншого? Чи ти вже мені й не рада?

– Ну що за дурниці… Це ревнощі?

– А як мені ще реагувати?..

Вона невдоволено зашипіла.

– Мені здається, ми з тобою про все домовились…

– Та невже?

– І ти прекрасно знаєш, що я чекаю в тобі певних змін, але аж ніяк не того, щоб ти сам… Зникнув, – вона знов грайливо посміхнулась, а тоді втягнула носом повітря і скривилась. – Скільки магічної сили розлито довкола тебе… Незвичної.

Я пропустив ці слова повз вуха. Так, сили довкола мене багато, як і таємниць у цій розмові. Вона явно чекала, що з батьком буде щось не так.

Питання, що саме.

– Зміни – це цікава дилема, – промовив я. – Можливо, вони відбулись і зі мною, Матильдо.

– Я бачу. Однак я чекала… Не того.

– А чого ж?

– Від тебе мало пахнути Тінями, Ті. А що я чую натомість? Котику, – прошепотіла Матильда мені на вухо і легенько куснула за мочку, – ти впевнений, що нічого не хочеш мені розповісти? Наприклад, про дівчину, з якою ти прийшов…

– А що, на твою думку, я маю про неї розповідати?

– Ну, було б непогано повідати, – Грато примружилась, – чому від тебе так сильно тягне її магією. В мене відчуття, що ці чари у мене на язиці. Ти знов за своє, Бастіане? Замість того, щоб робити справу, залицяєшся до студенток?..

Прекрасно. Тепер вона мене ревнує. І чому від мене мало б пахнути Тінями? Вона говорить про фібулу, яку мій батько забрав з собою?

– Бастіане, – погрозливо промовила Матильда, – мені не подобається все, що відбувається. Чому ти мовчиш? І що у тебе з цим дівчиськом? Чи, можливо, Тіней я не чую саме тому, що ти розважався з нею замість того, щоб займатись справами?..

– Ти занадто високої думки про мою академію, – гмикнув я. – Ніби там є так багато вільного часу, щоб розважитись зі студентками. Її магією від мене тягне з дуже простої причини: ми разом чаклували на практиці сьогодні зранку. Якщо ти забула, я ще маю професійні обов’язки.