5 (4)

Я ледь не зашипіла від злості. Взагалі-то ми з Себастьєном і збирались піти туди вдвох… Тим чи іншим чином, але ж не ось так!

Лишалось сподіватись, що та цілителька, ким би вона не була, не стане проявляти свої почуття до Майє аж надто яскраво.

І чому їй краще не бачити Орельєна? Вони знайомі? Він вже встиг запам’ятатись їй не найкращим чином? Чи хоче простежити?

Так чи інакше, Себастьєн не сперечався. Він спокійно вискочив з кеба, подав мені руку, допомагаючи вибратись слідом, і рушив до пошарпаних, пофарбованих дешевою чорною фарбою дверей. Постукав кілька разів і завмер, чекаючи.

Виглядав псевдонекромант не надто радісно. Очевидно, переживав, що ніхто не повірить в його маскарад. Зрештою, цілителька знала його краще за студентів…

Я ж тим часом роззирнулась. Помітила прибиту над дверима табличку. «Матильда Грато, маг-медик, спеціалістка з розтину», – зазначалось там. Дивувало вже те, що вона так відкрито говорила про свою професію… і я підозрювала, що нічого доброго зараз не побачу.

Нарешті двері відчинились. Назовні визирнула симпатична жінка років сорока. Здається, людина, якщо судити з комплекції та звичайнісіньких круглих вух.

– Бастіане? Ох, Бастіане! – вигукнула вона, розплившись в задоволеній усмішці. – Як я рада тебе бачити! – здалось, вона не одразу зрозуміла, що таки рада, але тепер трошки прийшла до тями і кинулась його обіймати.

Жінка так вправно обійняла його за шию, що я зрозуміла: зараз мені доведеться стати свідком їх поцілунку.

Себастьєн зрозумів це також і вирішив, що не може цього допустити, тому що швиденько стиснув долонями талію леді Грато, відсунув її від себе і кивнув в мій бік.

– Матильдо, – промовив він веселим, насмішкуватим тоном, дуже подібним до того, яким Бастіан повідомляв всі найжахливіші новини, – чекай-но, я не можу, аби прояв твоєї пристрасті спостерігали занадто живі свідки.

Вона нарешті помітила мене. Ковзнула сердитим поглядом, наче я вкрала в неї чоловіка, скривилась і зронила:

– Дуже-дуже цікаво… І хто це у нас такий? Що це дитя тут забуло, Бастіане?.. я не лікую живих дівчаток. Не маю права.

Ага. А здорова на голову дівчина не потяглась би сюди за Майє, натяк я зрозуміла. Проте не відповіла, тільки набула дуже сумного вигляду.

– О, у нас в академії трагедія, – пхикнув Себастьєн. – І, власне, наслідки цієї трагедії я привіз з собою… Але одного мене не відпустили, бо ти ж розумієш, наш ректор…

Він так виразно закотив очі і так правдоподібно похитав головою, що, напевне, ні в кого не могло виникнути сумнівів: це справжній Бастіан, і він вельми незадоволений тим, як до нього ставиться адміністрація.

Матильда повірила.

– Трагедія? Ну звісно, – гмикнула вона. – Проходь. Ти, дитинко, також. Де там сліди вашої трагедії, що ви мені привезли?

Я так і не зрозуміла, чи вона знала щось про вбивство, чи просто вважала чиюсь смерть буденним і розуміла, що саме з цим прийшли до неї. Здається, Себастьєн також не був впевненим з цього приводу, але і ділитись своїми припущеннями не міг.

Він ворухнув зап’ястком, аби причина нашого візиту першою пролетіла у двері. Матильда показала, куди саме потрібно доправити тіло бідолашної, навіть записала щось у товстий журнал, попросила Себастьєна підписатися.

Той зобразив батькову карлючку.

– Ну що ж, – коли ми вийшли, жінка променисто всміхнулась, – може, чаю? – вона притулилась до лже-Бастіана. – Чи кави… Чи…

На обличчі у Себастьєна було дуже виразно, крупними літерами написано «порятуй мене».

– Я б випила чаю, – видихнула я, не бажаючи й справді залишати його тут самого.

Судячи з погляду Матильди, вона випила б мене досуха, аби не плуталась під ногами, але вампірських іклів не мала, тож тільки відмахнулась і дзвінко розсміялась.

– Так-так, – кивнула вона, – чаю. Ходімо!

Вітальня у Матильди виявилась… Нормальною. Нічого дивного, просто столик, просто стільці. Вона лишила нас тут, сама сходила за чайником, щось швиденько заварила і розлила по чашках. Я й незчулась, як все було накрито.

Однак леді Грато явно не мала наміру пити щось сама.

– Ви пийте, пийте, – хитнула головою жінка і підсунула до мене чай. – На травах. Заспокійливий… Бастіане, на кілька слів.

Чоловік спробував запротестувати, але де там. Матильда схопила його за руку і поволокла за собою з такою силою, що геть відбиватись не було сенсу. Хіба що магією прикласти, і то не факт, що допоможе.

За ними з гуркотом закрились двері підсобки, а потім я почула, як повертається замок. Тоді на дверях спалахнула магія, формуючи захисний шар.

Здається, Себастьєн потрапив у такий собі полон…