5 (3)

Від жорсткого падіння мене врятував Орельєн. Худорлявий чи ні, він легко спіймав мене в метрі від землі.

Напевне, якби на його місці був Себастьєн, затримав би мене трохи в своїх обіймах. Той рудий спокусник – зараза ще та, так просто не відступить!

Орельєн явно не мав таких поганих звичок. Його руки обхоплювали мене рівно стільки, скільки було потрібно, аби я перегрупувалась і не постраждала, а тоді чоловік обережно поставив мене на землю.

– Цікавий трюк, – похмуро промовив він. – Але дуже небезпечний. Я б на вашому місці його не повторював.

– Ага. Повірте, я на своєму місці теж з задоволенням утрималась би від подібного.

– Добре, що ми з вами правильно зрозуміли одне одного. Ходімо, Белло.

Я схрестила руки на грудях.

– Не розумію, навіщо я маю це робити.

– Ну, по-перше, мені потрібна допомога, а ви мені винні послугу. По-друге, щось мені підказує, судячи з нашої ранкової зустрічі і з того, що ви сміливо лишились в склепі один на один з грізним некромантом, у вас з лордом Майє є якісь спільні справи.

Справи таки були, і наш шлях навіть пролягав до міста, але ділитись подробицями з абсолютно незнайомим чоловіком я все ще не планувала.

– По-перше, я не розумію, з чого б то мені вам допомагати, – похмуро промовила я, – а по-друге, лорде Брезаз, вам здалось щодо наших спільних справ. Я просто… важко переживала смерть Леслі і була в ступорі.

Ну, майже правда. Досі очі страшно закрити, не знаю, як Патті заснула. Я в житті вже дещо бачила, але все одно… під враженням.

– Я не дав вам розбитися, а ще знаю, що ви втікали через вікно, замаскувавшись під кущ. Не думаю, що це тренування було здійснено з любові до додаткової фізичної активності, тож припускаю, що двері просто зачинили.

В логіці Орельєну не відмовиш, його аргументи справді потрапили прямо в точку. Я сумовито кивнула, дарма, що сподівалась до останнього відкрутитись і зробити вигляд, ніби я тут ні до чого. Чоловік посміхнувся і простягнув мені руку.

– Ходімо?

Це була, напевне, перша щира усмішка за сьогоднішній день. Він подавив її, знов ставши ніби кам’яним, але тепер я принаймні переконалась, що міміка там є, і це не наслідок хвороби.

Долоню Орельєна я не прийняла, але все ж таки пішла за ним.

Деякий час ми не говорили. Чоловік порушив тишу, тільки коли попереду вже показався його кеб.

– Белло, я не знаю, що вас пов’язує з Бастіаном Майє, тому утримаюсь від  наказів та всього іншого, що може вас налякати. Проте скажу, що цей чоловік… Небезпечний та дуже легко порушує обіцянки, які давав. В нього паршива кров.

– Дякую. Я розумію.

– Якщо він вас образить, ви можете звернутись до мене.

Це вже було геть неочікувано. Я зиркнула на Брезаза, але його обличчя знов скам’яніло і не виражало жодних емоцій.

Мені не лишалось нічого іншого, окрім як кивнути.

Решту шляху ми подолали мовчки. Біля кебу вже чекав Себастьєн, зиркав на Орельєна підозріло, але нічого не казав. Ми вдвох залізли до кебу, сам Брезаз вирішив правити кіньми.

До даху кеба вже прив’язали вантаж. Я знала, що там знаходиться, і від однієї думки про це по шкірі біг холод. Довелось зробити над собою зусилля, аби триматись максимально спокійно і не видавати, що я шалено нервую.

Їхали до місця ми мовчки, при Орельєнові не дуже-то й побалакаєш, а нас розділяла тільки тонесенька стіна. Та й настрою розмовляти про будь-що я не мала зовсім. Ми мали шукати фібулу і Бастіана, а поки що навіть з місця не зрушили…

Може, зараз щось проясниться?

Кеб зупинився трохи менше ніж за годину біля похмурого будинку на одній з не надто чистих та світлих вуличок міста. Тут не було вивіски, але вже за атмосферою вдалось здогадатись: всередині панує точно не радісна енергія життя.

Брезаз зазирнув до нас і, ясна річ, не обійшовся без наказів.

– До цілительки підете удвох, – похмуро мовив Орельєн, – їй непотрібно мене бачити.

– Гаразд, але нащо там студентка? – скривився Себастьєн.

Вийшло дуже схоже до того, як це робив його батько, і якби я не відчувала, що на чоловікові сплетена моїми ж руками ілюзія, то вже б запідозрила, що якимось чином Бастіан повернувся на його місце.

– Для того, щоб стежити за вами, – заявив наш перевіряльник. – Чи ви гадаєте, що я б відпустив вас самого до вашої коханки? Я все ще вам не довіряю. Так що йдіть вдвох, а ви, Белло, знаєте, що потім збрехати мені не вийде… Ходіть, давайте.