5 (2)

Я спочатку не зрозуміла, що й трапилось. З чого б то раптом ректор кликав мене за собою? Проте за хвилину, коли він вже зупинився біля виходу зі склепу і виразно глянув на мене, зрозуміла: це такий натяк, що пора забиратись геть.

Мені геть не хотілось полишати Себастьєна, але з ректором не надто посперечаєшся. Довелось йти.

Вже на вулиці Туркад сказав мені:

– Ваші однокурсниці казали, що останнім часом ви проводите з лордом Майє чимало часу, Белло. Будь ласка, проявіть стриманість. Ви ж знаєте, що в нашій академії заборонені стосунки між викладачами та студентами? І вам абсолютно точно відомо, що у нас скоро буде перевірка… Більш повноцінна, аніж лорд Брезаз. Орельєн – колишній випускник Темного факультету, але не варто чекати від нього лояльності. Достойний студент був, проте… З недоліками. І з лордом Майє має давній конфлікт.

О, це я помітила!

– А що між ними трапилось? – поцікавилась я максимально невинним голосом, сподіваючись, що ректор налаштований на відвертості.

Потім зможу Себастьєнові розповісти, за що перевіряльник так ненавидить його батька. Ні, причин можна припустити багато, але ж нам все-таки потрібна конкретна!

– Це давня і неприємна історія, – відмахнувся Туркад. – Я б не хотів її підіймати. Як завжди, у всьому замішана жінка…

– Лорд Майє відбив у студента кохану? – охнула я.

– Ні, – ректор прискорив крок і пошепки посвятив мене у таємницю: – Орельєн просив Бастіана про допомогу стосовно його матері. Бідолашна, невдалий шлюб… Покійний Брезаз-старший був жахливим напівельфом, скажу я вам, і жахливо поводився з власним сином і дружиною. Бастіан спочатку погодився допомогти, а потім передумав.

– А вона…

– Бідолашка загинула. Потім, за досить таємничих обставин, загинув і її чоловік. Ходили чутки, що Орельєн помстився батькові. І абсолютно точно відомо, що його шрам – після їх чергового зіткнення, але тоді Брезаз-старший ще пішов живим… Що було далі – невідомо. Але досить розповсюджувати чутки! – він спинився і так осудливо глянув на мене, ніби це я щойно розповідала всі секрети чужої людини. – повертайтесь до своєї кімнати і будьте там.

Я роззирнулась і з подивом виявила, що ректор довів мене до гуртожитку і спинився прямісінько біля дверей кімнати. І знає ж, де я мешкаю! Відчинив двері, запустив мене всередину та, не даючи шансу посперечатись, зачинив кімнату на магічний замок.

От халепа!

…В кімнаті я була не одна. Проте Патриція, на моє щастя, спала, повернувшись обличчям до стіни. Не знаю, чи причетна вона до того, що трапилось з Леслі, але це явно вдарило по Патті та засмутило її.

Що ж, мені зараз не до того, щоб аналізувати її почуття. Треба якось дістатись до Себастьєна, нам ще пошуки його батька продовжувати!

Я не знайшла жодного кращого виходу, окрім як полізти через вікно. На щастя, стіни корпусу покривав товстий, усюдисущий плющ. Я натягнула рукавички, аби не обпекти долоні, посмикала міцні пагони, лишилась ними дуже задоволеною та полізла назовні.

Звісно, студентка, що стирчить у вікні – видовище дивне, довелось згадати про свої ілюзії. Невидимість начаклувати непросто… Я вирішила, що мімікрую під квіти, якими часто прикрашали підвіконня, і так полізу. Подумаєш, впали…

Першу половину шляху я подолала досить успішно. Уже думала, що все здалось, якби не насмішкуватий голос, що долинув знизу.

– Як цікаво! Ніколи не бачив таких впертих квіточок у формі живої дівчини. Знімайте-но ілюзію, а то доведеться мені самому.

Брезаз! Не пощастило…

Ілюзію я зняла сама. Не вистачало тільки, щоб він застосував до мене магію і виявив, що я маю чари зовсім інакші, аніж тут прийнято вважати.

– Отже, Белло, – кашлянув Орельєн, – що ви тут робите?

Я міцніше вчепилась у плющ.

От чому не прикрилась ілюзією невидимості. Чому вирішила мімікрувати під стіну і не додумалась, що я для того занадто рухомий елемент?

– Тренуюсь, – пропищала нарешті я, припускаючи, що це не надто доречно звучить, особливо якщо врахувати, що я вишу на стіні і використовую магію, якої у місцевої студентки Темного факультету просто не має бути.

– Тренуєтесь, отже, – зітхнув він. – І давно? А фінал у тренування який має бути? Полізете назад у вікно, чи як?

– Я ще не вирішила.

– Чудово, – кивнув він серйозно. – Тоді я вирішую за вас. Злізайте звідти негайно, поїдете зі мною і лордом Майє.

Від подиву я завмерла, не зрозумівши, нащо б то йому взагалі мені таке пропонувати, випадково розслабила долоні і, не втримавшись, полетіла додолу.