Розділ п'ятий

Белла

Ректор за кольором нагадував крейду. Він дивився на бідолашну Леслі і, здається, ледь стримувався, аби не впасти на коліна і не почати завивати.

Щось мені підказувало, хвилювало його не те, що постраждала невинна дівчина, а те, що це трапилось на території його магічної академії, і йому ж за це все доведеться відповідати.

– І що, Бастіане, – похмуро промовив він, – ви, як некромант, геть нічого не можете сказати про те, як дівчина загинула?!

Себастьєн зиркнув на ректора.

– Ви надто впевнені в моїх силах, – буркнув він. – Я не… кхм… Не експерт з подібних випадків, можу тільки сказати, чи задіювали постраждалу в ритуалах. Для того, щоб розповісти детальніше, мені самому потрібно буде провести декілька магічних, гм, дійств.

– То проведіть! – розпачливо вигукнув ректор.

Звісно, справжній Бастіан Майє б не відмовився, в жодному разі. Але Себастьєн не був своїм батьком, він – світлий чарівник, і абсолютно точно не може користуватись тією магією, про яку зараз згадував.

Між іншим, ректор про це чудово знає.

Але чи то від розпачу йому геть мізки відняло, чи то він занадто добре вжився в роль і робив вигляд, ніби підміни ніякої не сталось, але наполягав на своєму, прискіпливо дивлячись на Себастьєна, ніби він зараз вмить проростить в собі дар некроманта.

Думаю, першим, хто постраждає від його руки, буде саме пан ректор.

…Лорд Еміль Туркад, власне, керівник нашої академії, був людиною специфічною. З одного боку, його абсолютно точно цікавив добробут навчального закладу. З іншого… Це не заважало йому трохи красти, трохи брехати та послуговуватись абсолютно незаконними методами для досягнення своєї мети, власне, успішності навчального закладу.

Саме через це я і змогла потрапити сюди обманом. Трошки грошей, які я, за власними ж словами, взяла з власного спадку без дозволу батьків, аби навчатися, і все. Лорд Туркад не перевіряв ні моє походження, ні документи, дарма, що все було шите білими нитками.

Якби ректор був інакшим, то і Себастьєн не займав би місце свого батька. І не тому, що посадовець посоромився б ловити на магічний гачок сторонню людину та примушувати її до співпраці, а відкрив би всю правду слідчим та акредитаційній комісії і діяв за законом. Ні. Аж ніяк!

Просто нормальний ректор не допустив би, щоб Бастіан Майє працював в академії. Взагалі. Професор йому на заміну знайшовся б якщо не одразу, то принаймні за рік. Але Туркада все влаштовувало. Наскільки я знала, він, дуже… Бережливий напівгном, чи якої він там раси, прекрасно співпрацював з Майє останні років сорок. Щоправда, спочатку як декан, а потім піднявся вище і видав некромантові чудову посаду.

І дозвіл на всі експерименти, між іншим.

Тепер от, побивається.

– Ну! – вимогливо зиркнув він на Себастьєна, – збираєтесь ви проводити свої ритуали, чи ні, лорде Майє?

Той розгублено зиркнув на мене. Я мовчала. Перевів погляд на Орельєна, чекаючи, що перевіряльник втрутиться і скаже, що так не можна.

Мов води в рот набрав.

Як на мене, чоловік взагалі дуже хотів дочекатись серйозного провалу, тоді скликати спеціальну раду та публічно заявити, що академія геть непридатна для безпечного перебування тут студентів.

Якщо чесно, певною мірою я розуміла ці його пориви.

– Боюсь, – зітхнув Себастьєн, втямивши, що викручуватись йому доведеться самотужки, ну, або терміново проходити курс з некромантії, хвилин так за п’ять, – що батьки дівчини не дадуть дозволу на подібні ритуали. Ми повинні викликати відповідні служби та перевезти її до міста, аби маг відповідної кваліфікації, – останнє Майє виділив голосом, – оглянув тіло.

Туркад мало не заворушив своїми вухами. Круглими, між іншим, це вам не ельфійські гостренькі, щоб ними такі кульбіти викидати.

Досить худий, середнього зросту, бородатий, вусатий та лисий, ректор зазвичай випромінював впевненість, особливо коли пхав руки до кишень свого багряного костюму.

Однак зараз він виглядав по меншій мірі пригнічено, і я його розуміла. Мені теж не надто радісно від всього, що трапилось.

– Так, – Туркад, можливо, згадав нарешті, що некроманта в академії у нього тепер нема, – ви праві, лорде Майє. Вам дійсно не варто проводити такі досліди без дозволу батьків нещасної… Я зв’яжусь з ними негайно. А поки що…

– А поки, – втрутився Орельєн, – тіло справді необхідно переправити до міста. Наскільки мені відомо, там спеціалістка є. Колишня цілителька, зараз працює з мертвими. Вона надасть відповідний експертний висновок.

– Так, так. Ми викличемо звідти карету, – кивнув ректор.

– Нащо ж? Я приїхав у кебі, і цей кеб все ще тут, – знизав плечима перевіряльник. – Скористаємось ним. Лорд Майє складе мені компанію.

Радість у Себастьєна на обличчі була, м’яко кажучи, сумнівною.

– Дякую, дякую за допомогу і за те, що не лишаєте нас у біді, – видихнув Туркад. – Радий чути, що наші випускники такі чуйні, Орельєне, – усмішка його була геть нещирою. – В такому випадку, лишу вас вдвох. Белло, ходімо. Вам не треба тут знаходитись.