4 (4)

Ми всі чекали, що ж він скаже, але Орельєн не поспішав ділитись своїми відчуттями. Замість відповіді куля під його долонею спалахнула і раптово погасла, розсипавши довкола дрібні іскри.

Якщо я правильно розуміла, що це означає, то він вловив брехню.

– Що ж, – чоловік хитнув головою. – Ви справді не вбивали Леслі Крамер. І, як я бачу, навіть не зустрічалися з нею, хоча цього дуже навіть можна було чекати. З вашою-то репутацією… Ви ж розумієте.

Себастьєн сіпнувся, але зрештою взяв себе в руки і погордливо підняв голову.

– Сподіваюсь, з марними підозрами покінчено, – промовив він. – І ми нарешті можемо викликати ректора. Загинула студентка. Невинна дівчина. Цим треба зайнятись.

Чоловік витримав паузу в кілька секунд, а тоді додав крижаним тоном:

– Негайно.

– О, так, звісно, – стрепенувся Орельєн. – Я негайно вирушаю до ректора, мені є що з ним договорити. Хтось має залишитись тут.

Лицар смерті зробив крок вперед, пропонуючи свою кандидатуру.

– Сядь, – гаркнув на нього Себастьєн.

Живий мрець послухався і, брязнувши своїм обмундируванням, рухнув прямісінько на підлогу. Потім спробував вмоститись зручніше, посунув свої кісточки та лишився там сидіти.

Напевне, це виглядало б комічно, проте ніхто не поспішав сміятись.

– Залишусь я, – зронив він. – Студентам краще покинути кладовище, причому якомога скоріше. Тимчасово практики ми тут проводити не будемо. Сподіваюсь, ви не проти, що спостерігатиму саме я, пане перевіряльнику?

– Абсолютно не проти. Студентів попрошу йти за мною. Розкажете ректору всі подробиці.

Одногрупники повільно потягнулись за Орельєном. Я спочатку теж думала піти, але перехопила погляд чарівника і зам’ялась біля виходу.

Думала, що мене гукне перевіряльник, але ні. Озирнулась Патті.

– Ти що, не йдеш?! – обурено вигукнула вона. – Чому вона не йде?

Орельєн озирнувся, глянув на мене та хитнув головою.

– Нехай. Краще за мертвою наглянуть двоє. Я б волів не лишати бідолашну наодинці з некромантом, а так всяко надійніше.

Ага, зате за мою безпеку він не переживає зовсім.

Щоправда, говорити вголос про те, що мені не сподобалась поведінка Орельєна, я не стала. Провела його похмурим поглядом, а сама підійшла до Себастьєна.

Ми обидва стали так, аби не дивитись в напрямку труни. Зараз в склепі було моторошно і тихо.

Чоловік порушив незручну мовчанку першим.

– Він зрозумів, що я брешу.

– Ти мав щось з Леслі?.. – вражено перепитала я.

– Ясно що ні! Я про інше. Він зрозумів, що я брешу відносно… – він обвів рукою все довкола. – Відносно некромантії. Я майже впевнений, що він здогадався, що я не той, за кого себе видаю, але чомусь не став про це говорити вголос. Можливо, переслідує якусь мету.

– І не вважає тебе винним, – зазначила я. – Бідолашна Леслі… вона здавалась мені нормальною. Дарма, що захоплювалась твоїм батьком.

– А таки захоплювалась? – перепитав Себастьєн.

Лишалось тільки кивнути.

– Просто чудово, – скривився він. – Отже, що ми маємо? Бідолашну дівчину, яку залишили в склепі академії, причому в тому, куди має доступ мій батько. Його нежить мене слухається, так ніби він вже встиг призначити мене спадкоємцем всіх своїх магічних надбань, хоча цього б не мало відбутись! – чоловік важко зітхнув. – Збожеволіти можна.

Я була з ним абсолютно згодна. Від всього, про що я дізналась сьогодні, голова йшла обертом. Забагато таємниць…

І жаху.

– Тепер нам потрібно знайти Бастіана ще швидше, – прошепотіла я. – Можливо, вона – причина того, що він зник?

Себастьєн підійшов ближче, зазирнув до Леслі, простояв так зо хвилину та хитнув головою.

– Можливо. Але якщо це так, то все дуже і дуже погано… Я думаю, сьогодні мені потрібно навідатись до батькової… Подруги, чи хто вона там йому. Поїхати до міста.

– Не тобі. Нам.

Він хотів посперечатись, проте зиркнув на мене і все-таки кивнув.

– Гаразд, – погодився чоловік. – Допомога мені не завадить.

Я тільки зітхнула. Мені теж би дещо не завадило. Наприклад, побути подалі від Патриції.

Бо я все ще не зняла з неї підозри, а тепер мала реальні причини її боятися. Адже, якщо всі думали, що у Леслі роман з Бастіаном…

Я тепер теж під загрозою.