4 (3)

Це закляття було мені невідоме, але Себастьєн скосив погляд на кулю і зблід. Помітним це було навіть крізь ілюзію.

– Орельєне, – похмуро кинув він, – ви вважаєте, що простий перевіряльник магічної академії має право проводити допити, застосовуючи дар правди? Несподівано. Мені здавалось, що в цивілізованому суспільстві щодо цього дещо інші правила.

Той хитнув головою.

– Загинула дівчина. Ви збираєтесь сперечатись і не хочете знайти вбивцю? Можливо, ви самі причетні до її смерті? Можливо, мали з нею роман?

Орельєн впивався поглядом в Себастьєна так, ніби вже заздалегідь визначив, що той винен у будь-якій біді. Він наступав на нього, відтісняючи чоловіка до стіни.

Розгубленість псевдонекроманта ставала вже очевидною. Я розуміла: якщо факт стосунків Леслі з Бастіаном підтвердиться, то він буде підозрюваним номер один.

В такому випадку, щоправда, можна буде розкрити шахрайство і розповісти чистісіньку правду. Себастьєн не зобов’язаний замість свого батька йти за грати. Ректор буде невдоволений, та нехай, питання значно важливіше, аніж закриття академії та її акредитація.

Та все ж, Себастьєн не поспішав розповідати про махінації свого батька. Зате лицар смерті, залишений, очевидно, Майє-старшим, вирішив, що він вже досить насидівся, і скочив на ноги, важко загримотівши кістками, та спробував зайняти місце поміж Себастьєном та нашим перевіряльником.

Я побачила, як стрімко похмурнішає обличчя Орельєна.

– Відійди від пана, – прогуркотав лицар смерті.

Вигляд у нього був погрозливий. Не дивлячись на те, що він зліз зі свого вражаючого скелетоподібного коня, і той вмостився в куточку, сів, дивакувато розкинувши в різні бока копита і, здається, дрімав, лицар все одно виглядав вражаюче, та й зріст мав значно вищий за будь-яку нормальну людину, а статуру – кремезнішу.

– Дуже не раджу атакувати мене з допомогою ручної нежиті, – невдоволено зронив перевіряльник, вільною рукою смикаючи себе за чорний рукав. – Це навряд чи скасує перевірку, а от остаточно зіпсувати ситуацію може. Якщо ви, лорде Майє, ні в чому не винні, то що приховувати?

– Що приховувати? Це небезпечна процедура.

– Ви знаєте, що я прекрасно володію магією правди. Достатньо добре, аби вам не зашкодити. Ви ж мене і вчили.

Магія правди?..

Я знала про неї лише з чуток, у нас на континенті такий дар ні в кого не зустрічався. Та все ж, я завжди цікавилась різними дарами, тож не позбавила себе задоволення почитати і про цей. Інформації знайшла мало…

Такі маги народжувались рідко, а оволодіти магією правди будь-якому сторонньому чарівникові буде дуже важко. Процедура справді болюча та небезпечна, тож нема нічого дивного в тому, що Себастьєн не хоче її проходити.

Не говорячи вже про те, що обман буде розкрито.

– Звісно, – погрозливо проговорив Орельєн, – я можу звернутись до офіційного представництва для проведення розслідування, і тоді вас допитуватимуть справжні професіонали. Це вас заспокоїть? Дозволите їм покопирсатись в своїх мізках?

Себастьєн мовчав. Якийсь час чоловіки просто обмінювались важкими поглядами, а потім Майє прошипів:

– Нехай по-вашому. Але я ні в чому не винен, тож, щоб допитувати інших, ви все одно братимете дозвіл на початок офіційного розслідування.

І він рішуче вклав руку в долоню Себастьєнові, поклав її просто поверх магічної кулі.

Чари сліпучим світлом прорізали одразу дві долоні. Ми всі зажмурились, лицар смерті позадкував, прикриваючи кістлявими руками в металевих рукавицях своє неживе обличчя. Крок за кроком, розходились в різні боки, аж доки не вперлись у стіни.

Патриція вже перестала плакати, але все ще сиділа нерухомо і ледь помітно здригалась. Інші були ще серйозніші.

– Дуже цікаво, – пробурмотів Орельєн.

Я намагалась зрозуміти, що відбувається з Себастьєном, наскільки багато перевіряльник зміг дізнатись про нього, але, на жаль, нічого втямити не змогла.

– Ви мали будь-які стосунки, окрім робочих, з вбитою Леслі Крамер? – спитав похмуро чоловік, і світіння пробилось крізь його пальці ще яскравіше.

– Ні. Ніколи, – очікувано відповів Себастьєн.

– Ви вбили її?

– Ні.

– Ви причетні до її вбивства?

– Ні, – відрізав Себастьєн. – Я взагалі поняття не маю, чому це трапилось з цією дівчиною…

– І як вона опинилась в вашому фамільному склепі, теж не розумієте? – уїдливо поцікавився Орельєн.

Себастьєн скрипнув зубами.

– Це мені також не відомо, – відрізав він. – То що, як по вашому, я говорю правду? Чи досі вважаєте мене винним?

– Я схильний винуватити лорда Бастіана Майє, – кивнув Орельєн. – Дуже схильний. Проте, щодо нашої з вами ситуації… – він загадково усміхнувся, ніби натякаючи, що знає про ілюзію, і я завмерла, навіть затримала дихання.