4 (2)

…Надії на те, що лицар смерті говорив про тварину, яка випадково потрапила до склепу і на щось напоролась, виявились марними. Я це зрозуміла ще до того, як зазирнула у простору труну, де замість кремезного чоловіка в обладунках лежала дівчина, нерухома, бліда… Достатньо було просто подивитись в обличчя однокурсникам.

На жаль, сказати, що дівчина виглядала так, мов щойно заснула. Я змогла дивитись на неї від сили кілька секунд, а тоді відскочила геть, затуляючи очі руками.

Патті просто охнула.

– Леслі, – прошепотіла вона. – Як це ж…

Обличчя у неї самої поблідло, а погляд гасав з кутка в куток.

З нас трьох спокійним лишився тільки Орельєн. Він підійшов ближче, поводив рукою над труною та втомлено, сумно промовив:

– Без шансів. Мертва вже два дні як. Втратила забагато крові. Який жах, чи не так, лорде Майє? Ви знали убиту? Брехати не раджу.

Тон, яким він це запитував, показував, що чоловік не готовий слухати жодну брехню чи заперечення. Я ж запізно згадала, що Себастьєн взагалі не розумів, кого він там бачить, звідки йому знати? Він тут другий день.

Виходить…

Леслі загинула до того, як Себастьєн приїхав до нашої академії, і він точно поза підозрою. І ці події дуже дивно збіглись зі зникненням Бастіана.

Невже все ще гірше, аніж я припускала?

– Це була наша однокурсниця, – подав голос Ентоні, один з наших однокурсників, кращий студент групи, теж майбутній некромант.

Бастіана він терпіти не міг, як, зрештою, і більшість хлопців, побоювався дурних жартів викладача, проте нерідко казав, що такого таланту, як у Майє, не мав ніхто – і не скористатись можливістю отримати знання від нього було б велетенською дурістю.

– Леслі Крамер, – продовжив Ентоні. – Здається, по сусідству з Патті жила, так, Патті? Ви ще дружили.

– Так, ми… подруги. Близькі, – закивала Патриція, хоча це була не зовсім правда. – Бідолашна Леслі, ох…

Вона схлипнула і сповзла на підлогу, спираючись спиною об кам’яну стіну.

Орельєн байдуже глянув на дівчину, тоді спитав:

– Коли ви востаннє бачили її? Кожен з вас?

– Ну… Позавчора на заняттях її вже не було, – промовила я, намагаючись впоратись з усвідомленням того жаху, що трапився. – А до цього, ще за день, на практиці з темної магії у леді Грато, здається. Не пам’ятаю, чи вона була на вечері.

– Ні, принаймні не з усіма, – втрутилась Ліра, ще одна дівчина з нашого курсу. – Я її там не бачила, а я цього разу в їдальню прийшла раніше за інших і засиділась. Ми з подругами обговорювали рецепт торту…

Ага, і намагались підстерегти молодого кухара, який їм сподобався, аби детальніше той рецепт випитати.

Ще два дні назад це все було дуже важливим, для інших, не для мене – я куди більше цікавилась своїми племінниками. Але жах не оминув і мене також, не можна лишатись абсолютно байдужою, коли таке трапилось з твоєю одноліткою.

Леслі була звичайною дівчиною. Сміхотливою, квіти любила, мріяла про велике кохання. Як і більшість з нашого курсу, по вуха була закохана в Бастіана Майє…

Патриція заплакала. Я ж підняла погляд на Себастьєна. Той стояв геть розгублений, нарешті подав голос:

– Треба негайно послати за ректором, він… Мусить про це знати. Який жах. Бідолашна дівчина. Необхідно провести розслідування…

– Обов’язково, – підтвердив Орельєн. – Необхідно дізнатись, хто був її ворогом, хто другом. Патриціє? Ви кажете, ви дружили?

– Так, – схлипнула моя сусідка. – Ми з Леслі були дуже близькі…

– Ключове тут слово «були», – знову не змовчала Ліра. – Тому що останні півтора тижні ви ворогували.

– Що?! – обурилась Патті.

– Так! Про це все знають! Патриція кляла Леслі, на чім світ стоїть, тому що вважала, ніби Леслі змогла все-таки звабити лорда Себастьєна, – підхопила подруга Ліри з іншої групи. Ім’я цієї дівчини просто вилетіло з моєї голови. – Може, це ти з нею таке зробила?

– Ти взагалі розумієш, що ти таке мелеш?! – звелась на ноги Патриція. – Ти, нахабне стерво, до кого відкрила рот?! Так, ми з Леслі не ладнали останнім часом! Ну то й що! Стала б я її вбивати, він би ніколи не лишився з нею надовго! Подумаєш, вони зустрілись кілька разів вночі. Та це разова розвага!

Я замружилась. Виявляється, бурхливе життя Бастіана ще не до кінця мені відоме.

– Лорде Майє, – Орельєн повернувся до нього, – у вас були стосунки з цією студенткою? У ваших інтересах говорити правду? – і на його розкритій долоні загорілась магічна куля.