Розділ четвертий

Белла

Я досить добре розумілась на загальній темній магії – достатньо, аби розуміти, що йти до підвалу зараз – не найкраща з ідей, які можуть прийти в голову кому завгодно. Мої однокурсники, якими б вони вмілими чи навпаки паскудними магами не були, думали приблизно так само. Хтось ще тільки злізав з дерев, хтось там і збирався залишитись.

Себастьєн зробив крок вперед.

Я ледь зупинила порив схопити його за зап’ясток і потягнути назад. Це може бути пастка, а цей чоловік мені потрібен живим. Обов’язково! Адже це остання ниточка, що поєднує мене з Бастіаном Майє, а отже, і з фібулою, викутою з Тіней – ключем до порятунку племінників та братової дружини.

Але він викладач, який мусить подивитись, що там сталось всередині.

Студенти поступово відступали геть від нього, намагаючись якомога непомітніше розбрестись в різні боки. Себастьєн скривився і досить гучно та виразно поцікавився:

– І куди вас всіх понесло? Невже нема жодного бажання все-таки скласти практику? За мною, панове, за мною. Заготуйте закляття.

Орельєн йшов за ним слід в слід, наступаючи на п’ятки. Всі інші воліли триматись подалі. Я відігнала геть інстинкт самозахисту, спробувала переконати себе в тому, що разом з викладачем точно не втраплю у жодні неприємності, і теж пішла донизу темними сходами.

Взагалі-то я не мала ніяких дурнуватих страхів стосовно монстрів, що полюють лише вночі. Та й якби тут сиділо щось, здатне зжерти людину, воно б почало з фальшивого некроманта і поперхнулось би його рудою косою. Але коли хтось стиснув мій зап’ясток, я мало не закричала від жаху.

Допоміг королівський вишкіл.

– Стояти! – зашипіли у мене над вухом. – Куди це ти так прудко поспішаєш!

До мене нарешті дійшло, що схопили мене ззаду, отже, зі сторони двору. Озирнулась і побачила силует Патриції, оточений вуличним світлом.

Довелось багато та часто моргати, щоб остаточно прилаштуватись до того, як специфічно падали на її обличчя тіні.

Побачене не віщувало нічого доброго. Вона мружилась і зціплювала зуби, явно ледь-ледь тримаючи всередині себе гнів, що мав политись на мене, мов з відра.

– Тебе не було вночі в кімнаті, – звинуватила мене Патриція.

– Патті, зараз не час і не місце…

Хтось з однокурсників проштовхнувся повз мене, вирішивши проявити чималу сміливість. Патриція скористалась цим, аби вхопитись за моє плече і штовхнути в бік стіни.

– Коли ж, як не зараз! – прошипіла вона роздратовано, нависаючи наді мною.

Взагалі-то Патті була не вищою за мене, але, явно подбавши про ефектність, вона стала на сходинку вище і міцно вчепилась пальцями в мій комір.

Я не мала жодного шансу відчепити руки Патриції від себе, тож просто підняла голову, дивлячись їй у вічі. В напівтемряві це зробити було складно, та й мене все ще цікавив лицар смерті там, внизу, могутня істота, здатна знищити пів нашої групи.

Краєчком ока я помітила, як зблиснула чиясь магія, яскраво, аж занадто. Напевне, хтось намагався захиститись… Чи заготовлене закляття зірвалось з переляку з пальців.

– Де ти була вночі? – прошипіла Патриція, підносячи власний клубок чарів простісінько до мого обличчя.

Палахкотливий вогонь на кінчиках її пальців неприємно пік шкіру. Поки що не настільки, аби я не могла того витримати, але достатньо неприємно, аби воліла її відштовхнути.

– Яке тобі діло?

– Я тебе попереджала, щоб ти до Майє навіть не наближалась. А ти що? Ночувала в нього? Зізнавайся! Що у вас було!

– Та нічого в нас не було! Просто я виконувала завдання, – я намагалась майже не брехати, – і затрималась, а так пізно вночі вже ніхто нормальний не ходить!

– Чому це не ходить?

– Бо магія зжере, – буркнула я.

– І ти віриш в ці побрехеньки?! – обурилась Патті. – Серйозно? Ніхто не вважає це за небезпеку. І ти також.

– Мені штраф ні до чого.

– І ти тільки через це вирішила залишитись з моїм чоловіком! – прохрипіла Патриція. – А я тобі говорила, щоб ти до нього навіть не наближалась…

– Бачу, дівчата, ви не поспішаєте приєднуватись до практики.

Ми завмерли, обидві. Орельєн, той самий підозрілий перевіряльник, прискіпливо роздивлявся нас так уважно, що не було сумнівів: він в чомусь нас підозрює.

– Ще й обговорюєте якихось своїх чоловіків, – продовжив він. – Невже лорд Майє порушує правила академії та дозволяє собі стосунки зі студентами?

Жодна з нас не знала, що відповісти. Напевне, ми б обов’язково сказали якусь дурницю, якби внизу, в самому серці склепу, хтось не заверещав, і ми втрьох не кинулись на розпачливий крик.

…Надії на те, що лицар смерті говорив про тварину, яка випадково потрапила до склепу і на щось напоролась, виявились марними. Я це зрозуміла ще до того, як зазирнула у простору труну, де замість кремезного чоловіка в обладунках лежала дівчина, нерухома, бліда… Достатньо було просто подивитись в обличчя однокурсникам.