2 (2)

Погроза і передчуття чогось поганого повиснули у повітрі. Патриція навряд чи усвідомлювала, що може розмовляти зараз з сестрою короля Ріосу, могутнього мага Тіней, і що вплив її батьків на мене закінчиться, щойно я вийду зі своєї ролі.

Проблема в іншому. Щойно я вийду зі своєї ролі, закінчиться і моє перебування в цій академії. Мені покажуть на двері, можливо, з почестями, і я не отримаю свій артефакт.

Тож правду розкривати не можна. Як і пояснювати, що наш рудоволосий красунчик уже трішечки не той, і замість пришелепкуватого Бастіана Майє, який одружиться хіба що з зомбі, а над іншими просто знущається, там його син Себастьєн.

Гаразд, варто визнати, це ще більш привабливий об’єкт для різних такого роду… Планів. Останнє, що зробить адекватна дівчина – між цими сином та батьком обере батька.

– Патриціє, – спробувала я говорити якомога м’якше та ласкавіше, ще й голову в плечі втягнула, імітуючи страх перед нею, – мені дуже шкода. Я б хотіла залишитись… Я взагалі страшне як боюсь Майє…

Сусідка запитально вигнула брови.

– Ну ти ж знаєш, він мов той ходячий кошмар! – прошепотіла я з придихом. – Просто щось… Неймовірне! Він мене лякає… І ці мерці довкола нього… Некроманти – це жахливо!..

– Ти забула, на якому факультеті ти навчаєшся? – недовірливо і навіть уїдливо поцікавилась Патриція.

– Так, Пат, але темні чари не обов’язково чари, що дозволяють повелівати мерцями! Я… Будь моя воля, я б навіть поріг його кімнати не переступила…

– То й не переступай.

– Та не можу! – скорчила я таку гримасу, що Патриція аж сіпнулась. – Я щось там не те зробила на нашій минулій контрольній роботі…

– Воно ні на що не впливає.

– Це ти так думаєш! А виявилось, що дуже навіть впливає. Він порився в моїй магії і сказав, що під питанням, чи лишусь я взагалі, чи ні! От я і… Ходжу. Я не можу вилетіти з академії.

– Та нащо ти йому здалась?

– Він хоче навчити мене якимось чарам, – повідомила я, намагаючись додавати в голос якомога більше емоцій. – Краще б я до світлих ходила… Пробач, але я вимушена йти до нього на заняття. У мене просто немає іншого виходу.

Патриція міцно стиснула зуби.

– Гаразд, – нарешті кивнула вона. – Йди. Але якщо я дізнаюсь, що ти до нього загравала… А я дізнаюсь, повір, зачинені двері кімнати мені не завадять!

– Не заграватиму! Присягаюсь!

Сподіваюсь, що в кімнаті Майє нема маячків для стеження.

– Ти мене почула, – Патриція уважно подивилась мені в очі. – Жодних дурниць, і, так вже й бути, я пробачу те, що ти до нього ходиш. А-ну, повтори!

– Жодних дурниць, – слухняно видихнула я.

Вона нарешті мене відпустила і махнула рукою, мов та королівна, мовляв, йди геть та виконуй наказ. Я стримана невдоволене буркотіння, прикусила язик, хоча бажання було сказати Патриції в очі все, що я про неї думаю.

Але не можна. Я переховуюсь.

Треба тільки спитати Себастьєна, чи не знаходив він пристрої для стеження у себе в кімнаті, бо якщо так, в його інтересах швидше їх повикидати і поставити на кімнату ще більший захист. Не вистачало тільки, аби його секрет розкрили просто через те, що закохана дурепа вирішила підглядати за своїм викладачем.

 …Що ж, подякувати Пат можна було тільки за одне: всі мої думки тепер були зайняті нею, а не Майє, і про поцілунок я теж геть не згадувала. Та й взагалі, емоції трішки притихли. Ну, подумаєш, красивий чоловік. Що їх, мало на світі? Вистачає.

Головне, аби він справді допоміг мені знайти його батька.

Тож в двері я стукала абсолютно, цілком спокійна. Навіть не зважала на те, що вже дев’ята, ще годинка, і не можна буде ходити коридорами. Студенти примудряються, але мені точно не хотілось притягнути до себе ще більше уваги.

Отже, змушена накласти сильну ілюзію менш ніж за годину. Пощастило, що я в цьому майстриня, та й працювати з магом… Впораюсь!

Нарешті двері відчинились. На порозі нікого не було, проте я відчувала, як мене ніби тягнуло всередину кімнати. Напевне, це було запрошення.

Я зробила крок вперед, тоді ще один, переступила поріг, пройшла вглиб кімнати і почула, як за моєю спиною з тихим ляскотом зачиняються двері.

Отже… Відчуття пастки змусило мене здригнутись. Ні, просто Себастьєн чекав на мене, а сам зараз зайнятий! Не варто думати про погане.

– Лорде Майє? – гукнула я. – Пане професоре?

– Тут я, – озвався він збоку.

Я повернулась.

Ну, що я можу сказати. Фігура в нього краща, ніж у його татка. М’язи такі красиві, тіло – сильне, струнке. Шрамів нема, нема дурнуватих міток, і… Все ідеально.

Тільки що ж він, зараза, до мене вийшов, лише підперезавшись рушником?!