2 (1)

Минуло години зо три, а поцілунок все ще палав на моїх губах. Я і вмивалась, і лід прикладала, і заспокійливий чай пила, а всі мої думки займав Себастьєн Майє та його нахабна поведінка.

Напевне, я б навіть вважала це нормальним, якби не той факт, що мені зараз потрібно думати про артефакт і про пошуки некроманта. Себастьєн – привабливий, цікавий чоловік, і якщо він нормальніший за свого батька, то, можливо…

Можливо, я його не приб’ю за час нашої співпраці.

Сподіваюсь, максимум нестерпності він уже продемонстрував за ту одну розмову, що у нас була, і далі обійдеться без ексцесів.

Надто багато всього поставлено на кін…

– Про що це ти таке цікаве мрієш?

Я здригнулась, почувши голос своєї сусідки над головою. Озирнулась і побачила, що Патриція сидить у мене на ліжку – там, де я забороняла їй сідати, – вперлась ліктями в мою подушку, навіть не переживаючи, що її зімне, і роззирається з таким нахабним виглядом, ніби королівна.

Коли я прибула до академії, то трошки не очікувала, що окремі кімнати тут нікому не дістаються, хіба що викладачам. Я ж маскувалась під звичайну студентку, що попри волю своїх батьків приїхала до академії навчатись.

Це накладало певні обмеження. Наприклад, те, що мене поселили з Патрицією, місцевою «королівною», що шалено пишалась статками і впливом свого роду.

Я маскувалась під дівчину з куди простішої, хоч і амбітної сім’ї, тому Патриція одразу ж зробила все можливе, аби продемонструвати свою вищість наді мною та довести, що вона має набагато більше прав та впливу.

Щоправда, це анітрохи не допомагало їй з завоюванням бажаного чоловіка. Бо з усіх представників протилежної статі, що мешкали в академії, обрала моя сусідка собі за ціль Бастіана Майє, звихнутого некроманта.

– Думаю про навчання, – відповіла я спокійно, дивлячись сусідці в очі. – А що?

– Та кажуть, – Патриція накрутила на палець світлу кучеряву прядку та розтягнула свої рожеві пухкі губи у манірній посмішці, – що тебе бачили біля спальні лорда Майє.

Я міцно стиснула зуби. Намагалась же бути обережною!.. А все одно щось впустила. Можливо, надто сердитою поверталась назад, а його чари зірвали всі мої захисні щити, та ще й сил позбавили – не надто пручатимешся негативному впливові.

Заперечувати – марно, Патриція все одно не повірить, ще й вирішить, ніби я щось приховую і хочу мати її собі за ворогиню. Простіше визнати, що я справді там була, а потім відбрехатись, що це все сталось абсолютно випадково.

– З приводу навчання до нього ходила, – пояснила я. – Треба було… Порадитись з приводу одного закляття.

– Тобі? З ним? – гмикнула Патриція. – А чи не надто дрібна пташка для такого, як Бастіан? Нема що йому робити, поради тобі роздавати.

Насправді з Майє до його зникнення можна було і порадитись, він не надто оберігав свої знання та в цьому плані жадібним не був. Але ж я чудово знала, що Патрицію хвилює інше.

– Він сам мені таку роботу задав, – збрехала я. – Тож довелось приходити. Не думай, що мені це самій подобається.

Судячи з того, як мружила свої трав’янисто-зелені очі сусідка, вона моїм виправданням не вірила.

– Крім того, ще повернутись маю. Показати йому результати роботи. Сьогодні, до вечора. Інакше вилечу, а мені цього ніяк не можна, ти ж розумієш! – я підвелась на ноги. – Тож, мабуть, вже піду. Постараюсь повернутись якомога швидше…

Я не сумнівалась, що Патриції не сподобається, але ж не настільки. Її очі хіба що кров’ю не налились, а обличчя стало блідим, мов крейда.

Невже справді ревнує?

Та я б до нього не йшла! Але ж мушу. Обіцяла. Ми маємо поговорити, а ще – знайти разом Бастіана та артефакт. Головне артефакт! Плювати, що з тим некромантом.

– Чекай-но, – зашипіла Патриція, кліщем вчепившись мені в руку. – Ти ж знаєш, що мені подобається Бастіан. Я його перша застовпила! Пам’ятай про це, коли підеш до нього, втямила?

О, небеса і тіні, про що вона думає! Про якісь дурниці, чесне слово. Мої проблеми зовсім не обмежуються тим, щоб знайти цікавого мені чоловіка, і я зовсім не збираюсь витрачати свій час на зітхання за напівбожевільним некромантом.

Про його сина ще б не згадувати, взагалі було б чудово.

Мені племінників рятувати треба, а не закохуватись в навіжених або в їх синів-красунчиків.

– Ти не забула, що стосунки з викладачами у нас в академії заборонені? – похмуро спитала я. – Не думаю, що ти справді повинна зараз мені погрожувати. Дивись, аби це не скінчилось дисциплінарним стягненням, м?

– Сама про це думай. Бо якщо я дізнаюсь, що ти з ним крутиш, про це дізнаються всі в академії. Ти вилетиш звідси з соромом, – Патриція усміхнулась. – А мені нічого не буде. Ти ж знаєш, хто мої батьки, м? Тож тобі краще зараз вигадати причину, з якої ти піти до нього не можеш. Чим швидше, тим краще, – вона мені підморгнула. – Лишайся або пошкодуєш. Ну? То що ти вирішила?