Глава XLVIII-LIII

XLVIII. Неприємний сюрприз.

Повернувся я до готелю дуже пізно. На рецепції нікого не було. Трохи постоявши, я вирішив більше не чекати портьє, а відчинити двері до своїх апартаментів Магічним Щупом. Питання з ключами залагоджу завтра вранці. Вже підходячи до дверей, я відчув, щось не гаразд.

У моєму пентхаусі був повний розгром. Хтось перевернув все верх дном. Але найгірше було те, що в центрі холу лежав труп молодої жінки. На її шиї було видно сліди від удушення. Дівчина була одягнена у відверте вбрання представниці найдавнішої професії й за життя була досить симпатичною.

Поки я тупо стояв і розмірковував, як мені тепер бути, на сходах почувся тупіт від багатьох ніг. Магічний Зір показав, що сюди біжать озброєні люди, мабуть, міські стражники чи інші правоохоронці.

Моя думка запрацювала активніше. Скоріше за все, це підстава. Мої таємні вороги вирішили усунути мене таким жорстоким способом, вбивши зовсім сторонню людину.

 - У нас є три варіанти дій, - сказав мені мій розум, - перший, тупо втекти або піти, використовуючи Вуаль Темряви.
 
Я глянув на відчинені двері пожежного виходу. Напевно, через них сюди проникнув убивця, а потім пішов. А може, це була група вбивць. Піти – варіант простий і надійний, тільки потім важко буде пояснювати, чому я втік, якщо зовсім не винний.

 - Другий варіант, - продовжив говорити мій розум, - приспати охорону, а мертву дівчину допитати.
 
Теж непогано, можна швидко з'ясувати, хто за всім цим стоїть. Тільки що я робитиму, якщо виявиться, що дівчина перед смертю бачила бога Танатоса, або дасть опис невідомої мені людини, або взагалі нічого не знає.

 - Третій варіант, нічого не робити, - закінчив радити мій розум.
 
Я вирішив зупинитись саме на цьому виборі. У мене є залізне алібі, яке може підтвердити цілий квестор. І всі звинувачення будуть миттєво зняті після її втручання. А мертву дівчину ми зможемо допитати згодом.

Час на роздуми вийшов, і в мої двері стали бити кулаками, а може й ногами.

 - Відчиніть, це міська варта, - почали кричати за дверима.
 
Я спокійно підійшов і відчинив двері, там стояло п'ятеро воїнів. Всі вони були з рум’яними мордами і важко дихали, мабуть, бігли ще до самого готелю, а не лише сходами вгору.

 - Що у вас відбувається? - грізно запитав один із воїнів, - надійшла скарга, що тут чути звуки боротьби та дівочі крики, ніби її вбивають.
 - Не знаю, криків не чув, нікого не бачив, сам щойно прийшов, - сказав я і додав: - але жінку тут справді вбили.
 
З цими словами я відсторонився і пропустив стражників усередину своїх апартаментів. Вони відразу зайшли і почали уважно оглядатися.

 - Значить, кажеш, що нічого не знаєш, - сказав другий стражник, похмуро роздивляючись задушену дівчину.
 - Абсолютно вірно, нічого не знаю, - нейтрально повторив я.
 - Та чого з ним церемонитися, тут все ясно, як божий день, в'язати його треба, - сказав третій стражник.
 
У дупі в тебе все ясно, мляво розлютився я, але вголос нічого не сказав. Я міркував над тим, а чи не можуть ці красені бути рядженими вбивцями. Розігрують тут клоунаду, а потім спробують убити мене, коли я буду безпорадним. Мабуть, такий варіант був би для мене подарунком долі. Я б їх швидко взяв за комір і відтягнув би до Корнелії.

На мене одягли антимагічні наручники і відвели до закритої карети, а потім довго везли нічним містом. Магічний Зір показав мені, що везуть мене до конкретної цілі, а не просто катають Римом.

XLIX. По той бік закону.

Наша карета заїхала до закритого приміщення з гратами на вікнах. Мене взяли під руки і повели вузьким сірим коридором, який закінчився невеликою кімнаткою, де сидів втомлений воїн. Це було зрозуміло з його військового одягу та меча на поясі.

 - Хто це? — спитав він солдатів, які мене притягли.
 - Ось документи, - відповів один із моїх супровідників.
 
Втомлена людина швидко пробіглася поглядом по листку і перепитала:

 - Значить, темний маг? І куди мені його тепер подіти?
 - Не можу знати, - сухо відповів мій конвоїр, - це не наші проблеми.
 - Значить, нехай поки посидить у спільній камері, — сказав втомлений вояка.
 
З мене зняли кайданки і надягли на шию протимагічний нашийник. Він був потужніший за кайдани, але для мене це була дитяча забавка. Я міг спалити його антимагічне закляття будь-якої миті. Крім того, я можу використовувати більшість своїх заклять не знищуючи нашийник. Наприклад, ті, що не вимагають великої концентрації мани у зовнішніх шарах аури. Тобто я можу використати навіть Ляльковик, звісно, до певного рівня сили.

Мене знову повели сірим вузьким коридором і штовхнули у велику довгу камеру, яка була слабо освітлена тьмяним магічним світильником. У ніс одразу вдарило сперте повітря. Що було зовсім не дивно, бо тут було близько двадцяти осіб, які сиділи або лежали на двоярусних ліжках, розташованих уздовж кам'яних стін, без жодного тинькування.

Мда, подумав я. А я ж хотів ненадовго побути на самоті.

 - Гей, підійди-но сюди, - гукнув мене один чоловік, після невеликої паузи.
 
Він сидів на найдальшому ліжку біля невеликого вікна, розташованого під самою стелею, з якого важко було побачити, що знаходитись зовні. Праворуч і ліворуч від нього сиділи два його товариші, схожі на нього як брати близнюки. Хоча, я дуже спрощую. Просто всі вони були коротко стрижені, як й інші люди в камері, худі й жилаві, очевидно, з їжею тут було не дуже. На їхніх обличчях повністю був відсутній жировий прошарок, через що зморшки набули рельєфної глибини.

 - Хто такий, як тут опинився? - почала розпитувати мене перша людина.
 - Мене звуть Олександр, - просто відповів я, - опинився тут помилково.

Усі троє посміхнулися. На сусідньому ліжку сиділа ще одна людина, увага якої мені не дуже подобалася, надто пильно вона мене розглядала.

 - Бачив я його, - сказав він, - катався в одному візку з головним стервом, з той, що всіма слідчими командує.
 
У камері стало тихо, а люди, що сиділи навпроти мене, перестали посміхатися.