Глава XLVI-XLVII

XLVI. Лабіринт.

Коли ми повернулися до міської адміністрації, там почався справжній переполох, але десь за півтори години все вщухло. Після серії швидких допитів Корнелія відпустила всіх вояків, яких ми затримали, на всі на чотири сторони.

 - Схоже, це безглузда випадковість, - прокоментувала вона, - а я не хочу сваритися з військовими, у нас і так з ними напружені стосунки. Крім того, формально легіонери знаходяться поза нашою юрисдикцією.

Сама квестор стала виглядати бадьорою та енергійною. Думаю, що це почав діяти на повну силу препарат, який я дав їй після бійки. Я тихенько поцікавився у дівчини, до якого військового підрозділу належали солдати, які брали участь у дорожній пригоді. Виявилося, що вони були легіонерами із четвертої когорти Латинського Легіону. Отже, тепер стало безглуздим підозрювати, що вони діяли за вказівкою Сервія Сіліуса, римського офіцера, з яким я мав конфлікт у день приїзду.

Вже вечоріло, і я хотів повернутися до себе в готель. Але повна сил Корнелія раптово запропонувала мені ще одну справу. Виявляється, повернулася людина із табуларію, державного архіву. Окрім списку особняків вона доставила квестору послання від однієї впливової особи.

 - З нами хоче зустрітися Гай Северус, - сказала Корнелія.
 - І хто це? - уточнив я без жодного ентузіазму.
 
До цього часу я вже втомився постійно спілкуватися з людьми і хотів невеликого усамітнення.

 - Загадкова особистість. Мало хто бачив його наживо, - бадьоро почала розповідати Корнелія, - кажуть, у нього якась алергія на сонячне світло. Але його ім'я досить відоме. Гай Северус піклується дитячими будинками, займається різною благодійною діяльністю, організував пункти роздачі безплатного хліба незаможним. Дуже багатий, але достеменно невідомо звідки взявся його достаток.
 
Вона зробила паузу, подивилася на моє не дуже задоволене обличчя і додала:

 - Втім, запрошують лише мене. Ваша присутність там зовсім не є обов'язковою.
 
Мене зацікавила фраза Корнелії про дивну алергію на сонячне світло. А чи не може цей меценат, ну суто випадково, бути одним із Дітей Ночі, роздумував я.

 - Може, - коротко підтвердило моє мертве серце.
 - Думаю, нам краще піти разом, - одразу відповів я Корнелії і запитав: - Коли він хоче побачити нас?
 - Будь-якого дня після заходу сонця, - сказала квестор, - я думаю йти прямо сьогодні, навіщо відкладати.
 - Сьогодні так сьогодні, - погодився я, - але, про всяк випадок, повідомте когось, що ми туди збираємося.
 
Корнелія дивно подивилася на мене, а потім заявила:

 - Неодмінно, я навіть повідомлю про це свого прямого начальника Примуса Аспера.
 - То навіщо нас хочуть бачити? - задав я головне питання, після невеликої паузи.
 
За цих слів Корнелія вдоволено усміхнулася, начебто їй пообіцяли там солодких тістечок. Цю реакцію дівчини можна пояснити дією цілющого препарату.

 - А ось це найцікавіше, - весело пояснила вона, - він хоче повідомити нам важливу інформацію про серійного маніяка на прізвисько М'ясник.
 
Ми залишили будинок міської адміністрації та прогулялися вечірнім містом. Комендантська година ще не набула чинності, і можна було побачити безліч людей, які поспішають завершити свої справи до заходу сонця. Коли небесне світило закотилося за один із пагорбів, від нього потяглася гігантська тінь, що плавно перейшла у ніч. Ми підійшли до великого кам'яного будинку. Ця будівля зовсім не виділялася серед інших таких самих кам'яних будівель, й іншого разу я міг би спокійно пройти мимо і не звернути на неї жодної уваги. Але зараз моє чуття на живих мерців підказало, що ми прийшли точно за адресою.

Зустріла нас звичайна дівчина, звичайна у сенсі жива. А ось зовнішність у неї була яскравою. Дівчина була дуже смаглявою, одягненою в коротку грецьку туніку, що дозволяла побачити стрункі стегна і помилуватися її точеними ікрами. На гладко поголеній потилиці у дівчини можна було розрізнити татуювання невідомого мені ієрогліфа.

Служниця провела нас через головний зал, підлога якого була прикрашена майстерною мозаїкою. На ній було зображено двобій героя Тесея з монстром Мінотавром, наполовину людиною, наполовину биком. Виходячи з художньої композиції, монстр відчутно вигравав у героя за очками, хоча це й суперечило класичному міфу.

Далі ми зайшли до затишної кімнати без вікон. Вона освітлювалася магічними світильниками, що давали м'яке світло з червонуватим відтінком. Майже весь простір кімнати займав трикліній - три римські ложі для трапез, розміщених у вигляді букви "П". Перед кожним був маленький столик з вином і фруктами, а поруч стояв розпалений кальян з пахощами.

Римляни та греки часто використовували такі ложа для проведення симпозіумів та дружніх бесід. Але мені здавалося досить незручним одночасно лежати на боці і при цьому ще й говорити. Напевно, це справа звички.

 - Проходьте, розташовуйтесь, - привітно сказав господар кімнати, який уже лежав на такому клінії.
 
Дівчина, яка нас привела, безмовно пішла і зачинила за собою масивні двері, оббиті бронзою. Ми з напарницею мовчки лягли на вільні місця.

 - Мабуть, ви і є Гай Северус? - ввічливо поцікавилася Корнелія.
 - Цілком вірно, - усміхнувся господар будинку.
 - То навіщо ви хотіли бачити нас? - продовжила питати квестор.
 - Я все вам зараз поясню, - знову посміхнувся Гай Северус і вказав на страви і кальяни.
 
Корнелія і я чемно затяглися з кальянних трубок. Дівчина також спробувала трохи винограду, що лежав у вазі на столі.

 - Перш ніж розпочати нашу розмову, дозвольте запитати, кого ви бачите перед собою? - загадково спитав Северус.
 
Це питання спантеличило Корнелію, яка з нерозумінням подивилася спочатку на господаря будинку, а потім на мене.

 - Думаю, це питання поставлене для того, щоб дізнатися, чи ми розуміємо, що розмовляємо з вампіром, - пояснив я квестору.
 
Дівчина миттєво напружилася, але страху в її аурі не було.