Глава I-III

Передмова від автора.

Четверта книга із циклу Некромант.
Події відбуваються у фентезійно-магічному світі. Рівень технічного розвитку відповідає розквіту Античності з елементами епохи Відродження. Плюс магія та магічні технології. Римська імперія вже давно припинила свою зовнішню експансію та намагається захистити себе від натиску більш молодих і наполегливих імперій, підтримуючи на своїх кордонах буферні держави. В одій із яких мешкає головний герой, темний маг, Олександр Флай.
Йому вдалося розправитися зі своїми могутніми ворогами, і тепер його життя потихеньку налагоджується. Несподівано король Барбусії просить Олександра з'їздити до Рима з важливим та секретним завданням.

Некромант. Книга четверта. Розслідування у Римі.

I. Рідкісна подія.

Приємно сидіти біля каміна в зимову ніч і зачаровано дивитись на танець яскравих пелюсток полум'я. Особливо приємно коли поряд, на журнальному столику, стоїть маленький порцеляновий заварник із міцним чаєм та магічний самовар з окропом, а біля нього стоїть кошик з ароматними булочками. Подвійно приємно, коли за вікном свистить лихий вітер, якій розсипає дрібний бісер гострих сніжинок, і мороз на вікні малює химерні візерунки, а в руках у тебе томик грецької поезії, у класичному перекладі на барбуську мову.

Але я вже давно не читаю, просто дивлюся на вогонь, насолоджуюся домашнім затишком та спокоєм. Мої босі ноги пестить тепло, що йде від каміна і густа шкіра величезного магічного вовка, що лежить на підлозі перед моїм кріслом.

Раптом мої скроні кольнув легкий біль. Десь неподалік відбувся потужний викид темної магічної енергії. Десь у межах міста, навіть ще ближче, за кілька кварталів від мого будинку. Найдивніше я вже колись стикався з цим явищем, хоча воно й було досить рідкісним. Багато людей за все своє життя жодного разу його не бачили.

Хтось закликав у наш світ демона. Насамперед я звернувся до свого мертвого серця, але воно, як завжди, промовчало. Схоже, що ця подія ніяк не пов'язана зі мною і не несе мені жодної загрози. Хм... Але, що ж тоді відбувається, мене почала розбирати цікавість.

  - Поспішай, якщо хочеш це побачити, - несподівано промовило мертве серце.

Добре, не варто нехтувати таким рідкісним пророцтвом, вирішив я і швидко схопився з крісла. За кілька митей я був уже на вулиці, одягнений в одну тонку сорочку і вузькі шаровари на східний манір. Взуття вирішив не одягати, щоб не витрачати дорогоцінний час.

Лютий вітер і сніг мене не хвилювали. Мене гріла магічна енергія. Закляття Золотого Перетворення конвертує мою рідну темну ману в енергію стихій із витратами шість до одного, а отримане тепло надійно захищає тіло від переохолоджень та обморожень.

Крім цього я обернув себе Вуаллю Темряви, щоб стати непомітною тінню і не шокувати рідкісних перехожих своїм дивним виглядом. Активував закляття Ляльковик, застрибнув на найближчий дах і м'якими стрибками помчав у бік можливого призову демона.

Я вже здогадувався, де це сталося. Неподалік від мого будинку був давній покинутий пустир. Адміністрація міста виділила кошти, та на його місці зробили невеликий затишний парк. Посадили кущі та дерева, поставили лавочки, а також встановили пару магічних ліхтарів. Тільки городяни, як і раніше, уникали цього місця, і я точно знав відповідь на питання "чому".

Ще раніше, до пустиря, там був занедбаний старий цвинтар. І навіть зараз еманація смерті, яку виділяли старі людські кістки, трохи лякала людей, давлячи на їхню психіку. Темна мана викликала у них почуття страху, невпевненості та інший набір негативних емоцій. Тут я сховав один зі своїх некровиробів, який стабільно постачав мене темною енергією.

Перед парком, на даху останнього двоповерхового будинку, я причаївся, сховавшись за цегляним димарем. Сам парк був переді мною, як на долоні, і я чудово все бачив. У центрі і трохи осторонь знаходився відкритий темний портал, куди засмоктувалося повітря разом з дрібними сніжинками, що швидко кружляли навколо. Весь сніг у радіусі трьох метрів від порталу розтанув, і було видно чорну землю з пожухлою травою.

Сам демон стояв поруч із порталом спиною до мене. Він був набагато меншим від того, якого я зустрів у Тімерії, майже людського зросту. Потужні короткі роги були розгорнуті вниз і прикривали голову демона з двох сторін не гірше за шолом з бічними пластинами. Гість з іншого світу був дуже кремезним, з короткими товстими ногами та довгими потужними руками, які діставали до самої землі.

Позаду монстра стояв високий худий чоловік. Застосувавши магічний зір, я класифікував його як темного мага другого рангу, що знаходиться майже біля верхньої межі свого рівня. Ймовірно, це був демонолог, який закликав чудовисько до нашого світу. У правій руці людина тримала магічну зброю.

Навпроти демона та його господаря стояв ще один темний маг. Його силу я визначив як середину третього рангу. Він був повністю одягнений у темний шкіряний обладунок, і його обличчя закривала така ж шкіряна маска. Мабуть, це все з одного набору, подумав я. Людина була озброєна дворучним мечем з довгим і злегка вигнутим лезом. Магічним зором було добре видно, що по краю леза йде в'язь темного закляття, наповненого маною смерті. Очевидно, що навіть незначний розтин, залишений таким мечем, буде смертельним для звичайної людини.

Маг у шкіряній броні швидко витягнув з-за пояса маленьку скляну колбу з якимсь препаратом і миттєво її випив. Зілля Спритності, я визначив професійним поглядом алхіміка другого рангу. Після цих дій людина в масці рвонула з несподіваною швидкістю до демонолога, намагаючись дугою обійти демона-захисника. Маг вистрілив Іскрою Темряви, змусивши свого супротивника зменшити швидкість і розсікти закляття магічним мечем. Іскра вибухнула і розлетілася на всі боки хмаркою темної енергії, але це не завдало видимої шкоди нападнику.