Глава 6

В іншому кінці міста, там де майоріли новомодні та красиві маєтки, красиві, підстрижені газони. В одному з цих шикарних будинків, ми познайомимось з іншою компанією друзів, з іншого світу. Світу, де не знають, що таке голод, де ніхто не переживає за своє майбутнє — це світ грошей, світ людей, які панують і не хвилюються про своє завтра. 
На задньому дворі, одного з цих маєтків, розташувався великий басейн з шезлонгах біля нього, молоді люди насолоджувались останніми теплими промінчиками бабиного літа і могли вдоволь поспілкуватись та поплавати. 
— Вероніка,давай поплаваємо, досить липнути до телефону, чи на щось чекаєш, або на когось ? 
Компанія разом заволала та засміялась, а Вероніка косо глянула на них і хмикнула у відповідь. Вероніка була дуже красивою, кожен хто бачив її не міг ще довго забути її красу. Темне блискуче волосся, яке хвилями спадали на її рівну та струнку спину, рівний носик разом з пухлини губами, яскраво червоного кольору та рівномірні риси обличчя, все це робило її королевою в очах оточуючих. І Вероніка вміло користувалась цим, вона була пихатою та високомірною, кожне її прохання виконувалась майже відразу як вона це попросила, але ось уже який рік, єдине її прохання, яке ніхто не міг виконати. Це був Рік, чорне волосся та очі , наче було під стать його чорній, жорстокій душі, спортивне тіло та виразні риси обличчя. Він був дуже красивий, неначе зійшов з обкладинки якось журналу, але наскільки він був красивий, настільки він був і жорстокий. Вероніка хотіла, щоб він любив її, але нажаль Рік любив тільки себе, але і це не точно. 
— Ми тебе збентежили, принцесо? — з басейну вийшов Вінсент, він був високим та струнким, в його очах світився вогник насмішки, але всі звикли до його жартів. Його засмагла шкіра відбивалась на сонці, здавалась би ніби він сяє. Коротке світле волосся переривалось на сонці, а блакитні очі дивились з цікавістю.
— Перестаньте доймати мою сестру, а то відам комусь і з вас, цю занозу. 
Вслід за Вінсентом з басейну вийшов Джеймс, вони з сестрою були майже точною копією один одного, хіба що в Джеймса було більше веснянок та більш округлий ніс, але інші риси обличчя була неначе скопіювані. Його темне волосся, яке мало укладку, після води перестало бути слухняним та лізло йому на очі, він намагався прикласти його, щоб не заважало.  З боку від друзів, сидів засмучений Калеб і дивився в далечінь, згорблена спина та понурі плечі, він був неначе не тут. Інколи він кидав розгублений погляд на друзів та зітхаючи повертався в теж положення, він був високим та підтягнутим, його русяве волосся було скуйовджене.
— Калеб, що відбувається, ти чого сидиш, немов воду опущений? 
Рік не витримав напруженого погляду хлопця, тому і вирішив запитати, але він здогадувався, чим може бути викликана така поведінка друга, але вони не говорили про це, тому що хотіли забути про те що сталось.
— Ти серйозно! Нічого не сталось ? Ми ж нещодавно збили людину, і навіть не говорили про це. Ми і далі будем робити вигляд, що нічого сталось ? 
Друзі затамувавши погляд переглянулися одне з одним,вони не хотіли піднімати цю тему, бо якщо говорити про це, то все це стане реальністю, а не сном, який вони хотіли забути та жити далі. 
— Все вже вирішено, дівчин жива, всі шляхи, які вели до нас були стертими. З поліцією домовились, адвокат все вирішив, навіщо піднімати це зараз? Нам нічого не буде, а навіть, якщо й щось буде, то до тебе нічого не приведе. 
Калеб засмучено відвів погляд, він почував себе винив, але він був би лицімером, якщо не сказав, що він не радий, що справа була закрита. Всі друзі видихнути з облегшення після слів Ріка, після розмови майже ні в кого вже не залишилось настрою, щоб гуляти далі, тому друзі почали розходитись по своїм будинкам, і Рік залишився нам по собі. Його не хвилювала дівчина, або шкода, що була їй заподіяна, його хвилював Калеб, з його гострим відчуття провини. Він хвилювався, щоб цей дурень, не патякав багато, бо якщо про це дізнається його батько в нього будуть проблеми, великі проблеми. Рік знав, що адвокат зробить все, щоб ця справа поскоріше закрилась, і на нього нічого не вказувало, тому він не хвилювався на рахунок цього. Залишивши басейн на прибиральниць, які побігли прибирати всі залишки після них, він кинув погляд на телефон, на якому світилось ім’я батька, та не взявши слухавху, піднявся до себе в кімнату, щоб трохи подрімати перед вечіркою.
В притулку ж міс Харбер, не знала куди себе діти, вона не знала, як правильно поступити. Тепер в неї були відповідь на її питання, вона знала хто винен в аварії з Тріс, але як покарати його вона не знала. Вона хотіла добитись справедливості та покарання, а ще більше вона хотіла, щоб життя Тріс стало хоч трішки краще. Якщо вони хочуть уникнути покарання, нехай оплатять реабілітацію та операції Тріс, бо тоді ця дівчинка зможе повернутись в звичне життя, та можливо навіть ходити. Для цього їй потрібно було знайти номер цього чоловіка, та розповісти дівчатам. Міс Харбер вирішила спочатку зателефонувати містеру Вільсону, можливо він знайде номер, а поки він буде шукати вона все розповість, бо дівчата були занепокоєні та стривожені після бесіди в саду. 
Вона вийшла з свого невеличкого кабінету та пішла до кімнати дівчат. В неї трусилися руки і вона не знала,як правильно подати дану новину, і що можна чекати від підлітків, коли вони дізнаються хто винен в травмі подруги. Але переселивши страх, вона постукала до кімнати Тріс і Хлої, але Хлої там не виявилось, тому вона пішла до кімнати інших трьох дівчат. 
Зайшовши до кімнати, вона побачили всіх чотирьох дівчат, які мовчки сиділи на своїх ліжках. 
— Я дещо дізналась, але я не знаю, як вам про це розказати. 
Дівчата з цікавістю та напруженням дивились на міс Харбер в очікуванні продовженні, вони боялись почути щось жахливе про Тріс. 
— Я знаю хто винен в аварії, але ми не зможемо притягнути його до відповідальності, він дуже з багатою та відомої сім’ї, я намагаюсь зв’язатись з його батьком, але поки що не знаю, що зможу зробити. 
Я вас дуже прошу лише одне, не лізьте в в це, це дуже небезпечно. 
Раптово у міс Харбер зателефонував телефон і вона взяла слухавку, відійшовши за двері, щоб дівчата менше знали за цю справу, телефонував містер Вільсон. 
— міс Харбер, нажаль, я не можу знайти телефон містера Мейсона, вибачте, я буду ще намагатись, але Ви і самі розумієте, що це за людини, з ним не так просто зв’язатись. 
— Я зрозуміла, дякую Вам за вашу роботу, я буду намагатись вирішити щось сама.
В голові в міс Харбер, кипіла злість, що ж це за людина така, яка може так спокійно прикривати свого сина, і навіть не намагатись вибачитись, або допомогти. Вона була впевнена сил та рішучості, щоб покарати і батька і сина. Міс Харбер вирішила піти сама в компанію цієї людину, вона не думала наскільки це буде доречно і наскільки  можливо, але вона мусила щось зробити. Вона зайшла до кімнати дівчат та сказавши, що їй треба йти, кинулась до офісу містера Мейсона. 
До офісу вона добралась досить швидко, а ось зайти була проблема, вона боялась та й сама розуміла, що просто так її ніхто не впустить, але вона хотіла хоча б спробувати. Руки і ноги трусилися, вона боялась відповіді, які отримає на її розповідь, але вона взяла себе в руки та підійшла до рецепшину. 
— Мені потрібно побачитись з містером Мейсоном,це стосується його сина. 
Красива дівчина з офісу, дуже скривила своє обличчя та надмірно потягуючи видала. 
— До містера Мейсона можна тільки за записом попереднім. — Дівчина оглядаючи міс Харбер з ніг до голови знову скривила лице, неначе її ось-ось знудить.
— І все таки, можете передати йому моє прохання, думаю, йому потрібно зі мною поговорити. 
Дівчина з незадоволеним обличчям все таки набрали містера Мейсона, і майже прощебетала йому прохання міс Харбер . Потім різко змінившись в обличчі, майже ласкаво запросила мене до кабінету, провівши до нього. 
Відступати вже було взагалі нікуди і міс Харбер постукала, дочекавшись дозволу вона зайшла до кабінету. Де на її подив, її чекав зовсім не старий, а напрочуд красивий, статний чоловік, якому на вигляд немає й тридцяти п’яти. 
— Про що Ви хотіли зі мною поговорити, і хто Ви взагалі така? — досить грубо і нетерпляче заговорив чоловік, міс Харбер втратила сміливість, яка була до цього і почала запинатись, не знаючи ж чого почати.  
— Вибачте, я був достатньо грубий, присядьте та заспокойтесь, а потім спокійно поговоримо. 
— Я не буду сідати, Ви з вашим сином покалічили життя молодої дівчини, тому це Ви повинні були прийти до мене, а не я, розшукуючи Вас. Як Вам не соромно, одне діло прикрити сина перед поліцією, але такого нахабства я не очікувала. Вам нормально спиться, знаючи, що молода дівчина не зможе ходити, і взагалі в неї може не бути нормально життя? 
Міс Харбер випалила все що думає про цього чоловіка на одному диханні, і тепер коли вся злість вирвалась приглушивши страх, вона сміливо дивилась чоловікові прямо у вічі. 
— Про що Ви говорити? Це якийсь новий спосіб обман, Ви вже занадто далеко зайшли, жіночко. 
Містер Мейсон не на жарт розізлився, від слів даної особи, бо нічого не знав про дівчину, і з якої статі, хтось приходить кричить і звинувачує його у чомусь подібному. 
— Ось Вам медичні довідки, вибачте, доказів,що це зробив  Ваш син, немає ніяких , Ви все дуже добре підчистили. Машину напевне вже спалили, або продали, звичайно у Вас ж таких багато, навіть не помітите, якщо однієї не буде.
Чоловік уважно продивився всі записи з лікарні та з поліцейського звіту. 
— Не знаю, з чого Ви взяли, що це зробив мій син, але я обіцяю, що розберусь, до кінця дня, я зв’яжусь з Вами і ми все вирішимо в спокійно у тоні.  Залиште свій номер телефону, я розберусь, я нічого не знав про цю ситуацію, тому дайте мені трохи часу. Я поговорю з сином. 
Міс Харбер з відчаєм покинула кабінет, розуміючи, що або чоловік говорить правду і тоді можливо, щось стане краще, або бреше, щоб захистити сина, і ніколи більше не зв’яжеться з нею.