Глава 4

В залі очікуванні в лікарні дівчата затамувавши подих чекали  на лікаря, який взявся за операцію Тріс. Час йде дуже повільно, та вже минуло напевно годин п’ять з аварії, коли швидка забрала Тріс,дівчата відразу побігти до лікарні, в яку мали покласти дівчину, але ніхто ще нічого не говорив. Вони сиділи та чекали, у всіх вже здавали нерви, вони плакали та благали, щоб з їхньою подругою все було добре. Найважче переживала Хлоя, вона відійшла в коридор, щоб не засмучувати дівчат та присіла до стіни, не маючи сил, дійти хоча б до крісел, в її голові прокручувались щасливі моменти з Тріс, і вони були завжди такі радісні, а зараз вона навіть не знає чи виживе подруга. 
Хлоя згадала їх першу зустріч у дитинстві: 
Багато діток років 3—4 грались в кімнаті, поруч була вихователька, яка читала якусь книжку, Хлоя стояла поодаль від всіх інших і гралась з лялькою, яку її подарували, вона любила цю ляльку, бо це єдина річ в притулку, яка належала тільки її, і вона ніколи нікому її не давала. Аж раптом до кімнати зайшла директорка з маленькою дівчинкою років чотирьох, в якої градом котились сльози з очей, в руках вони тримала маленького медведя, я червоним великим бантом на шиї. Директорка поговорили з вихователькою та сказала дівчинці, що вона може йти гуляти з друзями. Дівчинка стояла переминаючись з ноги на ногу, дивлячись на діток, але не поспішала до когось підходити. Вона побачила самотню дівчинку в кінці кімнати та вирішила все таки підійти. Хлоя подивилась на неї і не сказала ні слова, вона віддала свою ляльку і вони сиділи мовчки розглядуючи іграшки. З тих самих пір, вони завжди ділили речі, спогади та ціле життя.
Спогад Хлої промайнув в її голові, і від цього стало важко дихати, вона чекала вже під реанімацією і хапала буквально кожного хто з неї виходив, але відповіді так і не отримала, що розривало її серце на друзки. 
Міс Харбер намагалась відволікти подруг, вона принесла тости та чай, щоб вони могли поїсти, але ніхто навіть і не доторкнувся до їжі. 
— Дівчат, але так не можна, вам треба їсти і підтримувати одне одну, а ви просто сидите, наче це якось допоможе Тріс. Краще візьміть Хлою поїжте та трошки вийдіть на свіже повітря. — міс Харбер було боляче дивитись на дівчат. Вони вже виплакали всі сльози і тепер мовчки дивились на двері, інколи навіть не дихаючи. Їй також було важко та  страшно за Тріс, але вони повинні бути сильними та триматись, щоб в разі допомогти подрузі, але дівчата наче не чули її. Вона залишила їх та хотіла зайти бодай когось хто знаю щось про стан Тріс, але знайшла тільки скручену від болю Хлою.
— Ей, так же не можна, йди сюди — міс Харбер присадила Хлою на крісло та сіла поруч, приобнявши її .
— Все буде добре, ти ж знаєш вона сильна, вже зовсім скоро ви повернетесь до безкінечних балачок у кімнаті, припини , ти повинна бути сильною, та не втрачати голову. 
Хлоя мовчки плакала в плече міс Харбер, вона розуміла , що треба зупинитись, але не могла.
Дівчата просиділи біля реаніманії всю ніч, аж поки не вийшов лікар і не сказав, що операцію закінченно.  
— Операція була надзвичайно складною, в неї пошкоджено шийний відділ хребта та зламані декілька ребер, жити вона буде, але чи ходити наразі сказати не можу. 
Лікар був стомлений та змучений після довготривалої операції, тому швидко пішов до кабінету, щоб нарешті трішки перепочити . Дівчата зраділи, що подруга жива, але ноги, вони не знали як енергійна та швидка Тріс, яка більше за все любила зранку намотувати круги навколо притулку переживе дані зміни.  Але поки що дівчата могли ледве самі стояти, тому міс Харбер почала їх виганяли трошки поспати та привести себе до ладу, а потім вже приходити знову. Сама ж виховалька не спішила покидати лікарню, та дочекавшись поки всі поїдуть, зайшла до кабінету лікаря.
—  Лікарю, вибачте, що турбую, але можете розказати про ситуацію з дівчинкою більш конкретно. 
— Проходьте, ситуація надзвичайно складана, взагалі чудо, що вона вижила, а про те, що буде далі взагалі рано говорити. Нехай пройде хоч трішки часу і її стан стабілізується, а потім вже можна поговорити про подальшу реабілітацію.  В нашій лікарні таких операцій не роблять, тому краще збирайте гроші, це все, що я можу зараз сказати. Вже завтра буде більш зрозуміло, після того як вона прокинеться, ми проведемо всі необхідні тести та аналізи. Тому поки що, йдіть відпочиньте, бо від завтра для Вас починається складний шлях. Я так розумію, що батьків у дівчинки немає? 
— Немає … — різко в очах потемнішало і міс Харбер втратила свідомість. 
Лікар поклав на змучену жінку на кушетку та приніс нашатир, який допоміг привести до тями. 
— Вибачте не знаю як це сталось, можливо через нерви, я зараз вже піду. 
— Полежіть трошки, Вам може подорозі стати погано, якщо хочете я позву медсестру, вона зробить Вам крапельницю, щоб Вам стало краще. 
— Не треба, я трішки полежу та піду, ще треба розібратись хто зробив це з моєю дівчинкою. 
Лікар був вражений від самопожертви жінки, яка лежала перед ним, він провів багато операцій та бачив тисячі сімей, і деякі навіть для рідних не готові були зробити, те що вона робила, для чужих. Він захоплювався нею. 
— Я Вам дам свій номер, Ви можете зводити в будь—який час, щоб дізнатись про стан дівчинки, або ж якщо Вам стане погано. — лікар простягнув міс Харбер свою візитівку, вона взяла та подякувавши, вийшла з кабінету. 
У міс Харбер була невеличка, стара машина, яка стояла на крильці лікарні, ще батько подарував її колись на день народження. Вона сіла в машину, яка в цей раз завелась з першого разу, ніби відчуваючи стан господарки та попрямувала до відділу поліції, яка займалась справою Тріс.
В поліцейською відділі, було прохолодно та галасно, вона підійшла до стійки та попросила провести її до детектива, що займається справою Тріс Галаген. Поліцейський з реєстрації направив її на третій поверх до детектива Майора. 
В кабінет 320, де сидів капітан Майор,зранку не вщухали телефоні розмови, на нього давили, щоб він скоріше закрив справу дівчинки та не сильно морочився над нею, оскільки серйозні люди були втручанні в дану справу. Міс Харбер зайшовши до кабінету побачила поліцейського років за 30, в синіх джинсах та білій футболці, яка начебто на два розміри була більшою від худощавого капітану. На столі був повний гармидер, документи валялись всюди, детектив навіть не приховув неприємний подив від її приходу сюди.  
— Я на рахунок, дівчинки, яку збила машина вчора зранку, Ви щось дізнались про це ? 
Капітан кинув на жінку призрений погляд та ліниво позіхнувши, став копатися в документах на столі. 
— Нажаль, нічого не має, машина крадена, її залишила недалеко від місця ДТП, слідів злочинця також не знайдено, тому я думаю ви розумієте, що немає сенсу чекати, що ми когось знайдемо, це нерозкрита справа, так і залишиться не розкритою.
Міс Харбер аж відкрила рот від здивуюся та нахабності,  з якою він говорил, вона впевнена, що вони навіть не старались, щось найти, їм просто байдуже, на зламане життя дівчинки.
— Може Ви все таки, щось знайдете, бо я піду далі,ця справа просто так не розкриєтесь, я доб’юсь, щоб виннуваться було покарано, навіть не сумнівайтесь. 
Міс Харбер вийшла з кабінету, голосно закривши двері, вона була готова звернути гори, така лють піднімалась в серці молодої жінки, що навіть вона не очікувала. Сівши в машину, вона поїхала до притулку, щоб подумати та привести думки впорядок. Потрібно було якось допомогти Тріс встати на ноги, а вже потім вона знайдуть злочинця.