Глава 3

— Ти куди так летиш? 
Джесі перевела дихання лише перед притулком, але тут вже стояла Каміла з невеликим пакетом у руках. 
— Я думала, що запізнююсь, ось і пробіглась, — Джес нервово оглянулась по сторонам, дивлячись чи не побачиш її хтось, але жінка не стала за нею бігти, а поліції навіть не встигла приїхати, тому дівчина відбулась легким переляком, що не могло не тішити. 
По обличчю Каміли, було видно, що вона не повірили в безглузде виправдання подруги, але допитуватись не стала. Вони знали майже все одне про одну, але не мали звички лізти в душу, якщо хтось цього не хоче. 
Вже була майже восьма, тому на горизонті з’явились Тріс та Хлоя, обидві змучені та заплакані, але з широкою посмішкою на обличчі. 
— Ви якісь дивні всі повернулись, точно все добре ? — Каміла занепокоєно  оглядувала дівчат одну за одну, вона розуміла, що для всіх цей день видався досить непростим, але питати нічого не стала. Вона сама приховувала деякі речі, які сьогодні трапились з нею. 
— Давайте, час заходити, я прихопила всіляких солодощів, щоб розмова пройшла краще. 
Дівчата разом зайшли до притулку та піднялись на третій поверх, після  повечерявши, вони взяли солодкий, теплий чай, ковдри з кімнати та вийшли до саду. На їх щастя, сьогодні альтанка була вільною, тому вони присіли саме там. На вулиці вечоріла, та сонце заходило за обрій, пейзаж був неймовірний,тому декілька хвилин дівчата просто насолоджувались легким вітерцем та грайливими, останніми промінчиками сонця. Поки Хлоя розкладала солодощі на столі, зав’язалась легка розмова поміж дівчат, і вже Бек приймала в ній участь. 
Вони говорили майже до самого світанку, про все на світі, про те як зустрілись в цьому місці, про школу та батьків. Вони разом сміялись і плакати довгий час, а інколи просто насолоджувались тишею нічного міста. 
— Літо так швидко минуло, і вже час повертатись до школи, зовсім не хочеться, але Бек спішу тебе завірити, що в нашій школі ні над ким не знущаються, Каміла особисто це контролює — сказала хіхікнувши Хлоя.
— О так, вона наш особисто охоронець — дівчата голосно засміялись, навіть не побачивши як до альтанки підійшла місіс Мейсон. 
— Не зрозуміла, ви що подуріли, ви тут всю ніч просиділи, я не витрачу ні центу на ваші пігулки, якщо ви захворієте майте на увазі, а ну швидко всі по кімната.У вас сьогодні повинна була бути екскурсія з міс Харбер, так ось вона відміняється, міс Харбер прихворіла і не зможе сьогодні бути, тому ви зможете сьогодні прибрати територію. Давайте швидко у ліжка, і чекаю вас о 10 на прибиранні. 
Почулось незадоволення зітхання дівчат, але вони покірно вийшли з альтанки та попрямували до кімнат, щоб подрімати хоча б декілька годин перед прибиранням.
— Вміє ж місіс Мейсон підібрати час для покарання. Треба зателефонувати міс Харбер, запитати про здоров’я. — позіхаючи сказала Тріс, та дівчата мовчки кивнули її у відповідь.

Директорка збрехала, міс Харбер була здорова, але нажаль в наш час часто трапляються негідники, які можуть зруйнувати життя. В квартирі міс Харбер був справжній переполох, на підлозі валялись речі, на кухні розбитий посуд, а посеред всього цього безладу, стояла сама жінка, засмучено витирала сльози з обличчя. 
Вона познайомилась з своїм хлопцем ще в університеті, і все в них було прекрасно, вона вважала, що якщо він ревнує, це означає, що вона дорога йому і він не хоче її втрачати. Але вже кілька місяців його ревність немає меж і здорого глузду. Та  вчора було справжнє пекло. Невеличка двухкімнатна квартира, яку вони знімали в двох, мала лише кухні, дві маленькі кімнати та туалет з душом. Міс Харбер була на кухні та готувала вечерю на двох, як до кімнати зайшов її не досить тверезий хлопець, Майк. 
— О,ну нарешті ти можеш і мені приділити якусь увагу, а не цим сиріткам, а то я вже забув як пахне домашня їжа. 
Вівіан, так звати міс Харбер, не звернула уваги, на гострий тон чоловіка, і продовжила готувати макарони з сиром. 
— Ти що , бісова сука, мене не чуєш, чи язик відняло.
Вівіан була шокована від такого, але намагалась заспокоїти чоловіка та себе, щоб не розпалювати перепалку. 
— Майк, я ж просто готую, я роблю це кожного дня, чого ти без настрою? 
Майк наче не чув її слів та продовжував кричати, обзиватись та кидатись речами, він збожеволів, Вівіан на секунду подумала , що вже ніколи не вийде з цієї квартири, бо він щось зробить її.  Майк закрив двері на ключ та забрав його собі, щоб вона не мала змоги втекти. Вівіан сталась сховатись подалі від розгніваного чоловіка і закрилась в єдиній кімнаті, де був шпингалет, але це не особливо захищало її. Деякілька хвилин чоловік просто трішив все що було в кімнаті, потім вибив двері до кімнати, де сховалась Вівіан, подивися, сказав кілька нецензурних слів, та вийшов з дому,хлопнувши дверима. Вівіан полегшено зітхнула, та закрилась на всі замки знаючи, що це не сильно допоможе їй,я що він повернеться, але її нікуди було податися, тому довелось залишитись в цій квартирі. Зайшовши до кімнати, міс Харбер ледь стримувала сльози, вона була нажахана від цієї ситуації. Все в кімнаті було або зламане або скинути на підлогу,  на кухні ситуація була гірша, вся посуда та нещодавно приготовлена їжа валялись на підлозі. 
Вівіан не змогла стримати емоцій  та заплакала, вона довго сиділа на підлозі, серед цього гармидеру, але так і не змогла зрозуміти, за що він так вчинив, а головне, коли все стало настільки кепсько.
В притулку дівчата  вже встигли натомитись за день,невиспанні та голодні, цілий день прибирали подвір’я та садок притулку , а головне збирались до школи. Пакуючі виданні їм речі та шкільне приладдя, вони з жахом розуміли,що безтурботні дні закінчились, і тепер їх чекають нескінченні заняття та уроки, бридкі вчителі з незмінними фразами, та менше вільного часу, якого й так було не багато. Всі повкладались  спати ще до восьми вечора,змучені та знервовані думками про завтрашній день. В душі Бекі ревів ураган, вона хвилювалась як ніколи ще перед першим днем школи, в новому статусі, сироти, але дівчата запевнили її, що нічого страшного не буде, і вона через зусилля намагалась заснути, щоб не виглядати кепсько в перший же день.
Зранку в кімнаті творився повний хаос,хтось фарбувався, хтось намагався знайти нові штани, які вчора їм видала директорка , а час наче спеціально швидко плинув. Дівчат чекали міс Харбер, бо тільки вона змогла б підтримати та втішити їх в цей важкий день, але вона ще хворіла, тому не змогла прийти. 
— Тріс, ну ти як завжди, ми завжди тебе чекаємо — роздратовано сказала Джес,її біляве волосся було заплетене в дві довгі коси і виглядала вона розкішно. Синя юбка, яка закінчувалась біля колін, джемпер та біла сорочка під ним, додавали їй якогось шарму.
Всі дівчата виглядали розкішно, неначе були запрошенні на якийсь прийом до королеви, а не в школу, через це Бек комплексувала, вона рахувала, що не має і приблизно тієї краси, що має Джес, того розуму, що має Тріс, фігури — Каміли, та чуйності Хлої, вона просто не бачила, яка прекрасна та унікальна було вона сама.
— Та все же, я готова, можемо йти. 
Тріс нарешті домалювала губи безбарвною помадою та дівчата вирушили в дорогу. Їх шлях був недовгим, всього лише 15—хвилинна прогулянка, тому вони говорили про усіляки дрібнички, та розповідали Бекі, що її чекає у новій школі. Здається, що остання вже заочно знала половину школи та всіх вчителів. За розмовами дівчата не помітили, як на великій швидкості до них наближається машина, а коли помітили, було вже занадто пізно. 
— Трісссс!!! 
Тріс лежала на асфальті, після того як машина, буквально наїхала на неї,вона не шевелилась, дівчата відразу кинулись до неї, щоб зрозуміти, що сталось, але вона була непритомною. Поки дівчата викликали швидку, машина швидко зникла з поля зору. Каміла намагалась бігти за нею, але все було марно, та й подруга її хвилювали набагато більше в цей момент. 
— Тріс, будь ласка не лякай нас, відкрий очі. Тріс ? — дівчата були перелякані та сльози градом котились з їхніх очей, це було страшно і кожна з них присіла до лежачою подруги, хоча й не могли нічого зробити. Вони плакали та молились до приїзду швидкої, щоб з їхньою подругою все було добре.