Епілог

В натруджених за день ногах зібралась вся втома світу, вони набрякли і гули. Ольга потерла чоло, відганяючи надокучливі чорні цятки перед очима, і вже попрямувала до крісла, щоб присісти, як в кімнату зайшла Неля.

- Довго ти, - зітхнула Ольга, зупинившись на півдорозі до оббитого бордовим оксамитом крісла.

- Пробачте, - Неля покірливо схилила голову.

- Душно, відкрий вікно, - попросила Ольга, відчуваючи що задихається від спеки. Неля знизала плечима, але послухалась. На думку покоївки в панській спальні, обігрітій лише в обід розтопленою грубою, було тепло, але не жарко. Ольга ж з незадоволенням дивилась на прикрашену червоними кахлями пічку, роздумуючи хто із слуг перестарався.

Порив морозного повітря на мить приніс полегшення, але тугий корсет святкової сукні не давав вдихнути на повні груди. Неля вже підскочила до пані, допомагаючи розшнурувати важке вбрання. Сукня кольору слонової кістки була розшита дрібними самоцвітами, викладеними в чудернацькі узори. Нижні спідниці, видні в відвороті сукні прикрашала золота вишивка, так само як і оборки на грудях. Весільна сукня Ольги Борковської, пошита під керуванням Агнішки Ліпинської була уособленням слова розкіш. А ще вона була неймовірно важкою.

Ольга диву давалась, як вона в цій приспособі для тортур витримала цілий день – і церкву, і безкінечний потік гостей, що прагнули особисто привітати молодят, і танці. День пройшов в якомусь мареві – з ранку нудило від хвилювання, потім паморочилась голова від запаху ладану, а безкінечні гості злились в один хоровод. І от зараз – спину ломило, і ноги боліли, і хотілось спати.

І тільки думка, що ось вона нарешті заміжня, раз по раз викликала на вустах посмішку. Вони з Адамом повернулись в Ліпинськ коли дороги занесло снігом, і можна було їхати санями. Адам вже значно окріп після поранення, щоб їхати верхи. В цей час Агнішка активно готувала маєток до весілля, за що Ольга була їй неймовірно вдячна. Сама б вона не впоралась, навіть керуючи армією слуг, адже розмах свята вражав. Запрошені з’їхались з усієї Речі Посполитої. Велика частина гостей окрім того мала залишитись аж до самого Різдва.

В окрузі стало тісно від шляхти і слуг. Щодня різалось десятки свиней і цілі загони курей та гусей, щоб прогодувати таку прорву людей. При згадці про їжу Ольгу знов занудило, і вона поквапилась подумати про щось інше.

Ірина Гончарова втекла. Її не затримали, вона ніби відчула небезпеку. А може Петру Могилі вдалось якось відправити родичці вісточку. Але Семен Миколайович пообіцяв передати її прикмети через таємну канцелярію в усі містечка. Тож в Україні підступній жінці точно не буде місця.

Тим часом проворні Нелині пальці впорались із корсажем, і сукня нарешті відпустила наречену із своїх лабет, Ольга з полегшенням переступила пуд оксамиту і дорогоцінного каміння, і залишившись в тонкій шовковій сорочці, поспішила до умивальні.

- Пані Ліпинська, ви не будете проти, якщо сьогодні я побуду замість Вашої покоївки? – почулось від дверей, і Ольга посміхнулась про себе, повертаючись до свого чоловіка.

Різкий порух в купі з запахом його парфуму викликав нову хвилю дурноти, і Ольга заплутавшись в пелені сорочки ледве втрималась на ногах, але вже наступної миті світ почав гаснути перед очима, і дівчина провалилась в якусь прірву.

Прийшла до тями уже в ліжку. Дбайливо укутана ковдрою, з холодною ганчіркою на чолі. Поруч сиділи зблідлий від переляку Адам, що на фоні його червоного волосся було особливо помітно і не менш схвильований Семен Миколайович. Третім чоловіком в кімнаті був Йозеф Кац, лікар.

- Отямились, пані, - посміхнувся в чорну бороду єврей. – Як почуваєте себе?

- Пити хочу, - сказала Ольга. – Що зі мною?

- Маю поставити вам кілька питань, - простягаючи склянку з водою відповів Йозеф. – Вас часом не нудить з ранку і від різких запахів?

- Останнім часом, - кивнула дівчина. – Я думаю це від хвилювання, ми скільки всього зробили готуючись до весілля.

- Авжеж, авжеж, - не став сперечатись лікар. – А жіночі дні давно були?

Ольга спохмурніла, пригадуючи, і похопилась, червоніючи від сорому, зрозумівши що вони обговорюють такі речі при батькові.

- Йозеф Абрамович, мені здається це питання недоречне, - відповіла лікарю.

- Облиште, Ольго Семенівно, мені ж необхідно поставити діагноз, - все так же посміхаючись відповів лікар. – Так давно?

- Більше місяця тому, - ніяковіючи відповіла Ольга, ловлячи підбадьорливий погляд Адама.

- Все ясно, - тут же огладив бороду пан Кац. І потис руку перебуваю чого в нерозумінні Адама: - Вітаю, пан ЛІпинський, скоро станете татом.

- Тобто?

- Ваша дружина вагітна!

Ольга так і обм’якла на подушці. А просяявший Адам кинувся цілувати її руки. Лікар тим часом повторив вітання Борковському.

- Піду, порадую сватів! – щасливо вигукнув Семен Миколайович, підхопивши під лікоть лікаря, і залишаючи молодят в кімнаті самих.

- Неймовірно! – прошепотів Адам ЛІпинський, милуючись своєю дружиною. – Ти мій ангел… Це найкращий подарунок на весілля. Який можна тільки було очікувати. Я кохаю тебе.

- І я тебе кохаю, - щасливо відповіла Ольга, купаючись в променях його ніжності. – І кохатиму вічно.