Глава 37

- І тоді московит відвіз мене додому, - закінчила Ольга розповідь про викрадення, яку Ліпинський попросив повторити знову, і тільки зараз звернула увагу, що від хвилювання мне мереживо своєї сукні.

Адам слухав уважно, час від часу ставлячи уточнюючі питання, і його палаючі зеленим вогнем очі та зведені на переніссі брови видавали гнів. Але цього разу він був направлений не на Ольгу, а на барона Петра Могилу.

- Все. Більше я не буду змушувати тебе пригадувати це, - пообіцяв наречений. – Я обдумував ситуацію поки тебе не було, і прийшов до висновку, що твій батько правий – Гончарова замішана в цьому.

- І що з нею буде? – поцікавилась Ольга.

- Це вирішить суд, - знизав плечима Адам. - Але замах на вбивство шляхетної пані, не той проступок, який залишається безкарним в Посполитій.

Адамовий погляд ковзав по Ольжиній фігурці, зачіпався за комір сукні, де, як би Ольга не хотіла це сховати, час від часу вигулькував синець на ніжній шкірі шиї. І власне безсилля дратувало його, як тріска засівша в лапі звіра. Він не зміг її захистити. Знов.

Цілий день ЛІпинський не знаходив собі місця, вагаючись і хвилюючись. Йому треба було знати, чи буде Ольга так само говорити про кохання, коли побачить його шрами. Надто сильно в’ївся в його свідомість той страх бути огидним. Ні, навіть якщо Ольга не зможе його прийняти, Адам розумів, що сам відмовитись від дівчини з ангельськими очима не зможе ніколи. Її ангельські очі зводили його з розуму, змушували існувати, а не жити, коли Ольги не було поруч. І ці два почуття – бажання володіти Ольгою і страх стати їй непотрібним роздирали шляхтича з середини.

Але він не знав, як почати розмову, як розрубати той Гордієвій вузол, що затягувався навколо його шиї. Ольга бачила Адамове збентеження, але вона по своєму витлумачила його, вирішивши що чоловіка втомили розмови. Тому дівчина легко піднялась із стільця, і схилилась до Адама, маючи намір поцілувати того на ніч, перш ніж покинути кімнату.

- Я втомила тебе, - прошепотіла дівчина, наближаючись до його губ. – Тобі треба відпочити…

І проявляючи чудеса сміливості легко клюнула губами нареченого в щоку. В останній момент вирішивши, що поцілунок в губи буде надто сміливим вчинком як для гарно вихованої панянки. Та у шляхтича були свої думки з цього приводу, оскільки з зауваженням «Не так швидко», він перехопив ініціативу. Адамова п’ятірня лягла дівчині на потилицю, утримуючи від втечі, і змушуючи знов нахилитись до чоловічих губ. Він цілував її, вкладаючи в свій поцілунок всі невисказані сумніви і тривоги. І Ольга не могла не відізватись на той поклик, привідкривши рот, і дозволивши його язику затіяти танець із своїм власним.

Її груди вмить стали важкими, а сукня затісною. Кров прилила до щік, змушуючи обличчя горіти, і поступово той жар став спускатися нижче. Страх зробити Адаму боляче притупився, і Ольга здаючись лягла поруч Ліпинського, віддаючись на милість його рук. Шляхтич однією рукою впевнено гладив її тіло, стискаючи груди через тканину, і викликаючи в дівчині пекучий жар бажання. Ольга повертала ласки, запустивши паці у руде волосся на його голові, пропускаючи між пальцями холодний шовк, невпевнено переміщалась до плеча, і завмирала біля грудей, бо там під долонею нестримно гупало його серце.

Одяг здавався досадною перешкодою, що заважав відчувати тепло шкіри. Мабуть така думка прийшла в голову обом, тому що Адам, почав шукати ґудзики на її сукні. Знайти їх було не так і просто, бо пуританська сукня застібалась зі спини, і від того він сердився. Ольга відчула його роздратування по губах, які раптом стали твердішими.

- Зніми цю чортову сукню! – нарешті здався шляхтич, перериваючи поцілунки.

- Але…

- Олю, не сперечайся!

Від цього владного наказу Ольга здалась, вирішивши що Адам і сам добре усвідомлює, що робить. Тому просто повернулась до нього спиною, додавши:

- Сам знімай, я не дотягнусь.

З його губ зірвалось прокляття, але Адам стоїчно витримав випробування, розстібнувши більшу частину ґудзиків, що правда деякі все ж були нещадно відірвані. Після чого сукня полетіла на підлогу, і Ольга залишилась в тонкій сорочці. Не на довго – доля сорочки теж була вирішеною, і за мить вона приєдналась до сукні.

До шкіри доторкнулось прохолодне повітря, і Ольга здригнулась, але вже в наступну секунду забула про все на світі, оскільки наречений повернув її обличчям до себе і припав губами до тієї груді, що була ближче до нього. Дівчина вигнулась дугою, стогнучи від задоволення, яке пронизало її від затверділої вишеньки соска до кінчиків пальців на ногах. Але похопилась, вирішивши, що надто активні рухи все-таки можуть зашкодити ЛІпинському.

- Тепер панталони, - відриваючись від пестощів грудей, скомандував сам собі Адам, і його рука перемістилась в зону Ольжиних стегон, відшукуючи зав’язки нижньої білизни.

- А світло? - задихаючись прошепотіла Ольга, натякаючи що в кімнаті горить декілька свічок, адже дівчина взагалі-то розраховувала почитати коханому.

- Хочу тебе бачити, - не погодився ЛІпинський, не дозволяючи загасити свічки.

Ольга подивилась в його палаючі від бажання очі, і здалась. В тому, щоб бачити один одного дійсно щось було незвичне, щось що вказувало на новий рівень близькості між чоловіком і жінкою, на довіру. Але ж довіра має бути взаємною, вирішила дівчина.

І Ольга відкинула з нареченого ковдру, відразу зачепившись поглядом за бугор в його підштаниках, як свідчення чоловічого бажання. До бажання додалась нотка цікавості: який він на вигляд? В цей час Адам справився з неслухняними панталонами, і його паці ковзнули до внутрішньої поверхні її стегон, пестячи чутливу шкіру, і ледве-ледве зачіпаючи завитки волосся між ніг. Але і того вистачило Ользі, щоб відірватись від споглядання Адама, і прикрити очі від передчуття нової ласки.

Все її тіло бриніло від бажання більшого. Поки що було не зрозуміло, як Ліпинський планує завершити розпочату гру, але Ольга цілком покладалась на його досвід в любовних справах, віддаючись на розправу ніжних рук і губ. Все що вона хотіла, це щоб коханий не зупинявся. Його пальці грали на її тілі, як досвідчений музикант грає на улюбленому інструментові, без помилково відшукуючи струни. А ще Ольга хотіла, що Адаму було так само добре як і їй. Дівчина хотіла повернути йому всі ці неймовірні ласки, хотіла утопити його в свої ніжності і любові.