Глава 36

Вдома не встигли переполошитись. Ольга приїхала в супроводі Івана, по дорозі батьків підручний встиг представитись, і з певним полегшенням зрозуміла, що ніхто її сварити не збирається. Відверто кажучи за останні кілька тижнів всі тільки й робили те, що сварили її за необачність, і після пережитого Ольга відчувала роздратування від передчуття нового скандалу. А тому готувалась до серйозної оборони.

Та обійшлось – Семен Борковський з губної хати ще не повернувся, а Євлампія Миколаївна взагалі була не в курсі того, що відбувається, і, здається, навіть не помітила Ольжиної відсутності. Користуючись невеликою передишкою Ольга забігла в свою кімнату, переодяглась і переплела розтріпані коси, не ставши кликати Катерину.

Дівчина одягла теплу м’яку сукню кольору бузку, тканина так і линула до тіла, і відчуття комфорту дарувало спокій. Ще однією з переваг саме цієї сукні було те, що вона мала високий комір. Коли спочатку Катерина принесла цю сукню Ользі з поміж інших, придбаних тіткою, дівчина відклала її як надто манірну і пуританську, але зараз, здавалось сукня підходила ідеально. Адже навіть секундний погляд в дзеркало змусив Ольгу здригнутись від неприємної картини багрових відмітин на шкірі.Тим більше не хотілось, щоб їх бачили оточуючі.

Благо горло потроху переставало боліти, але спроби заговорити все так само спричиняли біль. Закінчивши заплітати коси, Борковська вирішила заглянути до Адама, подумавши, що була відсутньою надто довго, з того моменту, як покинула його спальню по приходу лікаря. Але не встигла вона вийти за поріг власної кімнати, як була підхоплена вихром у вигляді Семена Борковського.

Семен Миколайович вперше за весь свій час перебування в домі Євлампії втратив самовладання, і був настільки схвильований, що в пориві почуттів спочатку міцно притис Ольгу до грудей, а потів відвинувши на відстань витягнутих рук, уважно обдивився з ніг до голови. Залишившись цим не задоволений, він силоміць втягнув доньку назад у спальню, і підвів ближче до вікна, щоб роздивитись на світлі.

- Дякувати Богу ти жива! – нарешті вимовив Семен, переконавшись що донька дихає і не збирається віддавати Богу душу. - І нарешті все позаду, злочинець затриманий. Як він виманив тебе з дому я вже знаю, все інше мені теж доповіли.

- Чому він це зробив? - хрипло запитала Ольга, і почувши її голос Семен Миколайович тут же відтягнув комір сукні, щоб оглянути дівчині шию. Поступово обличчя Борковського червоніло від гніву.

Ольга відступила присівши на край ліжка, батько ж залишився стояти біля вікна.

- Я власноруч уб’ю його! – запевнив Семен Миколайович, спостерігаючи за Ольгою. І вже потім відповів на Ольжине питання: - Сищик Лебедін це як раз з’ясовує, я не став затримуватись у нього, почувши що Іван відвіз тебе додому. Але ввечері він обов’язково прийде з доповіддю.

Ольга кивнула. Розмовляти все ще було неприємно.

- Я бачив зброю, з якої стріляли. Клеймо дійсно затерте, але пістоль не пристріляний, тобто куплений недавно, - ніби поміж іншим став розповідати Семен Борковський. – Та дечого наш зловмисник не знав – московські майстри роблять тильник овальним, їм же наслідують майстри з Києва. А от черкаський коваль Гребінка робить тильники пістоля з загостреним краєм, ніби як вишневий листочок. Тому навіть без клейма відразу можна впізнати його роботу.

- Петр купив пістоль по дорозі сюди? – здогадалась Ольга.

- Саме так! – підтвердив Семен Миколайович. – До речі я говорив з камердинером Ліпинського, і виявляється барон Могила приходиться родичем Ірині Гончаровій.

- Сім’я є сім’я, - прошепотіла Ольга, прикриваючи рукою губи.

- Що ти кажеш? – не розчув Бороквський.

- Сім’я є сім’я, - голосніше прохрипіла Ольга. – Так він сказав перш ніж накинувся на мене. Він хотів мене вбити заради тієї жінки!

- Її необхідно негайно затримати! – похопився Семен Миколайович, направляючись до виходу з кімнати. – Все відпочивай, я маю направити кілька листів!

Та Ольга не стала залишатись в кімнаті, знову попрямувавши до Адама. І тільки дійшовши до його спальні згадала, що не сказала батькові, що вони зі шляхтичем вирішили одружитись.

Ждан годував Адама супом, і те що у шляхтича був апетит вселяло надію на скоре одужання. Власне процес годування зводився до того, що камердинер тримав перед паном миску, щоб ЛІпинському було зручніше працювати ложкою.

- Що сказав лікар? – запитала Ольга у чоловіків, проходячи в кімнату і сідаючи на край ліжка, в ногах у Адама.

- Що рана загоюється дуже добре, але пана все одно буде кілька місяців мучити задишка, - поспішив відповісти Ждан.

- Що з твоїм голосом, - відклавши ложку, і кивнувши слузі на вихід збентежено запитав Адам, від якого не вкрилась Ольжина хрипота. Під пильним поглядом зелених очей дівчина відчула що не має жодного бажання виправдовуватись, натомість Адамове хвилювання за її здоров’я відізвалось неочікуваним теплом в грудях.

- Затримали стрілка, - невпопад відповіла Ольга Адаму. – Він знову хотів мене вбити.

- Уб’ю його, - холодно запевнив ЛІпинський.

- Тобі доведеться стати в чергу, - хмикнула Ольга. Але потім стала геть серйозною, продовживши: – Це Петр Могила, і батько каже, що це якось пов’язано з Іриною Гончаровою.

І Ольга розповіла попередню розмову з батьком. Хоча цей їй вдалось не відразу, бо не зважаючи на те, що ЛІпинський її не перебивав, травмоване горло змушувало по всяк час зупинятись, і переводити дух.

- Треба все ретельно перевірити, - вислухавши наречену констатував Адам. – Та головне, що ти жива. Ходи сюди.

Ольга придвинулась до Адама, похапцем поглянувши на двері, чи немає бува кого зі слуг. Але двері в кімнату були дбайливо прикрита Жданом, і зараз вони з Ліпинським були тільки в двох. Дівчина обережно притулилась до Адамового плеча, обіймаючи його тільки за передпліччя, але так було не зручно, і вона знову пововтузилась вишукуючи зручну позу. Адам посунувся, повертаючись до неї боком, і вони опинились лицем до лиця.