Глава 34

За запрошенням Семена Борковського прибув сищик Лебедін. Звісно Борковський запросив поважного чиновника з Розбійного наказу нібито на вечерю. Проте вже за другою зміною страв учинив такий рознос, що Олександр Климович надовго втратив апетит. Але і сищик був не з простого тіста ліплений, бо зрештою вислухавши всі неприємні запитання від колежського радника, які був змушений проковтнути, бо формально Семен Борковський був вищий чином. Та потім дістав свої козирі з рукава.

- А чи знаєте Ви, що Ваша донька, Семене Миколайовичу, - тут Лебедін багатозначно глянув на Ольгу. – Окрім іншого з’явилась в Харкові за версією тих же солдатів Ліпинського не сама, а в супроводі коханця?

Ольга поперхнулась капустою, яку подавали в якості гарніру до печеної курки. Семен Борковський тримав себе в руках краще, тому тільки брову вигнув очікуючи продовження. Але сищик багатозначно замовчав.

- І де ж цей таємничий серцеїд? – не втримався нарешті Борковський. – Чи хтось бачив мою доньку в супроводі якогось чоловіка?

- Оля приїхала до мене лише з двома охоронцями, - зауважила Євлампія Миколаївна.

- Ви допитували козаків, які чергували в ніч, коли приїхала Ольга? – додав Семен Миколайович.

- Так, - не став приховувати інформацію Лебедін. – Ми перевірили інформацію на заставі. Ольга Семенівна дійсно прибула лише в супроводі братів Малют.

- Вам відомо ім’я мого, гм… так званого, - Ольга запнулась, не знаючи як продовжити.

- Барон Петр Могила, - буравчики чорних очей Лебедіна невідривно слідкували за Ольгою, а питання він зрозумів навіть по при те, що дівчина його не озвучила до кінця. Та все що все що побачив сищик - це море здивування.

- Це яку хвору уяву треба мати, щоб приписати мені якісь стосунки з цією людиною, - від здивування і обурення, Ользі навіть смішно стало. А потім ніяково. Бо якщо цю нісенітницю розповідали жовніри Ліпинського, значить і Адам про це знав. Кров прилила дівчині до щік від раптової паніки. Це ж що він про неї там собі думав? Але все одно закрив собою від кулі.

- Я навіть не сумнівався, що ви будете все заперечувати, - погодився сищик. – Втім барон вельми підходить під опис нашого стрілка статурою і будовою тіла.

- Пів Січі підходить, - відмахнувся Семен Борковський. - Та нажаль ніхто не бачив обличчя негідника. Чи Ви вважаєте, що таки цей барон намагався вбити мою доньку?

- Можливо, вони посварились, - задумливо протягнув Лебедін. – І покинутий чоловік захотів помститися… А може цілю все ж був ЛІпинський.

- Ви так говорите, ніби дійсно в це вірите, - вклинилась в розмову Євлампія. – Але у Вас навіть доказів немає, що той чоловік зараз в місті.

- Помиляєтесь, - самовпевнено відповів їй Олександр Климович. – Якраз мені достеменно відомо, що Петр Могила, сім днів тому відмітився в реєстрових книгах на заставі Старого міста.

- Запевняю, він ні разу зі мною не зустрічався, - поспішила заявити Ольга. – В останнє я бачила цього чоловіка на ярмарку в Чигирині. Але зауважу, що чоловік повідомляв мені, що має намір повертатись до Харкова, і навіть зголошувався передати листа Євлампії Миколаївні.

- Як скажете, - не став сперечатись сищик.

Борковський переключив розмову на зброю, з якої стріляли. Ольга не стала вслухатись в опис кремнієвого пістоля, оскільки взагалі нічого втому не тямила. Натомість її розбирала нетерплячка дізнатись як себе почуває Адам. Окрім того, їй було конче необхідно запевнити Адама, що ніяких стосунків ані з Петром, ані з будь-яким іншим чоловіком у неї не було, і не буде. Проте мимоволі вона ловила розмову краєм вуха:

- Річ у тім, що злочинець готувався, і пістоль брав не з простих. Зрозуміло, що у людини був лише один шанс поцілити в жертву, - на цих словах по спині у дівчини пробіг холодок. – Проте клеймо майстра було ретельно затерте, на тому місці свіжо подряпаний метал.

- І що ніяк не можна впізнати майстра? – не повірив Семен Миколайович.

- Я зараз показую зброю знаючим людям,і у мене є підозри, хто міг виготовити таку хорошу зброю, - запевнив колежського радника Лебедін.

- Я навідаюсь до вас в губну хату завтра, - вирішив Борковський. – Теж хочу подивитись на цей пістоль. Ви мене заінтригували.

Ольга ледь досиділа до кінця вечері, поспішно втікши з-за столу, як тільки подали кисіль. Ноги самі несли в гостьову кімнату, де лежав поранений. Було невимовно соромно, хоча дівчина і знала що нічого поганого не вчиняла. В голові крутились думки, відносно того, як дивно в житті виходить – вона поїхала від Адама впевнена, що у нього є коханка, в той час як Адам був переконаний, що це Ольга втекла з коханцем. Який витончений жарт долі. Що ледве не коштував шляхтичу життя.

На превелике Ольжине полегшення Ліпинський прийшов до тями, що правда зовсім не надовго – Ждан повідомив, що пан встиг з’їсти кілька ложок супу, отримав запевнення, що з Ольгою все гаразд і знов заснув. Дівчина довгенько сиділа біля Адамового ліжка, тримаючи його за схудлу руку, але він спав, і дівчині було ніякового його будити.

- Лампа, у тебе надто малий будинок, - побідкався Семен Миколайович за сніданком наступного дня, чим викликав незадоволення тітки Євлампії.

- До поки тут не зупинився один прохіндей, все всіх влаштовувало, - огризнулась тітка.

- Олю, я вчора не встиг розпитати тебе про того барона, - переключив свою увагу на дочку Борковский, зрозумівши, що з сестрою в словесних баталіях йому тягатись буде складно.

- Я познайомилась з ним в Чигирині, він був там в справах, - пояснила Ольга, не бачачи підстав щось приховувати. – Бачила кілька разів, в людних місцях, при свідках. Ніяких натяків на те, що він мені симпатизує від нього не було. Від мене ясна річ теж. І все.

- Кому ж в голову могло прийти, що у тебе з ним роман? – здивувався Семен Миколайович.

- Не знаю, - Ольга потисла плечима. – Можливо хтось у Чигирині пов’язав момент мого від’їзду з його від’їздом?