Глава 32

Навколо здійнявся хаос. Люди метушились, перелякано вишукуючи стрілка, чи очікуючи нових пострілів.

- Тримай убивцю! – волала немолода тітка, вказуючи кудись Ользі за спину. ДІвчина озирнулась, але побачила лише спини чоловіків, що згуртувались навколо дверей сусіднього будинку. Чи вдалось їм когось піймати – не розібрати.

- Ой людоньки що ж це коїться! – причитала інша жіночка, якій не пощастило опинитись поруч з Ольгою і Адамом. – Посеред вулиці вбивають!

- Допоможіть, - опускаючись в багно поруч з Адамом нарешті окликнула цю жінку Ольга. Але жінка як заведена комкала свою хустку і щось мямлила про кінець світу.

Ольга неслухняними пальцями доторкнулась до Адамової шиї, щоб уловити слабкий живчик. Її серце затрепетало від паніки – треба щось робити, щоб врятувати шляхтича!

- Гей! – дівчина окликнула чоловіка в зеленій свиті, який теж кинувся перевіряти чи живий Ліпинський. – Несіть його в будинок. І благаю, біжіть хтось за лікарем.

- Вже побігли, - запевнив Борковську чоловік.

Ольга з полегшенням помітила Василя, що теж вийшов на ганок будинку, і махнула йому рукою, щоб він допомагав внести Адама. Ліпинський був непритомний, і перш ніж зрушити його з місця хтось з чоловіків засунув йому під кунтуш свою шапку, щоб хоч якось затиснути рану і спинити кров. Ользі здавалось, що важка набрякла пляма бордового кольору буде ще довго стояти в неї перед очима, викликаючи нові напади паніки.

В голові не вкладалось – як так? Як таке могло статись в мирному і тихому місті? Звідки тут у Ліпинського ворог, здатний так ризикувати, щоб стріляти в шляхтича в натовпі. І тут її як громом окотило зауваження когось із невільних помічників:

- Бідний пан, закрив Вас собою… І як тільки помітив стрілка?

- Тобто? – оторопіла Ольга.

- Так стріляли ж у Вас, - пояснив дівчині вусатий козак. – А цей на переріз кинувся, значить, щоб закрити Вас, чи збити з лінію вогню.

- Дурень! – в серцях крикнула Ольга, відчуваючи як набрякають знов на віях краплі солоних сліз. – Ну хто його просив?

Козак якось дивно глянув на неї, але нічого не сказав, справедливо розсудивши що пані налякана і зараз не в собі.

Адама занесли у гостьову кімнату, яка через невеличку площу і так була затісною. Ольга дивилась поверх чоловічих голів, намагаючись розібрати що вони роблять з колишнім нареченим. І не могла нічого розібрати. Її штовхнув невисокий чоловік в світлому кунтуші:

- Пропустіть пані, я - лікар.

Ольга завбачливо посторонилась, і почула як лікар владно наказав всім забиратись геть з кімнати. Помічники по одному відійшли від ліжка, в спальні залишився тільки Василь, який допоміг лікарю зручніше вкласти Адама для огляду. Тепер Ольга помітила, що його встигли роздягти до пояса, і розтерти по всій спині кров, але не вимити її геть. Від того вигляд у шляхтича був геть зловісний. Лікар теж це помітив, оскільки тут же окрикнув:

- Несіть побільше води, це непотребство треба ретельно вимити!

- Уже не суть, - запевнив Василь. І помітивши Ольгу додав: - Ви б не дивились, пані.

- Ні, я маю бути тут. Він мене рятував, - Ольга відчула як знов стисло груди невидимою долонею. Але вперто ввійшла в спальню слідком за служницею, Катериною, яка занесла відро води і фарфорову миску для умивання. Поверх миски було накидане шмаття для перев’язки.

Ольга впевнено вхопила ганчірку, і дочекавшись допоки Василь наллє води в миску підступила до ліжка, щоб власноруч обмити Адама. Тут її чекав новий шок – вона вперше бачила його голий торс, вся спина чоловіка була пошматована застарілими шрамами. Так ніби нижче плечей його жували собаки, а потім виплюнули. Ольга про себе відмітила, що Адам завжди або був у сорочці, або швиденько гасив світло, коли вони були в двох. Отже він приховував своє каліцтво. Але роздумувати над цим було ніколи.

- Безсумнівну це були вовки, або якісь інші великі тварини, - дивлячись як обережно стирає Ольга кров з Адамової спини, зауважив лікар. – Дивно як він вижив після такого. Але маю надію, що якщо чоловік такий живучий, то і сьогодні не сконає.

Шкіра у Адама була білою, з синюватим відтінком. Ольга навіть боялась уявити скільки крові він втратив за сьогодні. Але вперто гнала від себе думку, що Адам помре. Закінчивши мити йому спину вона спостерігала, як лікар дістає довгий металевий зонд і перевіряє ним глибину рани, здавалось що та металева швайка входить не в Адамове тіло, а безпосередньо в Ольжину душу. Дівчина ледь стримувалась, щоб не закричати на лікаря, переконуючи себе що так треба.

- Легеню пробило, - роздивляючись на яскраву кров, що взялась навколо металу піною, прокоментував лікар. – Але в самому низу. Це добре, бо вище багато великих судин. Зараз дістану кулю, і зашию його.

Лікар встиг допоки Ольга мла Адама зняти кунтуш, і пов’язати поверх жупана фартух. На стільцю стояв його розкритий саквояж, з чудернацьким інструментом: щипцями, загнутими ланцетами, пилою, і ще чимось, назви чому Ольга придумати не могла. Дядько впевнено взяв один, схожий на маленькі щипці для завивки волосся, тільки з трохи розплесканими кінцями і направив його в рану.

- Олю, ти що тут робиш! – пролунав різкий окрик від порогу, і Ольга стрепенулась, переставши зачаровано спостерігати за руками лікаря. На порозі стояла тітка Євлампія, і незадоволено зиркала на Ольгу. – Ану марш звідси!

- Але тітонько…

- Я сказала забирайся, тут і без тебе вже розберуться! – не вгавала тітка, і Ольга не посміла їй перечити, десь в глибині душі розуміючи, що зараз нічим Адаму вже допомогти не може. Дивлячись як нехотя Ольга виходить з кімнати, тітка зітхнула: - І на хвилину вас залишити не можна, щоб в халепу не вскочили.

- Він мене закрив собою, - стомлено розповіла Євлампії Миколаївні Ольга.

- Ти йди переодягнись, - натомість відповіла тітка. – А потім розкажеш що і як.

Ольга повернулась до вітальні аж за пів години. Тому що певний час замість того, щоб скинути брудну сукню і вибрати чисту, вона незряче роздивлялась свої руки, з слідами крові під нігтями. І думала про пошматованого Адама. Вовки. Який біль він пережив, і як взагалі вижив після того. Що ще вона про нього не знає? Нарешті дівчина опанувала себе, і переодяглась, вирішивши відкласти всі питання на потім. Зараз головне щоб Ліпинський вижив після поранення. Ще б знати чим і як йому допомогти.