Глава 28

- І ти сидиш тут, ніби нічого не сталося? – колір щік пані Агнішки зрівнявся з кольором її волосся, що видавало крайню ступінь гніву. – Плітки про тебе вже досягли Черкас. Такими темпами за тиждень про тебе говоритимуть в Москві. Невдаха року!!!

- Свята Марія, Ви перебільшуєте мамо! – огризнувся Адам, флегматично спостерігаючи за тим, як полохливою кішкою мечеться по вітальні Агнішка ЛІпинська. Її дорожня сукня темно-бордового кольору з дорогих тканин шурхотіла в такт крокам.

- Алеса відкличуть з посольства, це справа часу, бо крісло під Кенігсеком добряче хитається! – фиркнула Агнішка. – Тільки ледачий не обсмоктав плітку про можливий роман посла з коханкою царя. І король і Сейм дуже занепокоєні – нікому не потрібний посол, яким будуть керувати всілякі Долгорукови, як власною маріонеткою. А тут іще й скандал з секретарем посла!

- Не бачу взаємозв’язку, - заперечив Адам. – Моє особисте життя, то тільки моє особисте життя. І власне я нічого осудливого не вчинив.

- Алес допустив заручини свого сина з безчесною особою, - Агнішка зупинилась перевести подих. – Якийсь би гугенот пошматував би того московського виродка, що підсунув нам таку наречену на дуелі, і був би правий!

- Ви хочете щоб я викликав Семена Борковського на дуель? – вперше за розмову проявив емоції Адам.

- Як мінімум, хтось із вас має це зробити, - Агнішка важко зітхнула. – Така мила дівчина, і таке утнула… хто б міг подумати? Яніна точно такого б сорому не наробила.

- Мамо, Ви що вірите всім цим пліткам, що ходять в Чигирині? – Адам думав що більше здивуватись не може. – Я від Вас не чекав.

- А ти не думай, чому вірю я. Подумай, чому повірять люди, - їдко огризнулась Агнішка. – Де б цій дурепі взяти коханця, якщо вона з маєтку не виходила? Але про це знаємо ти і я. Що ж принаймні ти можеш зітхнути з полегшенням – шлюбу з Борковською вже не бути.

Адам скривився, наче з’їв лимон. Він і сам розумів, що заручини будуть розірвані. Але не відчував ні полегшення, ні радості. Він вже ніби то й встиг змиритись, що вередлива і непередбачувана Ольга має бути з ним поруч залишок його життя. Звикся з цією думкою. І певні аспекти їх можливого сімейного життя навіть викликали у нього приємні передчуття. Тому замість очікуваного позбавлення від нав’язаного шлюбу, як від важкого тягаря, Ліпинського періодично охоплювало холодне розчарування і апатія.

- Добре, я викличу Борковського на двобій, - замислено промовив Адам. – Офіційно. Але його смерть не принесе мені ніякого задоволення.

І знов Адам замислився – що такого могло спонукати Ольгу ризикувати життям батька? Дівчина не була схожою на легковажну егоїстку.

- Московит відмовиться, - тут же висловила свою думку Агнішка. – У них не прийнято битись. Він краще відкупиться.

- У нього немає чим, - заперечив Адам. І подумав, невже Ольга таким чином мстилась батьку за програний маєток? Це було на неї не схоже. А от про те, що може бути ордалія дівчина взагалі могла не здогадуватись, якщо в Московії так не прийнято. Знову повернувшись поглядом до Агнішки, Адам зрозумів, що матері не завадить відпочити з дороги. В її віці такі сильні емоції і переживання, не всім йдуть на користь, подумалось чоловіку.

Адам рішуче піднявся з крісла, маючи намір покинути вітальню, і учтиво поклонився матері:

- Перепрошую, мамо, але маю ще справи, а Вам же не завадить відпочити з дороги.

Агнішка ЛІпинська тільки кивнула, признаючи синову правоту. Вона дійсно примчала з гостей, як тільки чутки про неприємності в маєтку ЛІпинських досягли окраїн Черкас. І допоки не випитала з сина всіх подробиць втечі нареченої, навіть не думала йти змінити сукню і змити з себе дорожній бруд.

Адам вийшов з вітальні, продовжуючи обдумувати неждано отриману свободу. Ніщо більше не змушувало його шукати наречену, повертати її, чи вступати в ненависний шлюб. Не змушувало. Чому ж думка, що золотокосої бешкетниці не буде поруч не навівала йому радість?

- Пане, - Ждан ніби чекав під дверми, допоки хазяїн завершить розмову з матір’ю. – Прийшов лист з Кременчука.

- То й що? – байдуже запитав Адам.

- Сотник Остапович пише, що волоцюга, який викрав пані Ольгу не опізнав Гната Немирича як замовника викрадення дівчини. Розбійник стверджує, що за її нареченого видавав себе зовсім інший чоловік, - відрапортував Ждан.

- Тепер це вже не мій клопіт, - протягнув Адам, перш ніж задумався над цим питанням.

- Але ж це значить, що зловмисник продовжує бути на свободі, і Ольга Семенівна в своєму маєтку залишається в небезпеці, - резонно зауважив слуга. – Є хтось, хто хотів її викрасти, і не відомо чи відмовився він від свого плану. Треба принаймні попередити дівчину, щоб вона не наражала себе на небезпеку.

- Так, - Адам раптом подумав, як ця своєвольна дівка може сама податись в об’їзд по полях, навіть не подбавши про охорону, і відчув як щось нервове пробігло по його хребту, спонукаючи знайти Ольгу і захистити. Він спробував зусиллям волі подавити цей порив, але камердинер підлив масла в вогонь, продовживши:

- Пані така безпечна, видно що виросла в глуші, де ні яничари, ні гайдамаки не шастають. А її красі були б раді як в львівських лупанаріях, так і в стамбульських гаремах.

- Годі! – раптом розлютившись прикрикнув Адам. Живо уявивши біле Ольжине тіло на брудних простирадлах якогось борделю, і відчувши що його кров закипає. – Я маю з нею переговорити! Збирай мої речі, і скажи десятку жовнірів, що б були готовими вирушати через три години. З’їздимо в Кобиляки.

Ждан різко крутнувся на п’ятах, поспішаючи виконувати панів наказ. Допоки пан не передумав. Бо хто його знає? До цього часу Адам ЛІпинський не був таким підвладним власним емоціям. В душі камердинер був радий, що не помилився, і Ольга дійсно не байдужа шляхтичу. На думку відставного солдата кращої пари, ніж Борковська ЛІпинському було не знайти, а те що відбувалось зараз між молодими, було ні чим іншим, як прикрим непорозумінням, яке можна було вирішити тільки очною ставкою.