Глава 24

- Ми маємо поїхати на ярмарок! – впевнено заявила Неля, і Ольга зрозуміла, що противиться напору покоївки не збирається.

В Ліпинську дівчина жила вже тиждень. І відчувала, що просто задихається від нудьги, бо через дощі займатись в маєтку було нічим. Адам відбув до Черкас, у справах. Агнішка поїхала з ним під приводом провідати якихось знайомих. Більша частина Ольжиного дозвілля складалась з читання і прогулянок в парку. Вишивати вона так і не призвичаїлась, але вже на власну думку ставала все більше схожою на Ребеку слухняну, польську святу.

Адам обіцяв влаштувати полювання по приїзді, але коли то ще буде?

Тому новина що в місті Чигирин відбувається ярмарок, здалась чи не єдиною можливістю розвіяти нудьгу. Їй вже встигли приїстись бузкові стіни в білу полоску, вона взагалі не долюблювала цей колір, незнано з чого. А через постійну сірість за вікном стіни спальні теж навівали тоску і нудьгу. Ольга рішуче відклала томик віршів якогось французького поета, алегорії якого вона розуміла з певними складнощами.

- Прекрасна ідея! – погодилась Ольга з Нелею. – Передай конюху, нехай закладають карету.

Поки запрягали карету, Ольга переодяглась в тяжку оксамитову сукню, приємного охряного кольору, і навіть з невеликим жалем сховала розкішний колір під просторий плащ. Короткий погляд в дзеркало запевнив дівчину, що виглядає вона бездоганно.

В супроводі Нелі і охорони, яка переважно складалась з наймитів Ліпинського Ольга направилась до містечка. Ярмарок був першим за сезон, тому був жвавим, торговці розмістились за містом, оскільки всіх бажаючих містечко просто б не помістило. На широкому полі за містом півколом розставили вози і мажі чумаків, а також селян, бажаючих продати свій товар. Були тут і купці із Львова та й навіть із Познані. Ці люди спеціалізувались саме на тому, що переїжджали від міста до міста скупляючи і перепродуючи різні товари.

І чого тут тільки не було – і зерно, і вовна, і шкіри, і хутро, і готові тканини. Ткані килими та готові подушки. Продавали пасічники мед і віск, а рибаки – в’ялену тарань, свіжі карасі, коропи, товстолоби; торгували салом і живими курями, гусьми, індиками. Окремо гончарі продавали глечики та горщики. А з іншого кутку, мабуть так розміщені спеціально, подалі від крихкого керамічного розмаїття, загукували покупців відвідати медовухи, пива і наливки представники місцевої куроварні.

Звісно ярмарок був не таким багатим як наприклад в Харкові, чи Полтаві, але присутність іноземних купців із скляними бусами, атласними чи шовковими стрічками, дрібним бісером та стеклярусом всіх кольорів вабила дівчат, в тому числі і Ольгу зі служницею, як сорок. Тому довгий час бариня перебирала різні бусини і бісер, просто тому, що різноманіття кольорів і текстур вабило до себе доторкнутись. Зрештою, побачивши як захоплено роздивляється Неля прикраси, Ольга не втрималась і купила покоївці намисто.

Між рядами ходили продавці їжі з лотками на шиї, носили пиріжки і калачі, розносячи за собою аромат здоби, так що аж слина котилась. Їх підгукували до себе як купці, так покупці, не скуплячись на перекус. Стояв певний гамір, гавкали собаки і носилась дітлашня, для якої ярмарок то і взагалі було святом – можна було відлинювати від домашньої роботи, а як пощастить то й взагалі вициганити в кого яблуко з червинкою задарма, а в кого – підгорілий пиріжок. Поодаль від юрби, сидячі на старому подертому кожусі, грав на бандурі сивочолий дід, хлопчина поруч з ним жалібним голоском просив милостиню для дідуся.

Ольга відправила Нелю кинути музиканту кілька дрібних монет. Сама ж затрималась біля продавців овець, машинально спіймавши себе на думці, що було б непогано завести отару саме цієї породи – вівці були на диво пухнастими і милими. Проте спохватилась, що спочатку треба поговорити на такі теми з Адамом. Це вдома вона б нікого не питала.

До волі нагулявшись між товарами, прицінившись і передивившись товари, Ольга вирішила, що не завадило б і пообідати. Тут же згадалась корчма з ароматним збитнем і медовими кренделиками. Ользі подумалось, що і іншу їжу там теж мають готувати непогано. Тому для завершення такого прекрасного дня їй залишалось посмакувати чигиринськими смаколиками.

Карета поволі завезла Ольгу в місто, на яке кидали тінь Чигиринські укріплення. Не зважаючи на те, що місто регулярно спалювали, люди по всяк час відбудовували дерев’яні частоколи, за якими на горі височіла церква, а в середині високого дерев’яного забору був будинок сотника і надійно охоронялась казна. Тут же могли сховатись люди, у випадку якщо станеться черговий набіг татар чи московітів.

Корчма ж знаходилась перед частоколом. Тут теж було людно, що і не дивно. Конов’язь була переповнена кіньми всіх мастей, люди різного ступеню тверезості ходили туди-сюди, а дехто хто не знайшов місця в середині розмістився прямо під стінами корчми на землі, розклавши на хустинках нехитру закуску.

- Я навіть не думала, що тут стільки людей живе, - поділилась враженнями Неля, споглядаючи в маленьке віконечко карети пожвавлення на вулицях.

- Та мабуть, з’їхались з усієї округи, - задумливо відповіла їй Ольга. Вона за допомогою слуги вийшла з карети, і оглянулась навкруги. Пахло смаженою їжею, пиріжками з яблуками і кіньми. Сонечко пригрівало, вперше за кілька днів пробившись через важкі хмари, а на душі було легко і весело. За якусь мить подумалось, що можливо місця в середині немає, і вона взагалі дарма приїхали до корчми, та Ольга подумки махнула на ці сумніви рукою, переконуючи себе, що для неї і Нелі місцина точно знайдеться.

- Ольго Семенівно! – окликнув Борковську чийсь слабо знайомий голос. Дівчина повернулась на звук, і впізнала Петра Могилу, який широко посміхався забачивши її. – Оце так несподіванка!

- Барон, - Ольга ввічливо кивнула знайомцю, перевівши погляд на його супутницю.

Поруч з Петром була невисока жінка, з товстою русою косою, мабуть в руку товщиною точно, перекинутою на пишні груди. Тканина її сірої сукні міцно обтягувала дві великі півкулі, а срібно-біле мереживо тільки підкреслювало вельми переконливе декольте. Додаткову увагу до грудей приваблювала і золота прикраса на шиї. Незнайомка мала приємне обличчя, з правильними рисами, які псували лише надто вузькі губи. Карі очі дивились на Ольгу з долею цікавості.