Глава 23

Ольга задумливо прогулювалась садом. Дерева були ще геть молодими, насадженими в минулому році, і ледве досягали зросту людини. Садом чи парком це стане за кілька років. Між деревами розмістили статуї античних героїв, такі ж як і в самому будинку. Тепер Ольга добре роздивилась творіння невідомого архітектора – два верхніх поверхи і один напівпідвальний, колони, великі вікна. Будинок було пофарбовано в блакитний колір, що відтіняло білий мармур колон і ліпнину на фасаді.

З саду майже було не видно допоміжні прибудови, але Ольга вже знала, що вони є – просторі конюшні, флігель для охорони, псарня. Будинок Ліпинського був без перебільшення справжнім палацом. І в середині вирізнявся таким же розмахом і багатством як і ззовні.

Ользі дісталась кімната з вікнами на сад. Стіни кімнати були в біло-кремову полоску, і це задавало тон всьому інтер’єру. Оксамитові жовті портьєри на вікнах, були підхоплені золоченими шнурами, світлий килим з затійливим червоним орнаментом наполовину прикривав підлогу з полірованого дубового паркету. Ліжко ж було вкрито найтоншими простирадлами, ніби у цариці. В такому ж дусі була оформлена невеличка вітальня, що примикала до спальні. У вітальні розташовувалась особиста пічка вкрита жовтими кахлями, груба від якої як раз виходила в спальню, тому можна було самостійно регулювати опалення в кімнатах.

Все це Ольга встигла оцінити вчора. Сьогодні ж вона роздивлялась сад і статуї в ньому, подекуди ловлячи себе на думці, що деякі з німф аж геть непристойні. Смеркалось, тому вартувало повертатись в будинок. Ольга розвернулась до парадної алеї, все ще роздумуючи про те, який тісний світ.

Сьогодні Адам запропонував їй прогулятись до міста. Чигирин був поруч, і Ольга не відмовилась, бо їй було цікаво. Проте приїхавши до міста жених пославшись на ділові зустрічі залишив її і Нелю поблукати по крамничках, яких по правді в місті було не багато. Точніше майже не було. А те що було, більше підходило для чоловіків. Тому зазирнувши в крамничку готових тканин, і зрозумівши, що переважну більшість тут складає цупке сукно для міщан, Ольга розчаровано попрямувала до корчми, перепочити.

Розторопна дівчина-подавальниця швидко принесла пані кружку гарячого збитню, що наповнив приміщення ароматом меду і трав. Ольга навіть здивувалась, що таке можливо в такій дірі. Тут же до напою принесли миску политих медом кренделиків. І Борковська вирішила, що день проходить не так вже й погано.

- Як дивно бачити тут таку шляхетну пані! – роздався басовитий голос у неї над головою. Ольга аж здригнулась, уловлюючи у фігурі навислого над нею чоловіка щось знайоме. Покосилась на двері – охорона приставлена Адамом зайняла край столу біля входу, і пильно спостерігала за нею і чоловіком. – Боюсь показатись невихованим, та не можу пройти мимо. Ви дозволете?

Чоловік вказав на лавку навпроти. Ольга кивнула, і зрозуміла, що окрім кремезної фігури незнайомця, більше нічого загрозливого в ньому не має.

- Барон Петр Могила, підосавул харківського полку, - представився чоловік.

- Ольга Борковська, - в свою чергу привіталась дівчина. – Що занесло таку поважну людину в ці краї аж із Харкова?

- Справи государеві, - розпливчато відповів чоловік, і його обличчя набуло задумливого вигляду. – Я перепрошую, та чи не маєте ви родичів в Харкові? Ваше прізвище видається мені дуже знайомим.

- Моя тітка, Євлампія Борковська живе саме в Харкові, - підтвердила Ольга. Петр легенько ляснув себе по лобі, ніби пригадавши щось важливе!

- Ну точно, Євлампія Миколаївна! – вигукнув він. – То це ваша тітка? А Ви так далеко від рідні подорожуєте кудись?

- Я виходжу тут заміж, - пускатись в якісь одкровення з бароном Ользі не хотілось.

- Що ж цьому краю поталанило отримати таку коштовність, - відкрито лестив дівчині чоловік. – Перебування тут стає терпимішим.

Барону теж подали кружку з гарячим медовим відваром, і Ольга перевела подих, ткнувшись в свою чашку.

- Шкодую тепер, що скоро муситиму від’їжджати до Харкова, - продовжив чоловік, втерши чорні вуса. – До речі, якщо буде така потреба можу передати листа вашій тітоньці.

- Вельми вдячна, - ввічливо відповіла Ольга. – Буду мати на увазі.

Далі їх розмова з бароном перейшла на якісь несуттєві Харківські новини, в яких Ольга не дуже тямила, але із ввічливості підтримувала розмову. В цілому враження від чоловіка у неї склалось не погане. Він видавався людиною освіченою і надійною, хоча і занадто вже лестивим. Проте зважаючи на те, що барон планував якомога скоріше повертатись на Лівобережжя, дане знайомство наряд чи мало знайти своє продовження. Але повернувшись додому Ольга все ж ще раз проаналізувала пройдешній день, обдумуючи може дійсно варто написати тітці листа.

Адам повернувся до Ольги якимось збентеженим. Та коли дівчина поцікавилась у нареченого, чи все гаразд, лише відмахнувся, даруючи їй посмішку. Від його усмішки серце у Ольги пропустило кілька ударів, а потім пустилось в скач, тому всілякі неприємні думки швидко вилетіли з голови.

- Пані Ольга, Вам лист, - зустрівши дівчину після прогулянки повідомив Леонард.

Борковська трішки несміливо взяла світлий конверт. Останнім часом листи викликали у дівчини не самі приємні асоціації. Але тут же помітила знайомий почерк, і посміхнулась.

Поспіхом піднялась до себе в кімнату, сіла поближче до вікна, з якого ще пробивалось світло і вскрила конверт.

«Люба Оленька! Отримавши твоє повідомлення я надовго впала в хандру, - йшлося в листі. - Самоправство твого татка шокувало мене і вразило до глибини душі.

Я вже написала Семену своє несхвалення такими діями.

Ти ж не маєш сидіти склавши руки! Негайно приїжджай до мене. Разом ми переконаємо цього самодура відмінити заручини. Заручини це ще не весілля, і я вірю що ми зможемо на нього вплинути, коли об’єднаємось єдиним фронтом!

Люба моя племіннице, знай що ти не одна в цьому буремному світі.

З надією на скоре побачення, твоя тітка Євлампія»