Глава 21

- Хто б міг подумати? – повторювала і повторювала Неля. – З виду і не скажеш, що Немирич здатен на такі вчинки. Мабуть, він дуже вас любить, раз вирішив врятувати таким чином!

- Врятувати? – Ольга згадала як спочатку ледь не задихнулась замотана в міцне рядно, а потім як її хапав розбійник за стегна і сідниці, і її всю аж сіпнуло від огиди. – Ти вбачаєш щось романтичне в тому, що я пережила?

- Ну Гнат же не знав, що його доручення буде виконувати негідник, - відмахнулась покоївка. – Але ж погодьтесь, що ідея таки романтична, на яку здатен лише закоханий чоловік, що перебуває у відчаї!

- Залиш мене, - хмуро розпорядилась Ольга, тому що вислуховувати легковажні теревені Нелі, яка зрозумівши що пані більше нічого не загрожує, почала на всі лади ідеалізувати вчинок Гната Немирича, вже було не сили. Особисто Ольга вважала, що її життя не ідея для бульварних романів, і без всіляких романтичних поривів неприємних осіб можна цілком спокійно прожити.

Неля підхопила пустий піднос з-під сніданку і вислизнула з сирої кімнати. Ольга присіла на край так і не розстеленого ліжка, розгладжуючи складки нової синьої дорожньої сукні. Ту, в якій була учора вона воліла б спалити, щоб нічого не нагадувало їй про страшну подію. Після ситного сніданку і можливості помитись дівчина почувала себе значно краще, і була готова продовжувати подорож, але пережиті події темним туманом лягали на серце, змушуючи здригатись від кожного незнайомого чоловіка, що проходив під вікном.

Сьогодні дощу вже не було. Великі калюжі перетинали дорогу, коні місили багно намагаючись знайти сухий шлях. Карета і вози рухались повільно, весь час ризикуючи загрузнути і зупинитись. Від того карету нещадно трясло із боку в бік. І Ольга, яка розраховувала подрімати, розчаровано покинула тепле нутро карети вже за кілька годин подорожі. Закутавшись в теплий плащ вона пересіла на Берізку, зваживши що краще вже їхати верхом, як ЛІпинський, чим страждати в хиткій коробці карети.

Адам залюбувався Ольгою, яка рівно трималась на спині кобили. Синя сукня, синя опанча, підбита хутром чорно-бурої лисиці і скріплена затійливою срібною фібулою біля горла, а в талії підперезана срібним же паском – колір сукна ідеально відділяв світле волосся, заплетене в коси і викладене короною на голові дівчини, а розшитий срібною вишивкою каптур вона вдягати не стала. Від легенького свіжого вітру щічки у дівчини порожевіли, що придавало їй особливої чарівності.

Шляхтич порівнявся з дівчиною, притримуючи свого коня, щоб їхати поруч.

- Я написав сотнику Кременчуцькому, - повідомив він Ользі. – Вже за тиждень ми отримаємо відповідь стосовно розслідування цієї неприємності.

- Дехто вважає ситуацію дуже романтичною, - з гіркотою пожалілась Ольга.

- А ти? – обережно запитав наречений.

- Не бачу нічого позитивного у спробі заволодіти мною супроти моєї волі, - відповіла Ольга. Адам цією відповіддю залишився задоволений. – Маю надію, що винний понесе покарання відповідно до закону.

- Сподіваюсь тобі немає потреби нагадувати про необхідність бути більш обачливою? – не втримався Адам.

Ольга стисла зуби, але стрималась від різкої відповіді. Натомість рівно відповіла Адаму:

- Так, я засвоїла урок. В свою чергу сподіваюсь, що ти не будеш більше повертатись до цієї теми до поки не надійдуть новини від Остаповича.

- Обіцяю, - легко погодився ЛІпинський.

- Ми сильно вбились із твого графіку? – перевела тему розмови Ольга. – Доведеться ще одну ніч ночувати при дорозі?

- Якщо знов не почнеться дощ, то не доведеться, - запевнив її Адам. – Я не менш твого хочу нарешті опинитись в комфорті власного дому.

- Ваша сім’я отримала ці землі не так давно? – уточнила Ольга.

- Зовсім недавно, - підтвердив Адам. – Будинок я звів минуло річ, він новий, більш просторий, тобі має сподобатись.

- Ми будемо жити там весь час?

- Якщо захочеш, - Адам раптом усвідомив, що має велике бажання щоб Ольга таки захотіла. – Наша сім’я має землі в Самбірі, Волині і під Гнезно. Але саме Чигиринський маєток має відійти мені в довічне володіння.

- У тебе є ще брати? – поцікавилась Ольга.

- А ти не знаєш? – здивувався Адам.

- Батько нічого не повідомляв про ваш рід. Окрім того, що улагодив шлюб із спадкоємцем ясновельможного Алеса Ліпинського, - з нотками гіркоти повідомила дівчина.

- Два брати і дві сестри, - в посмішкою розповів ЛІпинський. – Середній Войцлав робить кар’єру при дворі, менший – Ламберт, зараз навчається у Краковському університеті. Щодо сестер то обидві перебувають в шлюбі.

- У вас велика родина, - констатувала Ольга.

- Ну так, в дитинстві було весело, ми весь час видумували якісь каверзи, але влітало за них як найстаршому завжди мені, - погодився Адам. - Поруч до того ж жили Висоцькі, тому кількість бешкетників на один замок була аж надто концентрована. Сподіваюсь скоро в нашому будинку настане такий же бедлам.

Адам мрійливо посміхнувся, а Ольга раптом почервоніла, усвідомивши що саме він так безпечно має на увазі. Їх діти. Маленькі руді Ліпинські, яких він хоче мати від неї. На душі потепліло. Ольга зашарілась і не знайшлась що відповісти. Адам витлумачив її мовчання по-своєму, вирішивши що аж надто рано заговорив з нею про дітей. Хоча зважаючи на вчорашню ніч, цілком могло б бути, що вона вже носить його дитя. Ця думка привела Адама в захват, і в той же час він тільки зараз усвідомив, що дійсно хоче мати дітей від Ольги Борковської.

- Час до обіду, - перевела розмову в інше русло Ольга. – Чи ми десь будемо зупинятись?

- Думаю, що так. За три версти звідси землі стануть трохи обжитішими, - відповів шляхтич. – Тому буде якесь село, де можна буде відпочити.

- Те що відбувалось з цими землями неймовірно трагічно, - з жалем сказала Ольга.

- Невмілі політики познущались над населенням, - погодився Адам. – Але ж нашої вини в тому не має. Я хочу відродити ці землі і повернути їм колишню велич.