Глава 16

Поскріпували ледь-ледь колеса, карета хиталась з боку в бік, але йшла м’яко. Ольга воліла б їхати верхи, але там в кавалькаді їхав ЛІпинський, і зараз стикатись з ним вона не мала великого бажання. Час від часу вона бачила його у віконечку, гордого, красивого, впевнено тримаючогося в сідлі, і не могла змусити себе відірвати від того видовища погляд. Зранку вона майже переконала себе в тому, що все що сталось, це лише простий потяг тіл. І визнала, що її тіло зрадило, і пообіцяла собі більше не робити подібних помилок. Тому щосили забороняла собі виглядати у віконце, щоб не бачити жениха.
Тим більше, що за вікнами були знайомі пейзажі. Дорога на Кременчук була їй відома. Вона бувала не раз в місті. В Кременчуці були млини, добра кузня, ярмарок, корчма і звісно стояв охоронний гарнізон, який патрулював рубежі від набігів татар, які по при тім, що вважались за союзників гетьмана, між іншим, не забували вчиняти набіги на доступні території. Кременчуцька сотня стрільців перебувала під командуванням осавула Максима Остаповича, і перебувала повністю на утриманні Миргородського сотника Д. Апостола.
Інтерес Апостола до даних територій був всім відомий. Адже саме тут серед степів випасав сотник величезні отари своїх овець. В результаті такої його діяльності і Кременчук, і Крилов за Ніпром процвітали. Місця були людними. Весь час між хуторами і пасіками снували вози, люд намагався по максимуму використати дні перед дощами, щоб перевести збіжжя чи з’їздити на базар в город.
Неля безсоромно задрімала, відкинувшись на м’які подушки. Ольга брала з собою рукоділля, але навіть незначне похитування карети збивало стіжки. Та й не була дівчини великою шанувальницею вишивання. Надто зазвичай заклопотана вона була справами по утриманню маєтку, а вже на дівочі зайняття часу бракувало.
Ближче до обіду Ольга перебралась таки до кучера на облудку, тому що сидіти в задусі карети більше було несила. Дівчина незадоволено позиркувала на супровід, який вільно вигарцьовував на конях верхи, і шкодувала, що не може осідлати власну кобилку. Скоро на пригорку завиднілось село. Воно пишалось вибіленими хатами, вище солом’яних стріх здіймалась темна громада дерев’яної церкви, а люди на дорозі стали зустрічатись частіше.
Дорога вилась в гору, коні запряжені в карету невдоволено посапували, і Ольга їх розуміла – тягнути масивний дерев’яний короб їм було важко. Варто зауважити, що карета Борковських була виготовлена по старому зразку, на ременях, Ольга рідко використовувала її для пересування, тому не вважала за потрібне витрачатись на нову. А у Семена Миколайовича в Москві був власний транспорт.
Скоро кавалькада мандрівників в’їхала в село, і Адам подав знак зупинитись біля довгастої хати на околиці. Ольга знала, що то шинок. Отже, жених вирішив, що настав час обідати. Вона була не проти, оскільки час дійсно був обідній. Ліпинський спішився біля її карети, передав вуздечку Ждану і протягнув Ользі руки, допомагаючи зійти з облудку, який був розташований доволі високо. Ольга хотіла б уникнути його міцних пальців, але вирішила не привертати увагу слуг, і дозволила чоловікові обхопити свою талію. Як на зло, ЛІпинський не спішив випускати наречену з рук, дозволивши її тілу повільно ковзнути вниз, надто наблизивши її до себе, змушуючи відчути твердість його м’язів своїми випуклостями.
Та й після він не розтис руки, і Ольга запанікувала, відчуваючи його близькість. Дівчина підняла голову, намагаючись зустрітись з нареченим поглядом, і утонула в зеленому полум’ї його очей. Ноги вмить стали ватними, і вона була змушена покласти руки Адаму на плечі, щоб втримати рівновагу.
- Мені здається, чи ти уникаєш мене? – неголосно запитав Адам.
- Пану здається, - так само тихо відповіла Ольга.
Більше її наречений не утримував, і вона ледь втрималась, щоб не зітхнути з полегшенням, опинившись на свободі. Адам відійшов, даючи нову порцію розпоряджень і вказівок слугам і вийшовшому на зустріч поважним гостям шинкарю. Шинкар тут був з греків, чорний, кучерявий і невисокий. Його широке пузо охоплював чистий фартух, а великі очі на викоті сяяли, ніби від радості бачити клієнтів, але Ольга підозрювала, що насправді від відчуття прибутку.
З карети показалась заспана Неля, вона спохмурніла вишукуючи поглядом хазяйку, і винувато посміхнулась Ользі. Та Борковська її не винила за сон, зрештою в дорозі все одно робити було нічого. Разом з покоївкою Ольга зайшла в просторе нутро шинку.
Їй доводилось бувати тут і раніше, тому обстановку вона знала непогано: розставлені вздовж стін лавки, вкопані в землю столи, прикриті чистими скатертинами, в честь приїзду панства. Здивувало те, що на столах сноровиті дружина і дочка корчмаря вже розставляли їжу. Отже, Адам послав когось вперед, щоб попередити шинкаря про свій швидкий приїзд. Така передбачливість була цілком в його дусі, подумалось Ользі.
На скатертині з’явились теплі короваї хліба та розмальовані макітри з варениками. Від запаху смаженої цибулі і шкварок рот вмить наповнився слиною. Готувати шинкарева дружина вміла смачно, це Ольга теж знала, переконавшись в попередні свої відвідини. На обід для слуг Ліпинський не скупився, тому в слід за варениками на стіл виставили ще й гарячу пшоняну кашу з м’ясом. Доповнювали все це – запотілі глеки з квасом.
Панський стіл стояв окремо. Ольга присіла на лавку, а за мить до неї приєднався і Ліпинський. Їм подали печеню з грибами. Смак був неперевершений, густий сметанний соус прямо танув у роті, в нього так і хотілось вмочити шматочок свіжоспеченого хліба. Тому не зважаючи на гомін, Ольга віддала належне смачній страві.
- До вечора будемо в Кременчуці, - повідомив їй Ліпинський за обідом.
- Я знаю. Я тут бувала, - відповіла Ольга.
- Ночувати будемо в місті, - продовжив Адам. Ольга сперечатись не стала. Їй подумалось, що скоріше за все наречений вже і в Кременчуці вибрав корчму для ночівлі, і вказівки про вечерю направив. Але він її здивував. – Сотник запросив нас до себе в гості.
- Дуже мило з його сторони, - запиваючи печеню квасом відповіла Ольга. – Максим Устимович гарна людина.
- І цілком відданий полковнику Апостолу? – між іншим, поцікався Ліпинський.
- Не знаю. Всі вони служать Мазепі, - Ольга задумалась. Політикою вона цікавилась мало. – А гетьман відданий царю. Це б тобі з батьком моїм зачепитись язиками. Ото вже хто полюбляє інтриги і розмови про політику.
- Ти знаєш, що до царя доходили чутки, що Мазепа готує переворот?- продовжив Адам. – Але Петро Олексійович тому не здійняв віри.
- І правильно робить, - погодилась з думкою государя Ольга. – Тільки дурень буде думати про повстання, зараз, коли військо Запорізьке має більше волі, ніж військо царя. Я за останні десять років московітів в наших краях не бачила – скрізь гетьманові козаки.
Адам кивнув, погоджуючись з такою думкою. Він пам’ятав скандал, що рік тому вчинився з доносом на гетьмана Мазепу. Тоді частина козацької старшини написала царю листа, в якому висловила підозри, що гетьман має стосунки з Карлом Шведським. Петро не повірив. Та і Карл ХІІ зараз не видавався якимось серйозним противником для Московського царя, бо хлопець хоч і був дуже амбіційним, але був ще молодим і недосвідченим.
Адам перевів погляд на наречену, відриваючись від думок, які чим ближче він під’їжджав до Речі Посполитої, тим більше заселялись в його мозку. Він не знав, яке майбутнє сейм готує для Речі, точились поголосоки що Карл ХІІ планує східний похід, а королівство лише оговталось від виснажливої турецької війни. Батько ж безвилазно сидів з посольством при дворі царя Петра. Посла короля Августа як кажуть таки викрили в стосунках з коханкою царя, і залишалось тільки радіти, що Московський цар не вистав все шляхетно посольство назад до двору Августа.
Ольга сиділа пряма як струна, закінчивши трапезу, і потихеньку попивала освіжаючий напій. Сіра дорожня сукня оповивала її стан, прикриваючи дівочі принади. Але навіть такою, скромною і неприступною вона видавалась за земного янгола. А як темніють її ангельські очі від пристрасті… Адам уявляв як потішиться Агнішка, коли зрозуміє, що його слова перед від’їздом виявились пустими погрозами – тепер він розумів, що формального шлюбу з Ольгою не вийде. Принаймні до тих пір, допоки він нею не присититься.
Чоловік переконував себе, що одержимість нареченою не що інше, як фізичний потяг до нового. І що зараз, допоки вона залишається для нього недосяжною, він просто не може спокійно на це реагувати. Це Ліпинський твердив собі весь день, поглядаючи на карету з нареченою, у віконечку якої іноді з’являлось її гарненьке обличчя.
Слуги закінчили обід. Коні відпочили. Після обіду Ольга все ж не втрималась і звеліла осідлати кобилку, вирішивши трохи проїхатись верхи. Вона з задоволенням послала тварину вперед, прислухуючись до перестуку залізних копит. Березка встигла знудитись без хазяйки, тому жваво трусила по сухій дорозі розминаючи сильне тіло. Коли Ольга відірвалась від свого обозу і навіть від братів Малют, які тримались на відстані від хазяйки, так далеко, що слуг стало не видно, вона осадила кобилу, змушуючи її йти повільніше, подумавши що якщо й далі буде мчати з такою швидкістю, то цілком нарветься на нотацію від Ліпинського про небезпеку таких вчинків. В питаннях безпеки він залишався страшним занудою.
Чоловіка на узбіччі вона помітила з далеку. Чорна затерта і залатана в багатьох місцях свита, видавала в ньому бідняка. Але під’їхавши ближче Ольга помітила, що на чоловікові взуті напрочуд добрі чоботи з гарно вичиненої шкіри. Він схилився в поклоні перед Ольгою, дівчина порівнялась з ним, окинула поглядом жебрака, їх погляди зустрілись, і мов холодна краплинка потекла по Ольжиному хребту – в чорних чоловікових очах було стільки неприязні, що її можна було осягнути фізично.
Ользі стало ніяково. До цього дня вона не зустрічала стільки агресії у власний бік. Тим більше невмотивованої. Вона від’їхала на безпечну відстань від дивного жебрака, і геть збавила швидкість, очікуючи допоки супровід не наздожене її. Тепер одинокі прогулянки вже не здавались їй таким спокійними і принадними.
Скоро позаду явився вершник. Але виявилось, що то не хтось з Малют, а сам Адам її наздоганяє. Ольга подумки застогнала, відчуваючи що таки зараз отримає нову порцію лекцій про свою безвідповідальність – того що ЛІпинський теж побачив дивного жебрака сумнівів не було.
Але потім її увагу відволікла здійнята курява попереду, в якій вона помітила яскраві каптани. Ліпинський порівнявшись з Ольгою, з’їхав разом з дівчиною на обочину, пропускаючи два десятки козаків, які швидко мчали в напрямку Кобиляк.
- Ти надто вирвалась в перед, а скоро буде брід, - коли вляглась пилюка, повідомив наречений. – Я вирішив, що не надто розумно буде давати тобі можливість перетинати Псьол самій.
Ольга з полегшенням зітхнула, зрозумівши, що нотацій не буде. Але все ж не втрималась від питання:
- Безпека твоє кредо, але ти не схожий на боягуза, то в чому ж тоді річ?
Адам пильно дивився Ользі в обличчя певний час, зважуючи слова:
- Я несу відповідальність за тебе, тому цілком логічно що я не хочу легковажно ставитись до твого життя і здоров’я.
- Я можу про себе подбати, - не погодилась Ольга, яку така опіка просто душила.
- Я вже чув ці слова раніше. І повір нічим хорошим це не скінчилось, - різко відповів чоловік, торкаючи стегнами коня, змушуючи розпочати рух. Ольга поїхала за ним.
- Не хочеш пояснити? - запитала дівчина, рівняючись з могутнім жеребцем шляхтича.
- Колись давно я втратив близьку людину через легковажність, - коротко відповів Адам, не дивлячись на Ольгу, так ніби дивився в оте «давно». – Тому більше легковажно до безпеки оточуючих не ставлюсь.
- Ясно, - відповіла Ольга, хоча нічого не було ясно. Та було очевидно що тема для розмови чоловікові не приємна. – Але ситуації змінюються, як і люди. Я доросла жінка, можу дати відсіч кривднику…
- Годі! – Адам різкувато обірвав її роздуми. – Я адекватно оцінюю ситуацію. І прошу не сперечатись зі мною з цих питань.
Відчуття, що її везуть, щоб закрити в золотій клітці, посилилось. І Ольга понуро опустила плечі, розуміючи що настрій зіпсовано. Її не радували ні мальовничі краєвиди гайків, що розкинулись між прибраними полями, ні тепле осіннє сонечко, що лагідно гріло шкіру, ні відчуття сильного енергійного тіла кобили. А все тому, що вона вже відчувала, як буде задихатись в маєтку Ліпинського, позбавлена можливості ступити крок за власним бажанням.