Глава 15

В кімнаті був один єдиний вогник, який залишила Неля, щоб господиня повертаючись не перечепилась в темряві. Його світла вистачало Адаму, щоб обдивитись. Біля вікна в протилежному кінці кімнати чорніло розстелене ліжко, з високим балдахіном. Меблі були розставлені вздовж стін, так, щоб центр кімнати був вільний, через то Ольжина спальня здавалась просторою.
Все це чоловік побачив поверх голови Ольги, припинивши її цілувати. За час його так званих заспокійливих маневрів, Ольга встигла обвити руками його шию, і міцно притиснутись до його тіла своїм. Вона вже не тріпотіла, тільки шумно сопіла, але не відходила від нареченого. А він не бажав випускати ставшу такою покірливою дівчину зі своїх рук, навіть не зважаючи на те, що її близькість вже змусила напружитися його чоловіче єство.
Ольга відчувала себе затишно, надійно, як ніколи в житті. Сильне гаряче чоловіче тіло обіцяло захист, і дівчина вхопилась за нього, як за якір, який мав утримати її від відчаю. Тому, коли Адам перестав пестити її губи, Ольга принишкла, боячись що зараз чоловік розвернеться і піде, знов залишивши її сам на сам з проблемами. Але він не йшов, і Ольга впевненіше і міцніше притислась до його тіла. Далі вона не знала, що робити, проте її порух не залишився без уваги Адама, і за мить дівчина відчула тепле дихання на своїй шиї, а слідом шкіру опалив легкий поцілунок. Оля блаженно прикрила очі, відкидаючи голову, дозволяючи Адаму робити все, що заманеться. Болісно, всім своїм єством вона хотіла зараз бути тільки поруч з ним, а все інше було неважливим.
Адам залишив ланцюжок поцілунків на ніжній шкірі нареченої, проклавши доріжку від шиї до декольте. І знов повернувся до м’яких податливих губ, поцілунок у відповідь змусив його кров скипіти, і не стримуючи себе, він підхопив Ольгу на руки і поніс до ліжка. Ольга довірливо обвила руками його шию, і не пручалась, навіть коли Адам став розстібати крихітні ґудзики на її сукні, і вона розуміла, чим це обернеться далі. Адам повернув дівчину спиною до себе, п’ядь за п’яддю вивільняючи її тіло від оксамиту сукні, і цілуючи кожен вільний шматочок шкіри.
Ольга відчувала, як по чутливій шкірі розбігаються мурашки, і лише хотіла й далі тонути в накрившій її хвилі ніжності. Цей контраст з попередніми жорсткими сутичками, наповненими палких і пристрасних пестощів, геть позбавляв дівчину волі. Нарешті сукня була подолана, і Ольга дозволила Адаму стягнути з себе важку тканину, залишившись лише в тонкій нижній сорочці. Проте і цей сумнівний захист її тіла не затримався на ній на довго, полетівши на підлогу слідком за сукнею. Залишились лише короткі панталони, Адам їх зараз не чіпав, зосередивши свою увагу на важких півкулях грудей.
Він все так само перебуваючи ззаду Ольги, обхопив її груди з двох боків, притиснувши її спиною до своїх грудей, і неспішно цілуючи шию і плечі. В цей час пальці стискали груди, погладжували соски, що стали схожими на тверді горошини, пестили оксамитову шкіру. Ольга застогнала, не витримуючи натиску ласки, в низу її живота розгорався знайомий вогонь. Вона спіймала себе на думці, що напружено чекає допоки чоловіча рука опуститься нижче, але Адам цього не робив, і від того вона горіла ще дужче.
Не витримавши Ольга розвернулась до нього лицем, обхопила руками шию, відшукуючи губами його губи, відчула як дряпає галун на жупані голу шкіру, і зло потяглась стягувати одяг з нареченого. Значення мало лиш бажання відчувати його всім тілом, притискатись до оголеного торса, сорому не було. Адам допоміг дівчині зняти з себе жупан, та коли вона потягнулась до краю сорочки, перехопив її руку, не дозволяючи стягнути з себе тонкий батист. Ольга не придала цьому ніякого значення, тим більше, що чоловік відірвавшись від її губ, почав цілувати оголені груди.
Дівчина вигнулась на зустріч жалючій ласці, запустила п’ятірню в шовковисте волосся на його голові. Дихання у неї збилось, шкіра палала, між ніг стало гаряче, і вона зрозуміла, що більше так не може.
- Адам, - прошепотіла Ольга. – Будь ласка…
Ліпинський здригнувся, почувши своє ім’я, в вустах Ольги воно звучало по новому. Але слухняно відпустив її груди, і потягнувся погасити єдину свічку. Кімнату оповила темрява, в наступну мить Ольга відчула, що Адам скинув сорочку, і вже притис її до свого гарячого оголеного тіла, що було неймовірно приємно. Його пальці ковзнули до дівчиних панталон, відшукали зав’язки, розпустили тканину і рука безперешкодно зім’яла ніжні завитки волосся, розтуляючи її нижні стулки.
Вмілі пальці грались з її тілом, від чого на Ольгу напливали все нові і нові хвилі збудження. Адам впевнено відшукав її маленький секрет і зараз погладжував його вказівним пальцем, від чого Ольга вигиналась і тремтіла. Вона була майже на грані, але все ніяк не могла досягнути вершини. А потім пестощі зникли, і Ольга відчула як панталони повзуть вниз, повністю оголяючи її тіло. Вона припіднялась, допомагаючи Адаму здійснити маневр, і не пошкодувала, бо звільнивши її від одягу, чоловік став цілувати її живіт, ставлячи поцілунки ще нижче і нижче.
А потім його язик доторкнувся до її ніжного бутона пристрасті, і від тої ласки Ольга нарешті зірвалась, затремтіла, досягнувши вищої насолоди. Цього разу все було ще гостріше і яскравіше, ніж раніше. Ольга розчинилась у своїх відчуттях, з подивом усвідомлюючи що скрикує і стогне, слабо чіпляючись неслухняними пальцями за Адамові плечі.
Адам стрімко випростався, ловлячи її стогін губами, Ольга відчула що там, де щойно був його язик в її тіло упирається якийсь гарячий стрижень.
- Розведи ноги, - прошепотів Адам і дівчина покірливо підкорилася наказу.
Поштовх, і її переповнило з середини щось гаряче і тверде. Відчуття було і болісне і приємне одночасно, Адам навис над нею, даючи час обвикнутись, і Ольга, яка думала, що більшого задоволення ніж пережите вже бути не може, з подивом усвідомила, що помилялась. Її лоно тремтіло, стискалось, і коли Адам зробив перший обережний рух від того коливання по всьому тілу пройшла хвиля задоволення. І ще одна, і ще одна. І чим впевненіше і швидше рухався Адам, тим сильніші були її відчуття.
Ольга викрикувала його ім’я, притиснувшись до нього всім тілом, оповивши ногами його стегна, не витримуючи різкої насолоди, а потім чоловік зробив кілька особливо різких рухів, застогнав, і хвиля його тремтіння стала для дівчини спусковим гачком. Вона розсипалась, розлетілась на тисячі сліпучих шматків, і випала з реальності, досягнувши піку насолоди.
Адам зрозумів, що вони досягли вершини з Ольгою одночасно. Коли її тіло заспокоїлось, він обережно випустив Ольгу з обіймів, і ліг поруч, втім тут же передумав, і обвив лівою рукою дівочі плечі. Вона тільки важко дихала, вгамовуючи власний вулкан пристрасті, якого чоловік не очікував віднайти в її тілі. В темряві знесилена дівчина сліпо потяглась до Адама, вткнулась в його груди носом, її дихання стало рівнішим, тонка рука лягла чоловіку на груди, обіймаючи. Він лежав, боячись поворухнутись, щоб не злякати її і прислухався до її дихання.
І тільки коли Ольга засопіла геть тихо, Адам зрозумів, що втомлена дівчина заснула. Незрозуміла хвиля ніжності торкнулась його душі, він обережно вивільнися з її обіймів, розуміючи що ще трохи і сам засне поруч з такою бажаною жінкою. Але якщо з ранку їх побачать слуги, то нічого гарного з того не вийде. Тому Адам натягнув на Ольгу м’яку ковдру, поцілував у висок і став навпомацки вишукувати свою одежу. Внизу вже стихла музика. Ліпинський вдягнув штани і обережно прокрався до власної кімнати.
Цього ранку Ольга проспала. Це вона зрозуміла по пасмузі сонячного світла, що впевнено лягало поперек її ліжка. Все тіло нило, між ніг саднило, і пригадавши свою нерозсудливість цієї ночі Ольга глухо застогнала у подушку. Запізнілий сором змусив прилити кров до щік, і до стогону додалось лупцювання подушки кулаком. Захотілось залізти під ковдру, і більше ніколи звідти не показуватись. Ніколи і нікому.
Ольга змусила себе заспокоїтись. Вони з Адамом заручені. Рано чи пізно це мало між ними статись, тому її переживання марні. Так невідомо, як він буде себе вести, але вона, Ольга, і виду не подасть що щось змінилось. Ще трішки полежавши, дівчина змусила себе піднятись на ноги, і покликала покоївку, щоб одягнутись. З подивом зрозуміла, що в волоссі залишились шпильки, які за ніч погнулись, срібний гарнітур теж ніхто не подбав зняти, і Ольга поспішила позбутись важких прикрас.
Лише через годину Борковська привела себе в порядок. Одягнувши теплу домашню сукню, і скромно заплівши волосся в коси дівчина вийшла в їдальню. Звісно, що ЛІпинського там не було, тому що для сніданку час був уже пізній. Тому з полегшенням їла Ольга в самоті, обдумуючи ситуацію що склалась. Вчора, бувши збентеженою і розгубленою, вона не змогла як слід обдумати новину. Отож батько все програв в карти, егоїстично і зовсім на нього не схоже. Але чи не тому він не приїхав в маєток, прикрившись важливими справами?
В своєму листі Семен Миколайович повідомив, що приїде в маєток Ліпинського аж на саме весілля дочки, а до того він дуже зайнятий на службі. Ольга тоді не надала батьковим словам великого значення. Але тепер розуміла, що Борковському соромно дивитись дочці в очі. Не зрозуміло було і яку роль в цьому фарсі відіграв старший Ліпинський. Адам клявся, що нічого не знає, і Ольга хотіла йому вірити. Але бодай там як, та вона має право знати правду, яка так різко змінила її життя.
- Ольга Семенівна, - до Ольги звернулась Уляна, відволікаючи дівчину від роздумів. Ольга відставила чашку з охололим чаєм, і запитально подивилась на няньку. – Чи можна вантажити короби на вози?
- А? – Ольга сіпнулась, пригадуючи що завтра з ранку вони мають покинути маєток. – Якщо все зібрано, то так, вантажте.
Накрило відчуття безвиході. Як не тягни час, та реальність все одно наздожене.
- Вам записка, - прошамкотіла стара служниця, і вручила Ользі клаптик паперу.
Дівчина розвернула його і зло насупилась «Кохана моя Оленька, я чекатиму Вас цієї ночі на хуторі, готовий їхати з Вами в Хрестовоздвиженський монастир», - виголошувало послання. Ольга не сумнівалась від кого воно, і з великим задоволенням порвала папір на дрібнісінькі шматки. Тільки не Гнат Немирич. Але сама думка про втечу раптом видалась дівчині цікавою, та нездійсненною. Їй немає куди тікати, і Ольга не знала, що б вона робила, полиш вона маєток.
Від нових думок відірвав наречений, стрімко зайшовши в їдальню. Видно було, що чоловік повернувся з верхової прогулянки, бо й досі був у високих м’яких чоботях і замшевому жупані. Він окинув Ольгу на диво теплим поглядом, і у Ольги відлягло від душі, бо внутрішньо вона готувалась на презирство з його боку.
- Як твоє самопочуття?
- Добре, - відповіла Ольга і все-таки зніяковіла. Та наступні слова нареченого послугували для неї відром холодної води за шиворіт.
- Для пані так напиватись все-таки неприпустимо, - заявив Адам.
- О, який же ти сноб! – не витримала Ольга, піднімаючись з-за столу. Все її зніяковіння як рукою зняло, залишилось лише роздратування. – За те, що не ідеальна, перепрошувати не буду.
- Ти готова їхати? – проігнорував її випад Адам.
- Готова. Послухай, - Ольга спинила чоловіка, готового покинути їдальню. – Ти правда нічого не знаєш про борги мого батька?
- Три тижні тому моя мати привезла листа від батька, - придвигаючи стілець і сідаючи за стіл, повідомив Адам. Ольга послідувала його прикладу, теж знов опустившись на стілець. – В листі йшлося, що він підписав шлюбний контракт з Борковським Семеном, відповідно до умов якого я маю одружитись з тобою. Батько зараз вже рік в посольстві при Московському царю, тому що саме спонукало його узгодити наші заручини я не знаю.
Адам спохмурнів, пригадуючи розмову з матір’ю.
- Та осоромити сім’ю і піти проти батьківської волі я як ти розумієш не можу, - додав він, невідривно дивлячись Ользі в лице. Дівчина кивнула. Ну а що вона очікувала? Що він зізнається їй в коханні? Адам продовжив. – Проте я сподіваюсь, ми з тобою знайдемо порозуміння.
Знайдемо порозуміння? Це так він характеризує те, що відбувалось між ними вночі? Ольга відчула як потепліло в очах і швиденько відвернулась, щоб Адам не побачив її слабкості. Вона поспіхом встала з-за столу, і неслухняним язиком пробурмотіла щось про необхідність завершувати збори, вискочила з кімнати. Ольга сама не знала, на що вона сподівається, але його байдужість неприємно ранила.
Адам теж залишився розгубленим. Він пропонував Ользі перемир’я, а вона втекла. Його бентежили власні почуття, тому що прокинувшись з ранку він усвідомив, що Ольгу хотіти не перестав. Більш того, тепер коли він відчув на собі її пристрасть, вона манила його ще дужче. Але так само як він її хотів, Адам боявся, що вона його відштовхне. А ще він навіть боявся подумати, що колись побачить в Ольжиних очах таку саму огиду, яку бачив на обличчі багатьох жінок. Чомусь Ольжина реакція на його шрами була для нього особливо важливою, і від того він не знав, як себе з нею вести далі.