Глава 14

- Олю, я зрозумів як я помилявся! – патетично почав свою промову Гнат, опинившись в стороні від входу від будинку і під’їзної алеї. Тепер їх з Ольгою надійно покривала темрява від цікавих очей. Самого ж Гната виявляється було непогано видно, при зоряному світлі, якого було досить, просто світло ліхтарів сліпило до цього очі. – Я хотів дати Вам час. Щоб Ви розібрались в своїх почуттях, щоб наше кохання окріпло! І допустив фатальної помилки! Але я готовий все виправити.
- Боюсь, я не розумію, про що Ви, - відповіла Ольга роблячи крок назад.
- Олю, я готовий на Вас женитись!
Така заява, відверто кажучи, для Ольги новиною не стала. Проте, що Гнат готовий на ній женитись Ольга підозрювала давно. Проте вона за нього заміж іти аж ніяк не збиралась.
- Ви спізнились з пропозицією, - відповіла Гнату дівчина.
- Визнаю, - в голосі чоловіка забриніли нотки розкаяння. – Але я знаю вихід. Біжімо! Тікаймо, Олю. Обвінчаємось таємно в Полтаві, і Ваший батько нічого не зможе зробити! Ви знаєте, що у мого дядька грошей не менше ніж у ЛІпинських, він допоможе Семену Миколайовичу з боргом.
Ольга відчула, що вона нічого не розуміє. Про що зараз торочить Гнат?
- Про що Ви говорите? – перепитала дівчина, і щось важке закрутилось в її грудях. Наче камінь поклали і перевертали туди-сюди. Якась неприємність нависла над дівчиною.
- Олю, я розумію, що Ви хочете тримати обличчя до останнього, та облиште, не треба цього театру переді мною, - досадливо відповів їй Гнат. – Про те, що Ваш батько програв маєток в карти, не чув хіба що глухий.
Програв… удар серця… маєток… удар серця.. в карти… удар.. Надто повільно доходили слова молодшого Немирича до її голови. Цього не могло бути. Батько не міг. Кому програв і як? То вона тепер жебрачка? Все в середині помертвіло, а як же Неля, і Уляна, і всі-всі-всі?
- Ліпинському програв? – мертвим голосом запитала Ольга.
- Ні барону Вягелю. А ЛІпинський, кажуть обіцяв допомогти йому розрахуватись з боргом, - досадливо відмахнувся від ї питань Гнат. - Та Олю, це все пусте. Мій дядько дасть Вашому батькові грошей, якщо ми поженемось! Я знаю, я вмовлю його!
Гнат стрімко притис розгублену Ольгу до грудей, позбавляючи можливості відступати. І палко прошепотів:
- Я люблю Вас, Олю. Навіть без приданого, мені потрібні Ви, а не Ваші землі, - і не чекаючи відповіді накрив її губи своїми. Ольга вже навчена, зрозуміла, що цілують її вміло. Але ніщо в її тілі не тріпнулось у відповідь, вона стояла як воскова роздавлена почутими новинами. І мокрий поцілунок з нав’язливим язиком тільки викликав у дівчини роздратування.
Ольга почала пручатись, і Гнат не став втримувати її аж надто сильно, з розчарованим стоном відпустивши. Ольга не задумуючись як це буде виглядати, витерла рот рукою, і зібравшись з духом відповіла чоловікові:
- Я не піду проти батьківської волі. Прощайте.
Сама думка, щоб залишитись з цим чоловіком на одинці, відчути ще раз його поцілунки видалась Ользі огидною. Не кажучи вже про те, щоб таємно з ним вінчатись. Зв’язувати себе на все життя з ним.. Ольга здригнулась чи то від холоду, чи від власних неприємних думок.
- Олю, подумайте, хоча б до ранку, - попросив Гнат, не втрачаючи надію.
Дівчина не відповіла, вона поспішила в прямокутник світла, якомога далі від неприємних поцілунків, неприємних звісток. Куди? До Ліпинського, який купив її як кобилу на торгу? А батько? Як він так міг з нею вчинити. За цей час Ольга осмислювала і осмислювала ці заручини, намагаючись розгадати, що ж змусило батька знехтувати її волею. Вона була готова прийняти різні версії, але аж не ту, що батько відкупився нею, щоб розрахуватись з боргом. Від такої зради нестерпно занило в грудях.
Опинившись знов на терасі, Ольга змусила себе заспокоїтись. І хоч в середині все кипіло від болю і злості, вона за кілька митей опанувала себе. Розправивши плечі і задерши до гори підборіддя дівчина повернулась до будинку. В вітальні було тепло, гості закінчили танцювати полонез, який слідком за царем Петром вивчили і містечкові дворяни. Танець був неквапливим, і слугував скоріше розминкою перед справжніми веселощами.
Музики заграли менует, дівчата захоплено приосанились. Ольга мала намір пройти мимо, але Адам Ліпинський перехопив її, схилившись над вухом:
- Буде негарно, якщо ми не затанцюємо хоч один танець разом, - прошепотів він. Ольга кивнула, стаючи в ряд.
Звісно, він дбав про пристойність. Лицемір. Лють і роздратування знов сколихнулись в дівочій душі. Але вона змусила себе повторювати завчені піруети і па, зціпивши зуби. Адам навпаки був в прегарному настрої, тільки Ольжина напруга викликала в нього подив. Чоловік відчував, що наречена схожа на перетягнуту струну, і будь-який невірний рух змусить її зірватись.
Весь вечір Ліпинський потай милувався Ольгою. Вона виглядала неймовірно гарно, була схожа на херувима, в земному вбранні. Пишна спідниця підкреслювала тендітність талії, виріз корсажа не приховував апетитних грудей. Адам ловив себе на думці, що мріє притиснути дівчину до себе, і осипати поцілунками. Він намагався бути ввічливим з іншими жінками, але подумки весь час повертався до Ольги. Ольга Борковська стала його персональною маною, і позбутись цієї нав’язливої жаги він може лише одним шляхом - піддавшись власній пристрасті. До того часу, до поки Ольга залишається для нього забороненим плодом, він не зможе думати про неї спокійно.
Після менуетів заграли швидкий і веселий пасп’є, але Ольга не стала його танцювати, махнувши слузі з тацею, щоб приніс їй келих вина. Вечір ставав нестерпним. Гості, розігріті вином і медом тільки входили в раж, танець ставав веселішим. Скоро за швидким менуетом послідували танці місцеві. Веселі і звичні, вони не вимагали складних рухів, треба було тільки стрибати і вихилятись. Дівчата сміялись, коли їх підхоплювали чоловіки, але швидко втомились.
Ольга не змогла пересилити себе, і приєднатись до танцюючих. Надто боляче було знати про батькову зраду. Які вже там танці і веселощі? Непомітно для себе вона випила другий келих вина. Світ почав втрачати різкість, руки стали слабшими. Хтось забрав у неї пустий кришталь, і сильна рука обхопила за талію, Ольга оперлась на підставлене плече відчуваючи тепло і звичний терпкий запах. Над головою почувся Адамовий голос:
- Шановне товариство, я перепрошую, проте Ольга Семенівна в підготовці до сьогоднішнього свята дуже перевтомилась. Тому Ви веселіться і танцюйте, ми ж змушені Вас покинути, як Ви бачите – Ольга ледве тримається на ногах.
Сором. Який сором, подумала Ольга, дозволяючи Ліпинському провести себе по сходах на другий поверх. І тільки тут перед власною кімнатою, вирвалась з його рук, приходячи до тями.
- Що Ви собі дозволяєте?! – зашипіла дівчина. – Що про мене люди подумають?
- Тсс. – Адам вштовхнув її в кімнату, зачинивши за собою двері. – А що вони подумають про тебе, коли второпають що ти стояла і просто напивалась?!
- Не правда! – обурилась дівчина. І раптом з новою образою повернулась до Адама. – Думаєш, якщо купив мене, то можеш тепер контролювати навіть що мені їсти чи пити?
- Ти п’яна, - констатував Адам. – І звісно мій обов’язок контролювати, що б ти не зганьбилась перед гостями.
- А фліртувати з тими дівками, теж був твій обов’язок? – не очікувано випалила Ольга. Її язик був надто швидкий, зрозуміла дівчина і прикусила останнього, щоб бува, не ляпнути ще чогось. Та допомогло слабо. – Ти викупив мене в батька, як якусь кріпосну, хіба цього мало? Хіба треба ще принижувати? Ображати і зневажати?
- Оля, про що ти? – стушувався Адам. – Клянусь я тебе не купував.
- Я все знаю про борг! – не повірила Ольга, і відчула як напружена струна в ній лопнула. Щокам стало гаряче, Ольга шмигнула носом. – Як ви могли, так зі мною? Батько програв все в карти, а ти купив, для чого?
Найбільше в житті Адам не любив жіночих сліз. До тридцяти років він навіть вважав, що набув до них якийсь імунітет, тобто не піддавався на провокації матері чи коханок. Але зараз відчув своє безсилля, бо Ольга плакала по справжньому, не ламаючи комедію, не намагаючись чогось від нього добитись. А він не знав що робити.
Обережно чоловік обійняв Ольгу, яка схлипувала все сильніше, притис до грудей, відчуваючи як тремтить її тендітне тіло. Запах конвалій дурманив, як і відчуття голих плечей під пальцями. Він погладив її спину, та це допомогло слабо. Дівочі слова про борг, гроші, збили з пантелику. Алес Ліпинський його не посвячував в свої справи з Борковським, а виявляється дарма.
- Тише, - прошепотів Адам, торкаючись губами Ольжиного волосся. – Повір, я такий же заручник батькового рішення, як і ти. Але клянусь, я в усьому розберуся.
Ольга ніяк не могла себе опанувати. І тоді Адам не придумав нічого кращого, як підвести до себе її лице ніжно поцілувати, відчуваючи на губах солоний присмак її ліз. Дівчина потягнулась до його губ з несподіваним ентузіазмом, ніби він був її єдиним спасінням. Поцілунок був іншим, це вона відчула відразу. Не владний, не вимогливий, а саме ніжний. Так її Адам ще не цілував, обережно, наче її губи були з пелюсток троянд і він боїться їх зім’яти. І її сльози висихали, самі по собі, а біль в грудях стихав уступаючи місце чомусь новому.