Глава 11

Ранок видався свіжим і сонячним, типовим для середини вересня. Ольга потроху приходила до тями, дихаючи терпким повітрям, наповненим ароматами жовтого листя, роси і сирої землі. Кобила неквапливо рухалась дорогою, майже не вимагаючи керування, сама обираючи дорогу, і тепле велике тіло тварини вселяло спокій. Мимоволі Ольга подумала, що їй дуже сильно не вистачає таких прогулянок. Ось так, звалось би Ліпинський присутній в її житті всього три дні, а вже змусив змінитись.
Поверталась Ольга в гарному настрої, сповнена енергії і бажання працювати. Дівчина в’їхала в двір, легко спішилась, передала вуздечку конюху, і наспівуючи легкий мотив піднялась на другий поверх сходами для слуг.
Жених її чекав. Це вона зрозуміла, коли проходила повз зелену спальню, відведену для Ліпинського. Ну як зрозуміла – просто двері в кімнату відчинились і Ольгу стрімко втягнули в середину. Дівчина опинилась притиснутою до стіни, а шлях до свободи перекривало кільце чоловічих рук, упертих з обох боків в стіну. Від такої безцеремонності Ольга обурилась і вже хотіла було закричати, але її вигук перекрила широка долоня, грубо затуливши рота.
Зустрівшись поглядом з чоловіком Ольга зрозуміла що той неймовірно розлючений. Із зелених очей мало іскри не сипались. Але от второпати, що саме стало причиною таких сильних емоцій дівчина не могла. Від запаху гіркого парфуму і жару близького тіла її думки почали плутатись. В цей момент Адам болісно стис її сідницю іншою рукою, притискаючи дівочий стан до своїх стегон. Ольга вперлась руками йому в груди, намагаючись відсунутись, але з таким самим успіхом могла б спробувати зсунути скалу.
Ольга не розуміла, що відбувається. Окрім того, що її сідниці грубо і безцеремонно стискає і гладить чоловіча рука, а сили позбутись її не має. Це було неприємно, власне безсилля злило, так що аж сльози навернулись. Поміж тим Адам не обмежився грубим мацанням заду крізь тканину, його долоня прослизнула під жупан, і не церемонячись, вхопивши за край полотняних штанів різко смикнула вниз. Пролунав тріск тканини, штани розірвались разом з зав’язками, і Ольга відчула дотик до власної шкіри. Її наче блискавка ударила, від того дотику, вона люто і безсило схлипнула, відчувши гострий страх.
І Адам припинив екзекуцію, просто притиснувши за куприк міцніше до себе, змушуючи відчувати дуже гостро його тіло, хрипким від власних емоцій голосом він заговорив:
- Ось такого ти прагнеш, коли одягаєш ці вузькі порти?
Відповісти Ольга не могла, лише мотнула головою.
- А це може статись в будь-яку мить, тому що твої сідниці обтягнуті тонкою тканиною, провокують їх облапати. Що було б з тобою, якби на моєму місці був втікач-каторжник? Чи зупинився б він, опинившись за крок від таких принад? – продовжив Адам, гаряче видихуючи слова дівчині в вухо, поновлюючи ніжні погладжування шовковистої шкіри. – Затям цей урок, і щоб більше я на тобі цієї стидоби не бачив!
Він відпустив Борковську, відступаючи на крок. Ольга підтягнула порвані штани, усвідомлюючи його слова.
То це був урок? Урок?! Дівчина думала, що вона відчуває лють. Але ні, справжню лють вона відчула коли Ліпинський зверхньо подивився на неї відступаючи, вельми задоволений собою. Її очі залили сльози, а розум застелив червоний сказ. Ольга кинулась на шляхтича, навіть не задумуючись про нерівність сил, разом пригадуючи всі ухватки, що її навчили брати Малюти. Штовхнула в плече, виставила підніжку, направила за інерцією вагу власного тіла на противника. Вільною рукою цілячи йому в очі – видряпати ці відьомські очиська, роздерти ненависну шляхетну пику, зітерти з обличчя посмішку власної переваги!
Позаду Адама стояв невеличкий диванчик, під натиском Борковської він таки відступив, хитнувся, відшукуючи рівновагу, і зачепившись за спинку дивана з гуркотом впав на підлогу, звісно тягнучи Ольгу за собою. Згрупувався Ліпинський дуже швидко, тож розкарячені пальці, направлені йому в очі перехопив вчасно, і відвів дівочу руку знешкоджуючи – все-таки сили були нерівні. Та Ольга не здавалась, і ліктем іншої руки щосили двинула йому під ребра, попутно намагаючись буцнути і коліном, але чоловік їй цього не дозволив, нарешті викручуючись і підминаючи Ольгу під себе.
Розлючена дівчина зрозуміла, що знов програла і знов позбавлена можливості рухатись. Тільки й могла зло зиркати на сильнішого противника і сипати прокляттями на його голову, до яких, до речі Адам залишався байдужим. Більш того, притиснувшись до її збудженого тіла, розплющивши півкулі дівочих грудей, відчуваючи кожен її вигин, Адам широко посміхнувся.
Це збило Ольгу з пантелику, і вона притихла. Важко дихаючи, вона ловила на собі смішливі погляди зелених очей, і не могла зрозуміти, що саме так його розвеселило.
- Прекрасна дикунка, - явно насолоджуючись її переможеним виглядом констатував Адам. – Це ж була провокація, чи не так?
І Ольга пригадала його слова: «Ще раз так зробиш, буду вважати це провокацією». Дівчина мотнула головою:
- Ти не так все зрозумів! – задихаючись пискнула вона, відчуваючи своїм тілом його вагу, його жар, його твердість біля свого стегна. Розуміючи, що зараз він її поцілує, і її воля розтане мов віск. Бо сил противитись його усмішці вже і так не було. Тіло охоплювало приємне передчуття, так не схоже на недавню лють.
- Та невже? – все так ж сміючись запитав ЛІпинський. І зрозумів, що більше сам себе пересилювати не може, бо бути так близько від її губ і не цілувати їх було вище його сил.
Ольжині губи зім’яв сильний і владний поцілунок. Вона підкорювалась, слухняно відкривши рот, впустила гарячий язик, і навіть сама ворухнула губами, повертаючи ласку. Несміливо провела своїм язиком по твердих чоловічих губах, і здивовано спіймала губами низький чоловий стогін, що відізвався в ній пекучим теплом внизу живота, жаром в щоках, і скаженним гупотінням власного серця.
Адам відпустив її руки, даючи свободу і дівчина обвила його шию, міцніше притискаючи до себе, запустила п’ятірню в шовк волосся. Тіло мимо волі вигиналось вперед, щоб відчути його присутність ще гостріше. Вона вже не контролювала себе, цілком перебуваючи у волі його губ і рук. І хотіла, щоб він не зупинявся. І жених не розчарував, пестячи важкі груди, пропускаючи між пальців затверділий камінчик соска.
Потім Адам відірвався від її губ, покрив поцілунками чутливу шкіру шиї, і захопив губами в полон верхівку груді, яку щойно пестив пальцями. Легко прикусив поверх тканини сорочки, зім’яв губами, потягнув на себе. Ольгу затопило нове відчуття, вона подалась стегнами на зустріч чоловічому тілу, не усвідомлюючи що безсоромно треться об його стегна, не чуючи власні стони. В цей час Ліпинськой звільненою рукою проник під тканину порваних штанів, його пальці доторкнулись до завитків волосся на її пагорбі венери.
З болісною пристрастю чоловік стримував себе, відчуваючи невимовну насолоду вже від того, що має можливість вивчати тіло нареченої, так ніби ніколи раніше не торкався жінки. Її нижні пелюстки були гарячі і вологі, він ніжно розсунув їх, занурюючи палець глибше, відшукуючи горошину її насолоди. Ольга розставила ноги, полегшуючи йому доступ, і така її покірливість збуджувала не менше чим попередній бунт.
Вона цілком в його владі, доступна, пристрасна і гаряча, це ЛІпинський розумів, і дівоча близькість туманила розум. Адам відпустив груди, підняв голову, відсторонюючись і дивлячись нареченій в обличчя. Вона була прекрасною, з розтріпаним золотим волоссям, почервонілими щоками, прикритими очима. Його палець, до того лише тихо лежачий на верхівці клітора почав погладжувати дівочу бусину. І Ольга закусила губу, стримуючи новий стогін.
- Подивись на мене, - прошепотів Адам, дівчина підкорилась, розплющивши свої потемнілі від пристрасті очі, в яких плескалась лише насолода.
Ліпинський почав рухати рукою інтенсивніше. Ольга бачила його очі, розуміючи що в цей момент вони з ним близькі як ніколи, що вона тоне в зеленому вирі, і нічого не може з собою зробити. А потім вона стала задихатись, бо напруга від рухів його пальців там внизу слала нестерпною, її тіло вигнулось як струна і щось лопнуло. Вона злетіла над собою, затремтіла кожною частинкою свого тіла, перетворившись на одну грудку задоволення, і знесилено обм’якла, важко дихаючи.
Адам ловив її дихання своїм поцілунком, легким і ніжним, як вона того зараз заслуговувала, відчуваючи долонею як продовжує тремтіти її нутро. Залишалось лише звільнити себе, занурившись в її гаряче лоно. Та чоловік завагався, бо зрозумів, що зараз Ольга не усвідомлює своїх дій. В його одурманену пристрастю голову ще доходила думка, що треба запитати її згоду.
- Скажи мені «так», - відриваючись від її губ, зажадав Адам. І Ольга готова була сказати йому все, що завгодно, тільки б він був поруч і далі.
- Я…
Різкий брязкіт змусив її сполохано затихнути, і злякано озирнутись. На порозі стояв Ждан, червоний як рак, а під його ногами валявся розбитий чайний сервіз. Ольга зашарілась від сорому, усвідомивши в якому вигляді їх застав камердинер. Адам прикрив її своїм тілом, розчаровано застогнавши. Він був впевнений, що слуга зайшов навмисно, щоб, як думалось Ждану, спинити не в міру палкого хазяїна від скоєння помилки. Адам жалкував, що не додумався заперти двері.
Ждан не кажучи ні слова вийшов з кімнати. Але свою справу він зробив, Ольга прийшла до тями, і вивернулась з не утримуючих її обіймів. Ліпинський не став її затримувати, теж тверезіючи.
- Чекаю тебе за сніданком, - допомагаючи дівчині встати промовив Адам. І хитро посміхнувся. – З надією на нові провокації.
Ольга здавлено застогнала, червоніти далі їй все одно вже було нікуди. А вибачень від жениха було годі й чекати. Тому залишалось лише з гідністю покинути зелену спальню, не даючи йому нових підстав для насмішок.