Глава 10

Неля звістці про вечірку зраділа не менше за Ольгу. Тут же стала в слух перераховувати хазяйчині сукні, розраховані та такі заходи. Оля тільки скривилась, всі ці сукні вона готувала для Москви, щоб там радувати око високопоставленого панства, танцювати на балах, розважатись… А виходить так, що єдине місце, куди вона може надягнути своє вишукане вбрання, то звана вечеря в колі десятка сусідів. А виною всьому зеленоока зараза з Посполитої!
Адам намагався бути чемним, навіть холодним. Але ця його чопорність тільки підкреслювала всю його польську пиху. Ще б пак, славний древній рід Ліпинських, місця в Сеймі, незлічені багатства, мабуть, він вважає, що має право так себе вести. Ольга нервово ходила по кімнаті, розмірковуючи як можна досадити жениху так, щоб не спровокувати чергових поцілунків. Неля сприйняла її закушену губу і стурбований вигляд по-своєму:
- Ви переживаєте, що ми за три дні не впораємось? То дарма, кухарка вже складає меню, ввечері буде вам на затвердження, - переключившись з суконь, повідомила Неля. – Уляна Василівна вже розпорядилась навести лад у великій вітальні, ми прикрасимо все квітами.. Пані?
Покоївка осіклась, побачивши нетерплячий жест Ольги.
- Я не сумніваюсь, що все буде як найкраще, - відповіла Ольга. – А зараз піду складу список гостей.
Так нічого і не придумавши щодо Адама Ліпинського, Ольга присвятила решту дня написанню запрошень, і роздачі вказівок слугам не тільки по зборах, але і по наступному святу. За роки її управління все було налагоджено, та діяло як чіткий механізм. Тому до вечері було узгоджено кількість гостей, визначено страви, та обговорено способи прикрашання вітальні.
На вечерю Ольга йшла з осторогою, очікуючи від нареченого якоїсь капості. Сьогодні вона одягла лавандову сукню строгого покрою, прикрашену дрібними шматочками кришталю, і оборками по декольте. Шию її прикрашала нитка дрібних перлів, з невеличким аметистом в середині. Це намисто подарувала їй тітка в минулі свої гостини, і Ольга особливо його любила за простий і невинний вигляд.
Дівочі побоювання не справдились, адже оскільки до них з Ліпинським за вечерею сьогодні приєднався управитель маєтком Коваленко, то розмови за столом точились навколо нинішнього урожаю, планів щодо осінніх ярмарків, Ольга лише час від часу ловила на собі задумливі погляди жениха, але у відкриту конфронтацію з ним не вступала.
Адам своєю чергою дивувався, як Борковська орієнтується в цінах на ячмінь, переконує управителя маєтком придбати на зиму більше поросят, і продати гусей. І розумів, в Ліпинському пані Ользі буде непросто. Він точно не потерпить, щоб маєтком керувала дружина, це не жіноча справа. Але не зважаючи на те, що якась його частина бунтувала супроти дівчачого самоправства, все ж нареченою він мимоволі захоплювався, бо вона була не тільки вродливою, а і на диво мала жвавий розум.
- І не зважаючи на те, що я поїду, майте на увазі потреба в ремонті флігеля для слуг нікуди не дінеться, - додала Ольга. – Я впевнена, що татко про це вже не пам’ятає, хоч я й писала декілька разів йому про це. То ж, Павло Петрович, я на вас покладаю всі свої надії.
- Не переймайтесь, Ольго Семенівно, - відповів Коваленко. – Все зроблю.
Ольга переключилась на млинці з сиром, политі грушевим сиропом, відчуваючи смуток і хвилювання. Їжа танула в роті, залишаючи гіркуватий присмак тривоги, яку відчуває людина, змушена надовго залишити рідну домівку. А коли підняла очі від тарілки, зустрілась поглядом з Адамом. В його зелених очах плескався вогонь, так не зв’язаний з підкресленою ввічливістю чоловіка. До щік вмить прилила кров, змушуючи Ольгу почервоніти від миттєвого зніяковіння. Дівчина невпевнено піднесла до губ келих з легким вином, запиваючи грудку в горлі. І зрозуміла, що перервати зоровий контакт з Ліпинським не може, вона так і дивиться на нього поверх вінців, а він невідривно спостерігав як вона п’є, і в цю мить в їдальні були тільки вони двоє.
Зрештою Адам опустив очі, відчуваючи болісний жар в штанях. Нервово пригладив своє волосся, вкотре обіцяючи собі знайти приємну кріпосну на ніч. Хоч і хотілось йому зараз доторкнутись саме до Ольги. Павло Коваленко легенько кашлянув, привертаючи до себе увагу:
- За сим, мабуть піду вже відпочивати, - кланяючись Ользі і Адаму сказав він, відчуваючи себе третім зайвим, тому що погляди між молодими нареченими ним не були непоміченими. І на відміну від молоді, він дещо розумівся в цих переглядинах. А тому, подумалось, старому писарю, Семен Борковський вчинив хоч і ризиково, але дальновидно.
Ольга теж встала, і побажавши доброї ночі поспішила до своєї кімнати. Залишатись з Адамом Ліпинським на самоті, їй не хотілось, не зважаючи на те, що думка про це викликала якесь приємне тремтіння в середині живота.
Ранок для неї почався як завжди рано. Подумавши що оскільки вона встає вдосвіта, то відмовляти собі в ранковій прогулянці немає сенсу, Ольга знов одягла улюблені штани, теплий шерстяний жупан, заплела дві коси, і легко вибігла на задній двір. Але там її чекав неприємний сюрприз – Адам Ліпинський і Ждан знов вправлялись на шаблях. Звісно Ольга не знала, як погано спав наречений, тож ні світ ні зоря, вирішив порозминатись, щоб скинути напругу.
Поки конюх Тарас сідлав Ольжину кобилку, дівчина задивилась на чоловіків. Кремезний Ждан знов наступав, а верткий Адам ухилявся від його натиску, впевнено орудуючи шаблею. Брати Малюти теж були тут, заспані, але зібрані, вони з виглядом знавців щось між собою обговорювали, киваючи на поляків. Ольга знов відчула як то завмирає її серце, варто Ждану зробити аж надто різкий випад. Але Ліпинський, схожий на дикого кота, щораз змушував шаблю супротивника або легко ковзнути по лезу, і зводив удар до землі, або рубати повітря.
Та в якийсь момент чоловіки крутнулись, міняючись місцями, і Адам, який до того стояв спиною до Ольги, повернувся до дівчини лицем. І він її помітив, його погляд ковзнув по чоловічому вбранні Борковської, Адам невдоволено похмурився, і того моменту що він відволікся на розглядини дівчини, вистачило для того, щоб шабля Ждана ковзнула по лівому передпліччю шляхтича.
Ольга побачила як в тому місці спухла багряна смуга. Ждан щось емоційно вигукнув на польському, опускаючи зброю. Адам подивився на руку, махнув рукою, мовляв дрібниці, знову встав в бойову стійку. І тут Ольга зрозуміла, що ноги самі несуть її до нареченого. Ліпинський знов опустив шаблю, і незадоволено подивився на дівчину, що посміла переривати його тренування. Та Ользі було байдуже – вона бачила як набрякає кров’ю біла полотняна сорочка, і не могла все так залишити.
- Ви поранені, - запевнила вона Адама.
- Подряпина, - відмахнувся чоловік. – Там просто подряпана шкіра, зараз кров іти перестане.
- А раптом все серйозно? – завагалась Ольга, згадуючи, що навіть півень з відрубаною головою ще може довго бігати, що говорити про чоловіка, який розпалився доброю маханиною шаблями. – Навіть від подряпини можуть бути неприємності, вона може загноїтись. А нам їхати скоро. Ні-ні, вашу рану треба промити і перев’язати.
Ждан засміявся. Адам заскрипів зубами. Але помітивши, що Ольга зблідла, прибрав шаблю в піхви, вирішивши, що краще з дівчиною не сперечатись. Від пекучого хазяїнового погляду камердинер сміятись перестав вмить. Зрештою в словах Борковської було раціональне зерно – деякі солдати навіть від подряпини залишались без руки.
- Ждан, продовжимо пізніше, - різко віддав вказівку Адам.
- Тарас! – гукнула Ольга. – Негайно пришли до пана Ліпинського Оксану, вона знає що робити.
- Як, ти не будеш перев’язувати мене особисто? – з нотками глузування запитав Адам наречену, до щік якої почав повертатись колір.
- Оксана впорається краще, - запевнила його Ольга. І повернувшись до братів Малют, прикрикнула: - Максим, Петро я маю намір проїхатись до ставу. Один вперед інший тримається позаду.
Адам не став їй перешкоджати, чи зупиняти. І навіть зауваження не зробив відносно старої одежі, вирішивши, що зрештою в чоловічих штанах Ольги не таїться таке вже велике зло. Більш того, тканина звабливо натяглась на її м’якій частині тіла, коли вона сідала в сідло, і спостерігати за цим було вельми приємно. І в такому благодушно-мрійливому стані він перебував аж до того моменту, поки не зрозумів, що за спокусливим задом його нареченої можуть спостерігати і інші чоловіки, яких біло досить на подвір’ї. Ліпинського охопила злість, від того, що ця дівиця сама не усвідомлює як провокує навколишніх мужланів.
Та сказати щось Ользі було вже запізно, бо вона виїхала за ворота в супроводі охорони. Тренуватись охоти дійсно більше не було. Махнувши рукою камердинеру, Адам поспішив до будинку, щоб обробити свою подряпину, і переодягнутись до сніданку. В тому, що Ждан впорається з цими речами краще, ніж якась там Оксана, шляхтич не сумнівався.
В спальні Адам скинув забруднену зіпсовану сорочку, перед Жданом він ніскільки не ніяковів виставляючи свої шрами на пошматованих грудях. Ждан пройшов з ним війну, в якості ад’ютанта, і не раз рятував життя. Камердинер забрав сорочку, і вислизнув з панського покою, щоб принести теплої води пану. Адам встав біля вікна, заклавши руки за спину, роздивляючись ворота для слуг, підсвідомо очікуючи, коли повернеться Ольга, щоб вчинити їй рознос.
Знов рипнули двері, Ліпинський не обернувся, чекаючи допоки слуга його покличе. І здригнувся від дотику прохолодної руки, до свого передпліччя. Адам різко розвернувся, перехоплюючи тонку дівочу руку на своєму тілі. Дівчина, яка нечутно підійшла до нього з-за спини виявилась чорнявою, невисокою, з великими сірими очима і пухлими губами. Адам перевів погляд нижче губ, і помітив що до нього майже торкаються груди вельми пишного об’єму, затягнуті в вишиту синьою ниткою сорочку, аж надто тісну для таких розмірів. Незнайомка посміхнулась, роздивляючись його обличчя.
- Я Оксана, пане, перепрошую, якщо відволікла, та хазяйка веліла зайнятись вашою раною.
- То зайве, - відповів Адам, розтискаючи пальці. Ранка дійсно перестала кровити, взявшись шкіркою, і обробляти там і справді не було чого. Та дівчина не поспішала від нього відступити. Її груди схвильовано колихались, а тон змінився на майже шепіт.
- То може я можу якось по іншому вам прислужити? – її пальчики знов торкнулись Адамової шкіри, десь в районі грудей. Адам на мить подумав, може ось воно його визволення від нічних кошмарів. Зваблива дівчина була на все готова, і зазвичай його єство відзивалось на такі думки. Та не сьогодні. Присутність дівчини викликала лише роздратування, що довелось відволіктись від думок про різні кари для Ольги Борковської.
Оксана відвівалась від розглядання аристократичного чоловічого обличчя, і перевела погляд на свою руку. Адам спостерігав за її поглядом з певною цікавістю. Ось в напівтемряві кімнати вона розгледіла численні шрами, що перекрутили і вивернули його шкіру на грудях і животі. І її обличчя мимоволі відобразило гидливість, та Оксана швидко взяла себе в руки, і вже за мить її рука гладила кам’яні м’язи під понівеченою шкірою, ніби нічого не сталося, а на вустах знов була заклична посмішка.
Адаму було досить, він різко перехопив її руку, і відкинув від себе. Ніякого бажання стосовно цієї дівиці він не відчував, окрім бажання позбутись її товариства як найшвидше.
- Забирайся геть, - абсолютно рівно процідив шляхтич, таким тоном, що вода б у відрі замерзла, якби була поруч. Адам ніколи не спав з жінками, що так неприкрито виражали свою огиду. Йому були незрозумілі їх мотиви, чому вони йшли до нього в ліжко, але сама думка, що вони пересилюють себе заради грошей чи статусу була йому неприємна.
Оксана злякано відсахнулась. І поспіхом вибігла з панської спальні. Навіть не глядячи на неї Ліпинський повернуся знову до вікна, усвідомлюючи що його план щодо веселої ночі в компанії кріпосної зазнав фіаско. Жодна з кріпосних Борковських не зможе викликати в його тілі відгук. Тож залишається чекати повернення в маєток Ліпинських. А до тих пір тримати себе в руках. Саме так, тримати себе в руках, і намагатись не придушити власну наречену.