Глава 9

Стіни давили, хотілось повітря і волі. Залетівши в свою кімнату Ольга схопила звичні і зручні штани, щоб переодягнутись для верхової прогулянки. І отямилась, пригадавши слова Ліпинського «буду вважати це провокацією». Спересердя жбурнула штанами в дальній куток шафи. Ну вже ні, добровільно йому знову лапати себе вона не дасть!
Нахабний бундючний індик, ось він хто! Це ж треба було їй так не пощастити: із всіх чоловіків царства їй дістався пихатий шовініст. Ольга глибоко дихала, щоб заспокоїтись. Звісно вона розуміла, що слова Адама, це озвучені думки більшості чоловіків його статусу. Жінка не повинна працювати, не повинна бути розумною, але повинна підкорятись чоловікові. Але Ольга вже звикла сама розпоряджатись своїм життям, керувати маєтком, давати раду собі і своїм людям. І сподівалась, що батько при виборі чоловіка хоч трохи врахує її думку.
Перевівши подих і трішки заспокоївшись, Ольга дістала вовняну сукню для верхової їзди і покликала Нелю, щоб та допомогла перевдягнутись. Сукня була ліловою, з білою вишивкою по коміру, широкі рукави прикрашали атласні бантики і мереживо. Перевдягнувшись і дозволивши покоївці заплести волосся у коси, щоб не розтріпались під час їзди, Ольга вже цілком спокійна і задоволена вийшла з власної кімнати.
Рудоволосий жених перехопив її на сходах:
- І куди це ти зібралась? – не дуже церемонно запита він.
- На прогулянку, - в тон йому відповіла Ольга. – Чи я тепер маю запитувати у світлого пана дозволу?
Адам міцно стис губи, видно було, що її зухвалість йому не до в подоби.
- Ні, ти вільна переміщатись. Але тільки в супроводі охорони, - максимально рівно відповів Адам.
- Та від кого мене тут охороняти?! Від моїх людей? – обурилась Ольга.
- Мені краще знати, як небезпечно може бути гуляти на самоті, - в тоні Адама мелькнуло щось нове, якась нотка жалю. А потім він ще раз прискіпливо оглянувши Ольгу додав: - Але сьогодні можемо обійтись без охорони. Я сам складу тобі компанію. Зачекай мене в холі.
Ольга зрозуміла, що це розпорядження не обговорюється. І як би їй не хотілось наплювати на його пропозицію і гордо поїхати кататись на самоті, як вона робила нескінченне число разів за своє життя, дівчина розуміла – ослухається і наречений її наздожене. Про те, що він буде з нею робити, коли це станеться краще не думати.
В холі Ольга зустріла Адамового камердинера, і роздратовано запитала:
- Ваш хазяїн завжди такий помішаний на безпеці?
- О, у пана дійсно є на то причини, - відповів чоловік з сильним польським акцентом. – Але то значить, що пані буде за ним як за кам’яним муром.
- Які причини? – із простої цікавості продовжувала допитуватись Ольга.
- У пана була…
- Ждан, ти тут мені служити приставлений, чи пліткувати?! – обірвав слугу голос ЛІпинського з верхівки сходів. – Швидко бардзо йди сюди!
- Перепрошую, пані, - слуга квапливо поклонився Ользі, і побіг сходами до Адама.
Дівчина насупилась, оскільки така недомовленість ще раз нагадала їй, що про нареченого вона фактично нічого не знає. Та вже за мить всі ці думки вилетіли з її голови, бо Адам легко збіг по сходах, готовий до прогулянки.
Конюх встиг осідлати коней, як раз тоді, коли панство вийшло на ґанок. Сьогодні коней було подано до парадного під’їзду, як того вимагали правила гарного тону, а не так як було Ользі зручніше. Ольга власноруч перевірила надійність збруї, що видало в ній досвідченого вершника, поправила ремінці, і аж тоді сіла в сідло, показуючи супутнику, що готова до подорожі. Адам послідкував її прикладу, і запропонував Ользі самій обирати маршрут, оскільки місцевості він не розбирався.
- Якщо пан очікує на оглядовий екскурс, то він помилився, - відразу попередила його Ольга, розуміючи що лицеміря і акторська гра не її талант. – Я від Вашої компанії не в захваті.
- Це скоро зміниться, - пообіцяв їй Адам, і нагородив таким поглядом, що дівчина почервоніла.
Ольга пустила свою кобилку вперед, ніби вказуючи дорогу, але насправді просто щоб не бачити Ліпинського і не мати змоги з ним говорити. Вони виїхали по широкій алеї, усадженій кленами за ворота. Клени вже почали жовтіти, і взагалі-то їхати під золотистим пологом було дуже приємно, але зараз Ольга була надто напружена і знервована, щоб милуватись природою.
За воротами йшла дорога, ліворуч був шлях на хутір Семенівку, праворуч він вів в бік Кобиляк. Ольга вибрала кобиляцький напрямок, який не дуже полюбляла, бо рано чи пізно там можна було зустріти когось і сусідів, зокрема і Гната Немирича, племінника Юрія Немирича, власника земель від Перевелочної до Кобиляк. Проте на відміну від свого дядька, Гнат мав лише невеликий клаптик землі, на десяток дворів, але при цьому пихи мав більше, ніж Адам Ліпинський.
Гнат до Ольги відверто залицявся. Ольга втомившись пояснювати чоловікові, що заміж за нього не піде, і почуттів до нього ніяких не має, останній рік просто уникала Гната. Звісно Ольга розуміла, що в ній найпривабливішим було придане, і Немирич відчайдушно за ним гнався, бо своїх статків для життя на широку ногу йому не вистачало. І можливо, якби він був більш приємною людиною, Оля б і простила йому меркантильні плани, але окрім іншого Гнат був набридливий, жорстокий і марнотратний.
На щастя велику частину прогулянки окрім селян, які супроводжували навантаженого воза, запряженого волами, по дорозі ніхто не зустрічався. День видався погожим, в вовняній сукні було навіть трішки жаркувато. Природа радувала око, дерева вздовж дороги подекуди починали жовтіти, в повітрі пахло сухою травою.
По непримітній стежині на дорогу вийшли хуторські діти з кошиком ліщини, вони чемно поклонились Борковській, на Адама ж дивились з острахом. Оля пригадала як про Ліпинського відізвався малий Ілько, і їй стало навіть ніяково, це ж він все життя відчуває на собі такі погляди. А як йому рудому було в дитинстві? Всім відомо, що рудих дражнять і в компанії не приймають. І помалу Ольжине роздратування змінилось співчуттям. Тому Ольга дозволила Адаму порівнятись з собою, і питливо подивилась йому в обличчя.
- Ти хотіла щось запитати? – помітивши її погляд першим озвався Адам.
- Так. У Вас дуже цікавий колір волосся, - Ольга обережно підбирала слова. – Хотілось поцікавитись, це у Вас від мами чи від тата?
Адам посміхнувся, і Ольга відмітила, що у нього рівні білі зуби, а посмішка йому дуже личить. Усміхнений Ліпинський був на кілька років молодшим.
- Від прабабусі, - поміж тим відповів Адам. І пояснив. – Мої предки завше робили кар’єру послів. От Врацлав Ліпинський, мій прадід, був у складі посольства Речі Посполитої при дворі короля Англії. І там одружився з Шарлотою Брігас, головною чеснотою якої було червоне волосся.
В цей момент із-за повороту виїхала бричка, запряжена двома гнідими жеребцями. На мить Ользі здалось, що її гірші передбачення збулись, і зустрічі з Гнатом не уникнути, але потім дівчина роздивилась, що в відкритій кареті сидить старенький дідусь, і зрозуміла що це сам Юрій Немирович.
- День добрий, Ольго Семенівно, - порівнявшись з вершниками привітався вусатий дід, і широко посміхнувся.
- І Вам гарного дня, - відповіла Ольга. – Як ся маєте?
- Дякую, добре. А я саме до вас з після обіденним візитом. Тільки вчора приїхав до Гната, і подумав, що не провідати Борковських було б верхом нечемності.
- Ми Вам завше раді, - чемно відповіла Ольга. І спохопилась: - Дозвольте представити Вам Адама Ліпинського, мого.. нареченого.
Адам коротко кивнув, і дочекавшись коли Немирович відрекомендується спішився і потис старенькому руку.
- У Гната значить ніяких шансів, - зі сміхом відмітив Немирович. – А шкода! Був би я молодший, і сам би на Вас женився.
- А Валентині Олексіївні як би це пояснили? – тепер вже Ольга сміялась, бо знала, що Юрій Федорович одружений.
- Шах і мат, - визнав магнат. – То коли весілля?
- Скоро, - відповів замість Ольги Адам. – Ми їдемо в ЛІпинськ за кілька днів. Весілля буде там.
- То наша округа залишиться без своєї окраси, - удавано розчарувався дід. – Але ж ви хоч попрощаєтесь як годиться? Пам’ятаю, як моя Тетяна їхала в Москву округа гуляла три дні.
І тут Ольга зрозуміла, що дійсно від’їжджає поспіхом, нікого не попередивши. Хоча перед від’їздом до Москви планувала обов’язково дати звану вечерю для сусідів. Все-таки такий поспіх був дуже неввічливий. Мабуть, Адам це теж зрозумів.
- Звісно я планувала запросити сусідів на вечерю, - відповіла Немировичу Ольга, і покосилась на Адама. – Тож і Вас будемо раді бачити.
- Тоді не буду Вас затримувати, візит скасовується, бо у вас і так справ по горло, нема чого старечі брехні слухати, - погодився чоловік. – Запрошення приймаю, я у Гната гостюватиму ще тиждень. До зустрічі.
Чемно відкланявшись, і від’їхавши від Немировича, Ольга повернулась до нареченого:
- Сподіваюсь Ви розумієте, що за добу я просто не встигну розіслати запрошення сусідам?
Адам скривився, як від кислиць. Незапланована затримка була йому не до душі. Але ж він сам наполягав, а дотриманні всіх правил етикету. Тому сам собі суперечити не міг.
- І багато гостей планується? Бо якщо ти думаєш влаштовувати бал, - Адам знов скривився, згадавши бали, що влаштовувала його мати. – То навіть не надійся. У тебе три дні.
- Для званої вечері досить, - погодилась Ольга, задоволена тим, що від’їзд відкладається.