Глава 8

Ольга спиною відчувала, як його зелений погляд пропікає їй лопатки. Але тільки повище задерла голову, і виплила наче лебідь з їдальні. О, цей його погляд, не давав їй спокійно поїсти, він пропікав наскрізь, було таке відчуття, ніби Адам хоче пити, а вона – бажаний кухлик з холодним квасом. І найпакосніше було те, що мимо її волі, власне тіло відкликалось на Адама Ліпинського, груди ставали важкими і нили, кров приливала до щік, а в голову лізли думки про поцілунок.

Оля рішуче заборонила собі думати про Ліпинського. І без нього справ досить. Спочатку вона роздала вказівки прислузі по зборах, адже все її придане неможливо було спакувати за той короткий термін, що виділив наречений, тому необхідно було вирішити що брати з собою зараз, а що привезуть пізніше.

Обговорення з Нелею і старою Уляною зайняло чимало часу, няня умовляла взяти побільше, покоївка ж стверджувала що багато речей затримають подорож. Подумавши, Ольга вирішила, що чим довше вони будуть їхати, тим краще, і стала на бік няні.

- Все таки, я не знаю в які ситуації там мені доведеться опинитись, тож маю бути готова хоч до прийому короля! – аргументувала дівчина.

За цими розмовами прийшов час обіду, але думка що доведеться знов жувати під пекучими поглядами Ліпинського ентузіазму не викликала. Зазвичай Ольга обідала у кабінеті, воліючи не відволікатись від справ. Та сьогодні мусила притриматись даної з ранку собі обіцянки бути ввічливою і вихованою. На скільки це взагалі можливо по відношенню до жениха.

За вікнами почувся дзвін металу, і жінки не змовляючись кинулись до вікна. Спочатку Ольга незрозуміла, що відбувається: Адам бився на шаблях зі своїм камердинером. Чоловіки то сходились, то розходились, від перетину срібних смуг металу аж іскри летіли. Поступово навкруг них стала збиратись прислуга, але Ліпинському здавалось було байдуже. Вони тренуються, розуміла Ольга, і відчула, що так затримала подих, що аж в грудях запекло. Чого питається запериживала?

Треба було віддати Адаму належне – рухався він швидко, вправно і впевнено. Сильне і спритне тіло його було сповнене енергії. Шабля була продовженням руки, і слухалась чоловіка ідеально, було видно, що камердинеру приходиться не просто ухиляться від точних ударів. Здавалось Адам танцює навколо противника, і тільки широка пляма поту, що почала розпливатись на лляній сорочці ЛІпинського видавала, що тренування насправді складне і виснажливе.

Камердинер, Ольга не знала його імені, бо він прибув разом з Адамом, стягнув сорочку ще до бою. І тепер його тіло виблискувало від поту, чоловік був кремезний, і скидався радше на тілоохоронця, ніж на прислугу. Дівчина подумала, що треба буде запитати у Адама, як цей вояка потрапив до нього на службу. Тим часом Ліпинський відкрився, зраділий противник кинувся на нього з ударом, Ольга заклякла, серце її пропустило кілька ударів, тому що вона подумала, що це кінець, що зараз на її очах розвернеться трагедія. Але виявилось що Адам умисно так зробив, підпускаючи противника ближче, і в останню мить спритно вивернувся з під удару, якимось незрозумілим порухом руки роззброївши слугу.

Залишившись без зброї камердинер підняв руки, признаючи свою поразку. Ольга шумно видихнула, поруч теж перевела дух Неля. Стара Уляна тільки фиркнула:

- Ох уже ці чоловіки, їм би лише бавитись!

- Ваш наречений гарний воїн, - відмітила Неля, і Ольга раптом відчула, що їй неприємний коментар покоївки, як і її захват від побаченого.

- Годі байдикувати, займись краще справами, - надто різко відповіла Ольга, і покинула свій пост спостереження.

Цього разу в їдальню Ольга прийшла першою. Чому була рада, їй конче необхідно було привести свої почуття до ладу. Не думати про нареченого, про те як рухався він ніби небезпечний звір. Його вправність дійсно викликала захват. Недоречний і не потрібний, відмітила Ольга. Ще не вистачало закохатись в цього пихатого шляхтича, якому вона геть не потрібна. Адам ясно дав їй зрозуміти, що нічого до неї не відчуває, окрім офіційних обов’язків, взятих батьками. Тому почуття з боку Ольги тільки б ускладнили їй життя.

Адам увірвався в їдальню, ніби вогняний смерч. В рудому волоссі його виблискували крапельки води, видно після тренування чоловік здійснював водні процедури. Коли він наблизився, Ольга уловила запах свіжості і терпкого парфюму. У неї пересохло в горлі, а всі думки про недоречність власних почуттів раптом вивітрились з голови – залишився тільки Ліпинський і його нестримна енергія.

- Перепрошую за запізнення, - вибачення вивели Ольгу із ступору. Вона видавила з себе посмішку, вітаючи нареченого.

Слуги дочекавшись ЛІпинського нарешті почали подавати обід, і Ольга переключилась на смажену качку під порічковим соусом. Лише зрідка поглядаючи на ЛІпинського. Апетит у того був відмінний, і до розмов він був не налаштований, видно фізичні вправи добре на нього вплинули.

- Ви часто тренуєтесь? – запитала Ольга, аж коли подали десерт.

- Майже щодня, - відповів Адам. – Після завершення служби в армії я вважаю немає необхідності втрачати форму.

Он як, то він служив в армії. Ольга раптом зрозуміла, що взагалі нічого не знає про свого нареченого, крім того, що він є сином польського графа, який входить до посольства короля при дворі Петра.

- Ви служили? – озвучила Ольга своє питання. Наскільки вона знала шляхта була звільнена від військового обов’язку.

- А чому тебе це так дивує? – вигнув брову Адам. – Після того як на сеймі батько відкрито висловив свою підтримку королю Яну наша сім’я вирішила виділити також кілька корогвів гусар, для посилення війська гетьмана Яблоновського. Честь очолити наше військо випала мені.

- І Ви воювали? – від думки, що Адам, в крилатому, обладунку скаче по полю бою Ользі стало не по собі.

- Так наші корогви приймали учать у битві за Кам’янець три роки тому, - підтвердив її здогадку Ліпинський. – Логічно, що я теж там був. Навіть був ранений якимось смертником-турком, але по щастю не серйозно.