Глава 7

Додому добирались мовчки. Ольга боялась заговорити, все ще відчуваючи якесь дивне розчарування і злість на весь світ, а особливо на рудоволосого поляка, що так сильно її бентежив. Тож до маєтку вона буквально летіла, силячись якомога скоріше позбавитись неприємної компанії.

Адам теж думав про своє. Проте що наречена вже якось аж сильно на нього діє, виводить з себе і дратує. Можливо, думав він, сказується довге утримання від плотських утіх. Він думав, як би це виправити. В маєтку були дівчата, але Адам Ліпинський раптом зрозумів, що до жодної з них не відчуває симпатії чи потягу. Всі вони здались йому нецікавими, недостойними панської уваги.

Він з жалем подумав про коханку, залишену в Чигрині. Ірина Гончарова мала товстезну темно русу косу і пишні форми жінки в самому соку – вона була лише на два роки молодшою Адама, мала доньку від першого шлюбу, і зараз насолоджувалась вдівством. По іншому її необтяжену великою мораллю поведінку, Адам назвати не міг. Але йому вона цілком підходила – жінка не звертала уваги на його фізичні недоліки, не відверталась з відразою, бачачи пошматовані груди, була легкого характеру і розумілась на постільних утіхах.

Раніше думка про її умілі ручки, здатні творити дива, і про м’які груди викликала у Адама жвавий відгук у тілі. Тому він не відразу зрозумів, що зараз роздумує про коханку так, як би роздумував про чужу жінку, холодно і байдуже. Що ж, мабуть він таки перегорів сьогодні ввечері, вирішив Адам, все так само відчуваючи дискомфорт нижче пояса, і роздратування від незадоволеного бажання. А ще більше від того, що наречена виявилась невихованою і неслухняною.

Думки повернулись в наїжджену колію – з Ольгою треба щось робити, не приведи Марія вона так себе буде вести в ЛІпинську. Від однієї думки, що хтось з його селян посміє зімкнути руки на тонкій талії Ольги у Адама міцніше стиснулись зуби. Він переконував себе, що така реакція на думки про інших чоловіків поруч з Ольгою, викликана виключно небажанням ганьбити родове ім’я.

В холі будинку Ольга набралась духу, і ввічливо змусила себе побажати жениху доброї ночі. Адам швидко перехопив її за руку вище ліктя, не даючи втекти, і не втримався від ще одного дотику. Він ніжно погладив одними лише кісточками пальців дівочу щоку, насолоджуючись оксамитом її шкіри. Піймав сполоханий погляд сірих очей, в її погляді ясно читався страх нових поцілунків. Не такої реакції він би жадав від цієї жінки, тіло ще пам’ятало як вона може вигинатись і тремтіти, але Ліпинський подавив в собі знову було розпочавше підійматись бажання, і вирішив довести сьогоднішній урок до кінця.

Ольга дивилась як наречений знову схиляється до неї. Вже на відстані долоні від її грудей, вона відчула тепло його тіла. Невинне прогладжування щоки в купі з ароматом його парфуму призвело до того, що її соски затверділи, а груди занили. Її тіло реагувало на близькість Адама незалежно від розуму. Адам майже цілував її, майже торкався твердими губа її рота, але не завершував рух. Натомість він хрипко прошепотів:

- Сподіваюсь ми дійшли згоди, Олю, і надалі ти будеш вести себе розумно і виважено.

Ольга не могла ворухнутись. Лише невідривно дивилась в такі близькі зелені очі, і весь світ зник в цей момент. Здавалось існує лише вона і Адам, відрізані від світа коконом тепла власних тіл, а між ними пульсує натягнута струна. Дівчина спіймала себе на думці, що очікує поцілунку. Але натомість Адам відпустив її, обриваючи контакт очей. Ольга відчула себе дурепою, чари розсіялись, і не маючи сили більше перебувати в такій безкінечно незручній ситуації дівчина поспішно відступила до сходів, приборкуючи бажання зірватись на біг вкотре за вечір.

Ранок розпочався для неї з відчуття сорому і обурення на Адама за цей сором. До останнього Ольга переконувала себе вийти до сніданку бунтаркою. Але треба було визнати, що його методи виховання мали успіх – бунтувати було лячно. Адже з шляхтича станеться довести погрози до кінця, а маючи таку реакцію тіла на його дотики, Ольга не була впевнена в тому, що устоїть перед ним.

Тому зрештою дівчина вирішила, що нічого поганого втому, щоб продемонструвати нареченому свої манери і вихованість не буде. Навпаки, можливо якщо Ліпинський побачить її в образі справжньої панянки, достойної носити титул, він зрозуміє як сильно помилився, і більше не буде так з нею поводитись. Можливо тоді до самого Чигрина залишить її в спокої.

Так розмірковуючи, Ольга веліла Нелі, яка до речі виглядала цілком задоволеною життя, а від вчорашнього смутку не залишилось і сліду, подати одну з нових суконь. Поки служниця розкладала і розгладжувала атласну сукню ніжно-персикового кольору, гаптовану золотою ниткою і прикрашену дрібними перлинками, Ольга не втрималась і поцікавилась:

- Ти так сьогодні сяєш, ніби Гаврило на колінах вимолював у тебе вчора пробачення.

- От іще! – весело засміялась Неля. – Треба мені той мужлан!

- Мужлан? – Ольга здивовано округлила очі. – Якщо не Гаврило, тоді хто?

- Максим Малюта, - понизивши голос поділилась покоївка. – До маєтку вчора провів, на руках через просяницю ніс.. Сильний він, ніс мене як пушинку, геть не заморився. Сказав що поки Гаврило біля мене вився, він до мене не залицявся, не хотів в чуже щастя лізти..

Її щічки порожевіли чи то від спогадів, чи то від збентеження і сорому. Але в очах стрибали веселі бісики. Ольга пораділа за служницю, менший Малюта був справжній козак – загартований, сильний і з не поганою платнею. Нажаль у самої барині не все так було просто і однозначно. Відігнавши неприємні думки, Ольга переключилась на одягання.

Сукня сиділа ідеально, підкреслюючи тендітність статури, проте не приховувала і наявність принадливих грудей, хоча декольте як і було передбачено денним фасоном сукні, було дуже скромним. Ольга дозволила Нелі підібрали її світле волосся в нескладну, але високу зачіску, пов’язавши волосся рожевою стрічкою. Зачіска створювала разючий контраст з попередніми образами – до цього Ольга ходила переважно з косою, тепер же лінія шиї була відкритою, демонструючи її беззахисність і аристократичну посадку голови.